Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
м.Харків
23 жовтня 2012 р. №2а-5573/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого судді - Ізовітової - Вакім О.В.,
при секретарі судового засідання - Шевчук А.В.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Дитиненко Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №0006321702 від 27.04.2012р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що податковий орган не довів факту відсутності реальної господарської операції за грудень 2011 року, адже укладені правочини були виконані сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не оскаржувалися та у судовому порядку не були визнані недійсними. Крім того, позивач зазначає, що виконання правочинів підтверджено первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства.
Позивач зазначає, що на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, чинним законодавством України, не покладено обов'язку та не визначено права перевірки дотримання контрагентами вимог податкового законодавства, а також не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, отриманих від продавця. Несплата податку продавцем (постачальником) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби - у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вказавши на його необґрунтованість та безпідставність.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі наказу ДПІ у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби №324 від 10 лютого 2012 року була проведена документальні невиїзна позапланова перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_1), щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Промтехноопт" (код ЄДРПОУ 37092055) за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами проведеної перевірки складений акт №456/17-407/НОМЕР_1 від 13.04.2012 р. (а.с. 15-30).
Згідно висновків акту, перевіркою встановлено наступні порушення:
- неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з зазначеними у акті перевірки постачальником.
- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями, та завищено податковий кредит на суму -7556,54 грн.
На підставі висновків акту перевірки №456/17-407/НОМЕР_1 від 13.04.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0006321702 від 27 квітня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму за основним зобов'язанням - 7556,54 грн. та за штрафними санкціями - 1889,00 грн.
Не погоджуючись із висновками акту перевірки №456/17-407/НОМЕР_1 від 13.04.2012 р., позивач вважає, що винесені на його підставі податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Як вбачається з акту перевірки підставою для встановлення порушення стали висновки про відсутність реального вчинення господарської операцій за грудень 2011 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Промтехноопт".
Висновки відповідача ґрунтуються на інформації, викладеній в акті №94/23-02-05/37092055 від 20.02.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Промтехноопт" (код ЄДРПОУ 37092055) щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ, їх реальності та повноти відображення за грудень 2011 р.
Інших обставин здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Промтехноопт", відповідачем в акті перевірки від 13.04.2012 року №456/17-407/НОМЕР_1 не вказано.
Щодо встановлених податковим органом порушень позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI ", на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення №0006321702 від 27.04.2012 р., суд зазначає, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України.
Так, відповідно ст.198 ПК України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Положеннями п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Крім того, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України.
Водночас, ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.
Проведення господарських операцій підприємства підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Податкові накладні, що були складені контрагентом ФОП ОСОБА_3, відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999р., тобто містять такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис.
Також положеннями п.200.3 ст.200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду
Враховуючи наведені положення, суд дійшов виснновку, що позивачем були дотримані вимоги чинного законодавства та правомірно включено до складу податкового кредиту податкові накладні, отримані від контрагента фінансово-господарських операцій.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги первинні документи, які складені на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.
Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження дійсності господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Промтехноопт" суду надано:
- договором купівлі - продажу №5 від 05.01.2011 р. та специфікації до нього (а.с. 38-40, 51-63);
- товарно-транспортними накладними №01-0000090 від 02.12.11р., №01-0000085 від 01.12.11 р., №01-0000083 від 01.12.11 р.(а.с. 41-43);
- податковими накладними №3 від 01.12.2011 р., №7 від 01.12.2011 р., №90 від 02.12.2011 р., (а.с. 44-46);
- видатковими накладними №01-0000083 від 01.12.2011 р., №01-0000085 від 01.12.2011 р., №01-0000090 від 02.12.2011 р. (а.с. 47-49);
Крім того, позивач надав первинні документи, які підтверджують подальше використання товару в господарській діяльності ФОП ОСОБА_3 з контрагентами ТОВ "Про Лайн", ХНУ Каразина, ТОВ "Техно - арт", ТОВ "Автоарт", ТОВ "Актив-Транс Харків", ТОВ "Прадо", ТОВ "Котельні лікарняного комплексу", ТОВ "ОТК Спутник", ТОВ "Эмси-арт", а саме: податковими накладними, видатковими накладними, актами про надання послуг. (а.с. 65-142)
Таким чином, вчинені позивачем господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Відповідно до рішення Верховного суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.
Відповідно до положень ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
Враховуючи викладене, позивачем не було порушено пп. п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI " та правомірно включено до складу податкового кредиту податкові накладні, отримані від контрагента фінансово-господарських операцій та правомірно сформовано податковий кредит, висновок відповідача, викладений в акті перевірки №456/17-407/НОМЕР_1 від 13.04.2012 р. не ґрунтується на фактичних обставинах та вимогах чинного законодавства, а податкове повідомлення-рішення №0006321702 від 27.04.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ підлягає скасуванню.
Так, виходячи з матеріалів справи та враховуючи зазначені вище положення Закону №344/94-ВР, суд зазначає, що позивачем за допомогою первинних документів підтверджено факт здійснення виплат сум, розрахованих за звичайними цінами в ході здійснення господарської діяльності, тому, враховуючи наявність документального підтвердження, позивачем правомірно сформовано податковий кредит.
Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 статті 228 ЦК України).
Відповідно до ч.1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
З приписів вищевказаної статті вбачається, що застосування її можливе лише у випадку наявності наміру у сторін вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Позивач не довів наміру жодного з відповідачів вчити правочин з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р., при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Під час судового розгляду справи позивачем не надано доказів порушення кримінальної справи та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які неправомірно діяли від імені посадових осіб (службових) осіб платників податків за вчинення злочинів: за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України), ухилення від сплати податків (ст.212 КК України), проведення фіктивного підприємництва (ст.205 КК України), службове підроблення (ст.366 КК України) чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків підприємства (ст.358 Кримінального кодексу України), що могло б підтверджувати наявність у сторін правочинів умислу на порушення публічного порядку.
Враховуючи вищевикладене, судження позивача про нікчемність правочинів є безпідставним та не доведеним.
Суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб'єкта господарювання, відсутність ТОВ "Промтехноопт" за адресою місцезнаходження, або необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, та для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що висновки акту №456/17-407/НОМЕР_1 від 13.04.2012 р. є необґрунтованими, а прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Згідно ч.1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8-14, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова №0006321702 від 27.04.2012 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 108,00 грн. (сто вісім гривень 00 копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 30.10.2012 року.
Суддя Ізовітова-Вакім О.В.