09 серпня 2012 р.Справа № 2а-5723/12/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калитки О. М.
Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2012р. по справі № 2а-5723/12/2070
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунального підприємства "Комплекс з експуатації об'єктів водозниження і зливової каналізації"
про стягнення суми,
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту-позивач) звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Комплекс з експлуатації об'єктів водозниження і зливової каналізації» ( далі за текстом - відповідач ), в якому просив:
- стягнути з Комунального підприємства «Комплекс з експлуатації об'єктів водозниження і зливової каналізації» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 31490,37 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2012 року по справі № 2а- 5723/12/2070 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріально права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів.
Позивач вважає, що підприємством не дотримані вимоги чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тому відповідач не може бути звільнений від обов'язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 зазначеного Закону.
Представник відповідача та представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Згідно форми № 10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2011 рік, що наданий КП «Комплекс з експлуатації об'єктів водозниження і зливової каналізації» до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників складу підприємства у 2011 році становила 277 осіб. При цьому у звіті зазначено, що середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників фактично працюючих на підприємстві становить 10 осіб, а також кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 ЗУ "Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні" -11 осіб. Отже, відповідачем виконано норматив робочих місць з працевлаштування інвалідів у кількості 10 осіб.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів та позивачем не надано доказів щодо направлення для працевлаштування державною службою зайнятості на підприємство інвалідів або щодо звернення інваліда безпосередньо на підприємство на вакантну посаду «прибиральник території» та відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів у 2011 році.
Колегія суддів погоджується з такими доводами суду з наступних підстав.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форм власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцем знаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Наказом Міністерства праці та соціального політики України від 19 грудня 2005 р. за № 420, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 р. за № 1534/11814 та погодженого з Держкомстатом, затверджено форму звітності № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакансій), яку повинні подавати підприємства, установи організації щомісяця відповідно до положень ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».
Тобто, на підприємство хоча і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.
З довідок наданих центрами зайнятості вбачається, що відповідач протягом 2011 року повідомляв центри зайнятості про наявні вакантні міста для інвалідів, за формою статистичної звітності № 3-ПН, затвердженої Наказом Міністерства праці та соціального політики України за № 420 від 19.12.2005 року. Відповідно до цих звітів Комунальне підприємство «Комплекс з експлуатації об'єктів водозниження і зливової каналізації» належним чином інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду, що відповідач у 2011 р. здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та вжив заходів щодо інформування вищезазначеного органу про наявну можливість працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача.
За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті Постанови Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2012року по справі № 2а- 5723/12/2070 суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2012р. по справі № 2а-5723/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.
Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.