09 серпня 2012 р.Справа № 2а-2920/12/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калитки О. М.
Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.
за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.
представника позивача - Мельник О.В.
представника відповідача - Федосієнко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2012р. по справі № 2а-2920/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод"
до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова)
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Машгідропривод» звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служб , в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000232340 від 19.12.2011 року та 0000242340 від 19.122011р.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 р. замінено первинного відповідача Державну податкову інспекцію у Комінтернівському районі міста Харкова, на належного відповідача Основ'янську міжрайонну Державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 р. позов задоволено, податкові повідомлення-рішення № 0000232340 від 19.12.2011 року та 0000242340 від 19.122011р. скасовано.
Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Машгідропривод» судові витрати зі сплати судового збору в розмір 755,83грн
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст..ст. 198,200 Податкового кодексу України, ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Машгідропривод», зареєстрований виконкомом Харківської міської ради 29.03.2007року, про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.43). Згідно копії довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Машгідропривод» має код 34953135 (а.с.44), видами діяльності підприємства, окрім іншого, є виробництво інших машин та устаткування для сільського та лісового господарства, виробництво насосів, компресорів та гідравлічних систем.
Позивач знаходиться на податковому обліку в СДПІ по роботі з ВПП в м. Харкові з 20.12.1996 р., про що свідчить довідка та є платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100337648, індивідуальний податковий номер 244861520422 (а.с. 55, 56 т.1).
Фахівцями відповідача у період з 05.05.2011 року по 19.05.2011 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «Машгідропривод" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по відносинам з ТОВ «Еко-Комуненерго»" за серпень 2011 р. За результатами перевірки складений акт №2405/23-405/34953135 від 30.11.2011р., яким встановлено порушення вимог п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 57811,52грн., а також з урахуванням п.п. 200.1 Податкового кодексу України зменшило від'ємне значення з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 22 269грн.(а.с.8-12). Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень № 0000232340 від 19.12.2011 року (а.с.6) та 0000242340 від 19.12. 2011р. (а.с.7), якими підприємству визначена сума грошового зобов'язання за основним платежем (податок на додану вартість) у розмірі 53 313,78грн., яка складається з суми основного платежу у розмірі 35 542,52грн. та суми штрафних санкцій у розмірі 17 771,26грн., а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 22 269грн.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з невідповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про реальність угоди між позивачем та його контрагентом та безпідставність висновку відповідача про допущені позивачем порушення та нікчемність угод, оскільки такі висновки суду підтверджені письмовими доказами, що були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції.
Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як встановлено судом першої інстанції і про це свідчать письмові докази, між позивачем і TOB «Еко-Комуненерго» укладено договір поставки товару від 28.02.2011 року № 1(а.с.31-34), за яким підприємством придбано товар у вигляді труби, визначеної згідно специфікації №4 (а.с.35), що є невід'ємною частиною даного договору.
На виконання вказаного договору TOB " Еко-Комуненерго" виписана податкова накладна від 22.08.2011 року № 2 на загальну суму 346869,12 грн., в т.ч. ПДВ -57811,52грн.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказана податкова накладна відповідає вимогам ст.201 ПК та наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за №1401/18696), на підставі якої сформовано податковий кредит.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно умов договору поставки №1 від 28.02.2011 року (а.с.31-34), транспортування товару здійснювалося самовивозом, що підтверджується копією договору позички автомобіля від 18.07.2011р.(а.с.40), договором підряду від 19.08.2011р.(а.с.42) та копією подорожнього листа №841579 від 22.08.2011р. (а.с.66).
Крім того, наявними в матеріалах справи лімітно - забірними картами (а.с.38-39) підтверджено факт подальшого використання товару позивачем у його господарській діяльності.
Із досліджених у судовому засіданні копій платіжних доручень, проведених банком, видаткової накладної, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с.37,96-102), вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбанні товарів у їх вартості.
Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України).
Таким чином, угода, укладена між позивачем і TOB " Еко-Комуненерго", мала реальний характер, висновки про нікчемність договору є помилковими, а підприємство правомірно віднесло до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за договором, укладеним з TOB " Еко-Комуненерго".
Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Крім того, первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності по взаємовідносинам позивача з контрагентом ТОВ " Еко-Комуненерго", за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно приписів ст. 4 вказаного Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала учать у здійсненні господарської операції.
Колегія суддів також зазначає, що на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству установчих документів контрагентів товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Крім того, чинним податковим законодавством не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах, отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість.
Доказів виключення TOB " Еко-Комуненерго" з реєстру платників податку на додану вартість та оприлюднення на web-сайті Державної податкової адміністрації України даних про анулювання його свідоцтва платника податку на додану вартість на момент укладання договору від 28.02.2011 р. № 1 та виписки відповідних податкових накладних відповідачем не надано.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про те, що угода, укладена між ТОВ "Машгідропривод" та ТОВ " Еко-Комуненерго", є нікчемниою та не спричиняє реального настання правових наслідків.
Судом першої інстанції не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.
Таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Застосування цієї норми передбачає врахування того, що правочин, на виконання якого вчинено господарське зобов'язання, яке за своєю метою суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, спрямоване на ухилення від сплати податків або на незаконне отримання з державного бюджету коштів на відшкодування надмірно сплачених податків, є, відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочином, що порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, що передбачено ч. 2 цієї статті.
Статті 43, 44 Господарського кодексу України визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.
Без встановлення у судовому порядку (в порядку кримінального судочинства) обставин щодо виконання підприємством конституційного обов'язку платити податки за результатами господарської діяльності в цілому й конкретній цивільно-правовій угоді, зокрема, не можна стверджувати про наявність у платника податку наміру, спрямованого на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, що кореспондуються з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Жодна норма діючого законодавства України не встановлює підстави для нікчемності правочину у зв'язку з порушенням іншим платником податку певних норм податкового законодавства. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.11 р. "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Водночас, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що дії відповідача, пов'язані, з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст.19 Конституції України.
Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року по справі №2а-2920/12/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Відповідно до ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильного застосував до спірних правовідносин сторін норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2012р. по справі № 2а-2920/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Калитка О. М.
Судді Бенедик А.П. Калиновський В.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.
Повний текст ухвали виготовлений 14.08.2012 р.