24 жовтня 2012 року справа № 5020-973/2012
За позовом Виконуючого обов'язки Прокурора
Гагарінського району міста Севастополя,
(99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 16)
в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,
держави ідентифікаційний код 25750044
в особі (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
ідентифікаційний номер НОМЕР_1
(99038, АДРЕСА_1)
про стягнення 22 055,08 грн, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути приміщення,
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
прокурор (виконуючий обов'язки прокурора Гагарінського району міста Севастополя) -Почка А.А. -старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 005826 від 25.09.2012;
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -Бекетова Н.С. -головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 08.10.2012;
відповідач (ФОП ОСОБА_1.) -не прибув, явку уповноваженого представника не забезпечив.
Обставини справи:
03.09.2012 виконуючий обов'язки прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про стягнення 22 055,08 грн, з яких: 6 960,29 грн -заборгованість з орендної плати з лютого 2011 року по травень 2012 року; 1 415,01 грн -30% річних; 309,02 грн -пеня; 13 370,76 грн -штраф; розірвання договору оренди та зобов'язання повернути приміщення.
Позовні вимоги з посиланням на статті 231, 285 Господарського кодексу України, статті 530, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статті 18, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", статті 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 106-09 від 15.10.2009 в частині внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.
Ухвалою суду від 06.09.2012 порушено провадження у справі № 5020-973/2012 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано прокурора та сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 10.10.2012.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи був відкладений на 24.10.2012.
Присутні у судовому засіданні 24.10.2012 прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях по суті спору /арк. с. 37-39/.
Відповідач не скористався своїм правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову та інші витребувані судом документи не надав, у судове засідання 24.10.2012 не прибув, явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 19-20/; про причини неявки суду не сповістив.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до абзацу першого пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились у засідання.
Водночас, за змістом абзацу третього підпункту 3.9.1 вказаного пункту, у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Як убачається з матеріалів справи, ухвала суду від 06.09.2012 про порушення провадження у справі, яка надіслана за місцезнаходженням відповідача, повернулись до суду із відміткою „за закінченням терміну зберігання" /арк. с. 24-27/. Ухвала від 10.10.2012 про відкладення розгляду справи, яка також надіслана за місцезнаходженням відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням, на час прийняття рішення на адресу суду не поверталась.
За викладених обставин суд вважає відповідача таким, що повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином.
З огляду на зазначене та враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, а встановлений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору спливає 03.11.2012, суд вирішив розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд -
15.10.2009 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (позивач, Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 106-09 /арк. с. 7-8/ (далі -Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 29,2 м2 цокольного поверху жилого триповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_2, -яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" (далі -об'єкт оренди), вартість якого складає, згідно із незалежною оцінкою станом на 28.02.2009, -140 800 грн без ПДВ (Додаток 1).
Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата складає 371,41 грн за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.
Відповідно до пункту 3.3 Договору, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.
Додатковою угодою до Договору від 19.01.2010 сторонами було доповнено розділ 3 Договору пунктом 3.9, відповідно до якого розмір орендної плати на період з моменту підписання даної угоди (з 19.01.2010) до 01.08.2010 встановлюється у відповідності до рішень Севастопольської міської Ради № 7273 від 14.07.2009 та № 8526 від 15.12.2009, складає 267,61 грн на місяць та перераховується Орендарем Орендодавцю в строки, передбачені Договором. З 01.08.2010 розмір орендної плати поновлюється згідно з умовами Договору оренди № 106-09 від 15.10.2009 /арк. с. 11/.
За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.
Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 16.09.2014 (пункт 7.1 Договору).
Судом установлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі орендованого майна від 15.10.2009, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 9/.
Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату в повному обсязі не вносив, внаслідок чого за період з лютого 2011 року по травень 2012 року у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 6 960,29 грн, що і стало причиною звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах позивача.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Також, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 41-46/.
Таким чином, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та правомірно звернувся до суду за захистом прав позивача.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, врегульовані Законом України „Про оренду державного та комунального майна", що випливає зі змісту його статті 1.
Водночас, загальні питання виконання зобов'язань та відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання (в тому числі питання розірвання договорів) регулюються нормами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також нормами спеціального законодавства, зокрема, Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Норми наведених актів підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як установлено судом, 15.10.2009 між сторонами укладено Договір № 106-09 /арк. с. 7-8/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.
Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.
При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Таким чином, укладений між сторонами Договір № 106-09 від 15.10.2009 є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.
Отже, останній платіж за спірний період (лютий 2011 року -травень 2012 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 20.05.2012 включно.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Натомість, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості по орендній платі за лютий 2011 року -травень 2012 року в сумі 6 960,29 грн відповідачем не надано.
Перевіривши розрахунок орендної плати з урахуванням індексу інфляції, суд вважає його вірним.
За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6 960,29 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Також прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 30% річних в сумі 1 415,01 грн.
Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 8.6 Договору сторони встановили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів, Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний оплатити на користь Орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).
Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів (станом на день звернення до суду із даним позовом (03.09.2012) прострочка внесення останнього платежу (за травень 2012 року) становить 3 місяці та 14 днів), а тому зобов'язаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми.
