26.10.2012 Справа № 5008/748/2012
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Підполоззя, Воловецький район
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Верховина-1030", с. Підполоззя, Воловецький район
про стягнення суми 58655,08 грн.
Суддя О.В. Васьковський
Представники:
від позивача -ОСОБА_1 - підприємець, ОСОБА_2 (дов. №2617 від 14.09.12)
від відповідача -ОСОБА_3 - директор, Шабан Н.В.(дов. №7-09 від 10.09.11)
СУТЬ СПОРУ: з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог про стягнення суми 58655,08 грн., у т. ч. 39918,00 грн. безпідставно отриманих коштів до статутного фонду товариства та 13457,92 грн. інфляційних нарахувань і 5279,16 грн. трьох процентів річних, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.
Позивач просить позов задоволити, мотивуючи тим, що за період 2007-2009 років перерахував відповідачу у якості поповнення статутного фонду кошти в сумі 94718, 00 грн. Відповідачем було повернуто 54800,00 грн. у зв'язку з визнанням відповідачем неправомірності їх одержання. Залишок у сумі 39918,00 грн. незважаючи на вимогу, відповідач відмовляється платити. Керуючись положеннями ст.ст. 1213, 1214 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошт, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Відповідач заперечує позовні вимоги. У письмових поясненнях від 24.09.12 доводить, що: відповідача у силу приписів ЦК України не можна вважати боржником, оскільки, оскільки зобов'язання по внесенню коштів до статутного фонду, регулюються не цивільним, а господарським та корпоративним законодавством; підприємець ОСОБА_1 був водночас і учасником ТзОВ „Верховина-1030" та був наділений широкими повноваженнями іншим учасником -ОСОБА_3 по внесенню коштів до статутного фонду товариства, відтак кошти, внесенні понад розмір, визначений для учасника ОСОБА_1 (2% статутного фонду) є внесками іншого учасника товариства - ОСОБА_3 (98 % статутного фонду); рішення про повернення статутного капіталу, а відтак його зменшення, може приймати лише вищий орган товариства -загальні збори у зв'язку з чим вимога позивача про повернення коштів як додаткових внесків до статутного фонду є неправомірною; даний спір є непідвідомчий господарському суду, оскільки та не передбачений ст.12 Господарського процесуального кодексу України -далі ГПК України); заявлені позивачем вимоги свідчать про відсутність предмету спору та неможливість прийняття рішення в межах ст. 83 ГПК України.
Також просить застосувати строк позовної давності, оскільки з моменту пред'явлення позивачем першої вимоги, а саме 12.11.07 і до моменту пред'явлення позову -20.08.12 минуло 5 років і 8 місяців.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Верховина-1030„ зареєстровано Воловецькою райдержадміністрацією 21 лютого 2006 року.
Згідно протоколу №1 від 10.02.06 та статуту ТзОВ „Верховина-1030" (п.п. 7.1.1., 7.1.2. статуту) учасниками товариства стали: ОСОБА_3, який вносить грошові кошти у Статутний фонд товариства на суму 34300,00 грн., що становить 98% Статутного фонду; ОСОБА_1, який вносить грошові кошти у Статутний фонд товариства на суму 700,00 грн., що становить 2% Статутного фонду.
08.05.06 відбулися збори учасників ТзОВ „Верховина-1030", де учасники прийняли рішення, що оформлено протоколом №2, збільшити розмір статутного фонду товариства до 500000,00 грн. та визначили частки учасників: ОСОБА_1 -10000,00 грн. (2%); ОСОБА_3 -490000,00 грн. (98%).
ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання (ст.55 ГК України), що підтверджується свідоцтвом Серії НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. Дата проведення державної реєстрації -13.04.2001, номер запису 2 312 001 0001 000572. Місце проведення державної реєстрації -Воловецька районна державна адміністрація Закарпатської області.
Як свідчать подані суду докази, позивач зі свого поточного рахунку перерахував на поточний рахунок відповідача наступні суми грошових коштів: платіжне доручення №12992 від 25.10.2007 р. -30000 грн.; платіжне доручення №13572 від 06.11.2007 р. -20000 грн.; платіжне доручення №2918 від 18.03.2008 р. -2500 грн.; платіжне доручення №3670 від 02.04.2008 р. -20000 грн.; платіжне доручення №4538 від 17.04.2008 р. -15000 грн.; платіжне доручення №4183 від 09.04.2008 р. -4900 грн.; платіжне доручення №18 від 29.01.2009 р. -2318 грн.
Позивач у позовній заяві вказує, що вищенаведені грошові кошти перераховувалися ним на поповнення статутного фонду ТзОВ „Верховина-1030" де він як фізична особа був учасником. Оскільки, грошові кошти ОСОБА_1 перераховував, як підприємець, з банківського рахунку відкритого ОСОБА_1, як суб'єкту господарської діяльності, то оформлення цих внесків в якості поповнення статутного капіталу суперечило ст.3 Закону України „Про господарські товариства". Відтак позивач стверджує, що грошові кошти у сумі 94718,00 грн. є безпідставно отримані товариством.
