79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.11.12 Справа№ 5015/3727/12
За позовом: Приватного підприємства «М-Студія», м. Львів
до відповідача:Приватного підприємства «ВОЛЛІ», м. Львів
про: визнання правочинів недійсними,
Суддя Долінська О.З. При секретарі Вашкевич Н.І.
За участю представників:
позивача:Лотоцька О.О. -дов. №31 від 19.03.12р.,
Відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «М-Студія»до Приватного підприємства «ВОЛЛІ»про визнання правочинів недійсними. Ухвалою від 10.09.2012 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 02.10.2012 р.
Розгляд справи відкладався з підстав, наведених у наявних матеріалах справи ухвалах суду.
В судове засідання 05.11.2012 р. представник позивача з'явився. Позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві.
В судове засідання 05.11.2012 р. представник відповідача не з'явився, через канцелярію суду 29.10.2012 р. подав відзив на позов, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог з відстав, викладених у відзиві.
Згідно ч. 1 та 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу дослідивши матеріали справи, суд встановив.
16 травня 2011 року ПП «ВОЛЛІ»і ПП «М-Студія»укладали договір поставки № 16/05/11. Згідно цього договору ПП «ВОЛЛІ»прийняло на себе зобов'язання в порядку та на умовах визначених договором поставити меблеву фурнітуру та комплектуючі, а ПП «М-Студія» зобов'язалося прийняти та оплатити товар.
24 травня 2001 року ПП «М-Студія»і ПП «ВОЛЛІ»укладали договір поставки № 24/05/11, в якому предмет договору, порядок виконання договору, зобов'язання та відповідальність сторін, а також інші умови є ідентичними як у договорі поставки № 16/05/11.
Згідно вказаних договорів, постачальник ПП «ВОЛЛІ»зобов'язувався своїми силами і засобами поставити меблеву фурнітуру та комплектуючі в обсягах та в строки визначені договором, а покупець зобов'язувався прийняти товар шляхом само вивозу зі складу постачальника і вчасно оплатити цей товар в порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до пункту 2.4. договору № 16/05/11 і договору № 24/05/11 кінцева номенклатура товару та ціна договору могла корегуватися протягом строку дії договору за згодою сторін, оформленою в письмовій формі.
На виконання договору поставки № 16/05/11 відповідачем було поставлено позивачу меблеву фурнітуру та комплектуючу на суму 89 922,24 грн., про що свідчить видаткова накладна № РН-0000020 від 20 травня 2011 року.
На виконання договору поставки № 24/05/11 відповідачу було поставлено позивачу меблеву фурнітуру та комплектуючих на суму 13 184,64 грн., про що свідчить видаткова накладна № РН-0000056 від 1 червня 2011 року та на суму 6 592,32 грн., про що свідчить видаткова накладна №0000009 від 27.05.2011 р.
Згідно виписок від 31.05.2011 р. та від 08.06.2012 р. за особовим рахунком ПП «М-Студія» в АТ «УкрСиббанк»від 14 червня 2011 року дані поставки позивачем були оплачені в повному обсязі.
Відповідно до розділу 7 договору № 16/05/11 і договору № 24/05/11 дані договори вступають в силу з моменту підписання сторонами і діють до моменту його остаточного виконання, включаючи гарантійні зобов'язання постачальника. Договори можуть бути розірвані за згодою сторін та у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством. Дані договори не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.
На день розгляду справи сторони не надсилали одна одній жодних претензій щодо порядку виконання договору, а також не вчиняли жодних дій, які б свідчили про бажання розірвати договори. Сторонами договори реально виконувались як відносно поставки товару відповідачем, такі оплати за нього позивачем на розрахунковий рахунок відповідача. Це стверджується також долученими до матеріалів справи податковими накладними.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також, відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч.3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Судом встановлено, що зміст оспорюваного правочину відповідає вимогам закону, при його укладені додержано встановленої форми угоди, при укладені угоди сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та правоздатності, при укладені вказаної угоди були відсутні неправомірні дій сторін і також інші обставини, що мають значення при визнанні угоди недійсною.
Кожна із сторін визнавали умови договору чинними, реально виконували спірні договори як щодо поставки товару так і щодо проведеної оплати за отриманий товар.
Позивачем належними доказами не спростовано факту належного виконання сторонами умов спірного договору, відсутності будь-яких претензій у кожної із сторін щодо кількості та якості фактично поставленого товару, проведеної оплати за отриманий товар та дійсності підписаних сторонами видаткових накладних на підтвердження факту поставки товару і податкових накладних.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог, слід відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем, керуючись вимогами ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене та керуючись, ст.ст. 203, 215, 236, 237, 238, 243, 514 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України , суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Долінська О.З.