Перевіривши наданий прокурором розрахунок 30% річних /арк. с. 14/, суд визнає його вірним, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних від простроченої суми (6 960,29 грн) в розмірі 1 415,01 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із пунктом 8.5 Договору, у разі порушення строку внесення орендної плати, встановленого пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Таким чином, сторони визначили розмір пені у межах, встановлених статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 309,02 грн.
Перевіривши наданий розрахунок пені /арк. с. 13/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 309,02 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.
Щодо стягнення штрафу в сумі 13 370,76 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8.7 Договору, у разі прострочення внесення орендної плати більше 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки штраф у сумі, що дорівнює трикратному розмірові річної орендної плати за Договором.
Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято місячну орендну плату (371,41 грн -пункт 3.2 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 13 370,76 грн (371,41*12 місяців*3).
Водночас, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 13 370,76 грн суд зазначає, що прокурор та позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надали суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення позивачеві збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.
Тому, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (13 370,76 грн), є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобов'язання (6 960,29 грн), виконання якого забезпечено цим штрафом, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, -до 7 000,00 грн.
На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 1 700,00 грн (309,02 грн -пеня та 1 415,01 грн -30% річних) інших санкцій.
Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 15 684,32 грн, з яких: основний борг з орендної плати за період з 01.02.2011 по 31.05.2012 -6 960,29 грн, 30% річних -1 415,01 грн, пеня -309,02 грн і штраф -7 000,00 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 6 370,76 грн (13 370,76-7 000,00) -в позові слід відмовити.
У зв'язку з невиконанням відповідачем протягом тривалого часу зобов'язань щодо внесення орендної плати, прокурор вимагає розірвати Договір оренди нерухомого майна № 106-09 від 15.10.2009 та зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради орендоване майно -вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 29,2 м2 цокольного поверху жилого триповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_2, шляхом їх звільнення.
Суд вважає вимоги прокурора та позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", яка є спеціальною правовою нормою, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Тобто законом передбачена можливість дострокового розірвання договору за рішенням суду у випадку невиконання будь-якої зі сторін своїх зобов'язань.
Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов'язань та з інших підстав передбачено також пунктом 7.4 Договору.
Отже, вимога прокурора про розірвання Договору оренди нерухомого майна № 106-09 від 05.10.2009 є правомірною та відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.
Судом установлений факт порушення відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна № 106-09 від 05.10.2009 в частині строків внесення орендної плати за період з лютого 2011 року по травень 2012 року, що, в контексті частини третьої статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та пункту 7.4 Договору, є підставою для розірвання цього Договору на вимогу однієї сторони (Орендодавця -позивача у справі) у зв'язку із невиконанням іншою стороною (Орендарем -відповідачем) своїх зобов'язань.
За викладених обставин, вимога прокурора про розірвання договору оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити на наступному.
Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.
Таким чином, Договір оренди нерухомого майна № 106-09 від 05.10.2009 вважатиметься розірваним із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.
Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.
Відповідно до пункту 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 № 02-5/225 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.
Частина друга статті 16 Цивільного кодексу України називає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів примусове виконання обов'язку в натурі.
Наведеній нормі кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів присудження до виконання обов'язку в натурі.
Частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Підпунктом 4.4.14 пункту 4.4 Договору встановлений обов'язок Орендаря повернути (звільнити) об'єкт оренди у разі припинення дії договору у належному стані протягом 30 календарних днів з дати припинення договору.
Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди, об'єкт оренди -вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 29,2 м2 цокольного поверху жилого триповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_2, -підлягає поверненню позивачеві.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради орендовані за Договором приміщення шляхом їх звільнення, яка є похідною від вимоги про розірвання договору, також підлягає задоволенню.
Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Також, відповідно до абзацу четвертого підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача в доход Державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в мінімальному розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір", -в сумі 1 609,50 грн, тобто 2% від ціни позову (22 055,08 грн), але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2012 (1,5*1 073,00 грн), -за майнові вимоги (про стягнення коштів) та 1 073,00 грн -за немайнові вимоги (про розірвання договору та зобов'язання повернути майно шляхом його звільнення), а разом -2 682,50 грн.
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 99038, АДРЕСА_1; п/р 26007000394134 в ПАТ „Універсал Банк", м. Севастополь, МФО 322001, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКС України в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400) 15 684,32 грн (п'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири грн 32 коп.), з яких: 6 960,29 грн -заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2011 по 31.05.2012; 1 415,01 грн -30% річних; 309,02 грн -пеня; 7 000,00 грн -штраф.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 99038, АДРЕСА_1; п/р 26007000394134 в ПАТ „Універсал Банк", м. Севастополь, МФО 322001, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р 31215206783001 у банку одержувача -ГУ ДКС України у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації -22030001 „Судовий збір", код суду 23013519) судовий збір у сумі 2 682,50 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн 50 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Розірвати Договір оренди нерухомого майна № 106-09 від 15.10.2009, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, -з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.
5. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 99038, АДРЕСА_1) повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) орендоване за Договором оренди № 106-09 від 15.10.2009 майно -вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 29,2 м2 цокольного поверху жилого триповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_2, шляхом його звільнення.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. В частині стягнення штрафу в розмірі 6 370,76 грн -в позові відмовити.
Повне рішення складено 29.10.2012.
Суддя підпис В.О. Головко