Згодом, відповідач повернув позивачу 54800,00 грн., що підтверджується банківськими виписками: від 02.11.2007 на суму10 000,00 грн.; від 02.11.2007 на суму 40 000,00 грн.; від 26.05.2008 на суму 4000,00 грн.; від 17.06.2009 на суму 800,00 грн. У призначені платежів відповідач зазначав „повернення статутного фонду".
У відповідності до ст. 25 Закону України „Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (ч.1 ст.144 ЦК України).
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства (ч.3 ст.144 ЦК України).
Водночас ст. 3 Закону України „Про господарські товариства" встановлює, що засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
З огляду на правовідносини, що склалися у зв'язку із формування статутного капіталу, слід констатувати, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1, фактично не є учасником ТзОВ „Верховина-1030", і не може таким бути у зв'язку із відповідними законодавчими приписами.
Таким чином, слід дійти висновку, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ТзОВ „Верховина-1030, були відсутні будь-які взаємні права та обов'язки корпоративного характеру, а відповідно у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутні правові підстави для формування статутного фонду ТзОВ „Верховина-1030". Дана обставина також свідчить про те, що правовідносини які є предметом спору не можуть кваліфікуватися як корпоративні.
За правилами встановленими в ч.1.ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у частині стягнення з відповідача сум грошових коштів перерахованих у безготівковому порядку з підставою призначення платежу „поповнення статутного фонду", є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.
У частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості із урахуванням встановленого індексу інфляції та нарахування 3 % річних, слід вказати наступне.
Частина 2 ст.625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проаналізувавши матеріали справи, суд не погоджується з твердженням позивача щодо початку виникнення прострочення основної суми боргу, як випливає з розрахунку з 18.03.08 року. Будь-яких доказів про наявність обставин, що можуть бути оцінені як юридичний факт для визначення моменту початку перебігу прострочення саме з 18.03.08 року, позивач не надав.
Стаття 1212 ЦК України встановлює обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.3 ст.530 ЦК).
Судом встановлено, що листом від 01.09.2009 року №5 позивач пред'являв відповідачу вимогу про перерахування суми 39918,00 грн., як неправомірно внесених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у поповнення статутного фонду ТзОВ „Верховина-1030". У матеріалах справи також міститься відповідь відповідача викладена у листі від 15.09.2009 року, сума вимог визнається.
Беручи до уваги викладене, із урахуванням положення ст.530 ЦК України, перебіг строку прострочення сплати відповідачем суми 39918,00 грн., слід розпочати з 12.09.2009 (вимога направлена 01.09.2009, 3 дні -строк поштового обігу, 7 днів строк встановлений ст.530 ЦК України).
Тому, при перерахунку сума трьох процентів річних за період з 12.09.2009 по 18.08.12 становить: 39918,00 грн.х3%х1072дні/365дні= 3517,16 грн., а сума інфляційних нарахувань за період з жовтня 2009 року по серпень 2012 року становить 6746,14 грн.
Частина 1 ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Матеріалами справи підтверджується обставина визнання відповідачем свого боргу -лист від 15.09.2009 року №4 (а.с. 90).
Позивач звернувся до суду з позовом 21.08.12, про що свідчить відмітка канцелярії господарського суду Закарпатської області (вх.05/1-20-930/2012).
Отже, на момент звернення позивача з позовом строк позовної давності у три роки ще не сплив.
Таким чином, заява відповідача про застосування позовної давності, судом відхиляється.
Суд також відхиляє інші доводи відповідача, які ним наведені у письмових поясненнях від 25.09.12 до позовної заяви, оскільки вони не спростовують висновків яких дійшов суд у даній справі. Аналіз правової природи спірних відносин вказує на те, що за своїм характером та змістом вони є зобов'язальними правовідносинами, а тому позивач правильно посилається на норми зобов'язального права встановлені ЦК України (ст.ст.530, 625, 1214). Підприємець ОСОБА_1 у силу закону та змісту установчих документів не перебуває з ТзОВ „Верховина-1030" у корпоративних відносинах Відповідач безпідставно це заперечує, але належних та допустимих доказів для іншої оцінки спірних правовідносин не надає.
Підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково у сумі 39918,00 грн., основної заборгованості, 6761,82 грн. інфляційних нарахувань на основну суму боргу, 3517,16 грн. три проценти річних. В решті позову суд відмовляє.
Позовні вимоги у цій частині позивачем належним чином обґрунтовані та доведені, відповідно з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
З огляду на викладене, суд відхиляє заяву позивача від 01.10.12 про витребування додаткових доказів.
Заяву позивача про забезпечення позову, враховуючи заяву позивача від 24.09.12, залишити без розгляду.
Згідно з ст.49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1377,41 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 35, 43, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов задоволити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Верховина-1030" (Закарпатська область, Воловецький район, с. Абранка, урочище „Луг", код 34197419) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1):
- суму 50196,98 грн., у т.ч. 39918,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 6761,82 грн. інфляційних нарахувань та 3517,16 грн. трьох процентів річних;
- суму 1377,41 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ за заявою позивача.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02.11.12.
Суддя О.В. Васьковський