Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
23 жовтня 2012 р. № 2а- 7722/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Короткової О.В.,
суддів: Зінченка А.В.,
Спірідонова М.О.,
за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників
позивача: гр. Афганістану ОСОБА_6
відповідача: Вербицького А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_6
до Державної міграційної служби України
про скасування рішення,
Громадянин Афганістану ОСОБА_6 (далі -позивач), звернувся до Державної міграційної служби України (далі -відповідач), в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 22.05.2012 р. №216-12 та зобов'язати відповідача визнати громадянина Афганістану ОСОБА_6 біженцем або особою яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відмова відповідача в оформлені документів викладена у висновку від 18.05.2012 р. №12KYIV64-01, та підтверджена в оскаржуваному у даній справі рішенні, є незаконною, оскільки, висновки відповідача не відповідають нормам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. Крім того, позивач вказує на поверхневість та необ'єктивність розгляду заяви. На думку позивача, спірне рішення є неправомірним, оскільки відповідачем не надано правильної оцінки побоюванням позивача стати жертвою переслідувань.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржуване в даній справі рішення Державної міграційної служби України від 22.05.2012 р. №216-12 є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що Громадянин Афганістану ОСОБА_6 звернувся з заявою про надання йому статусу біженця в Україні 29.02.2012 р. до Управління міграційної служби у м. Києві.
У матеріалах особової справи позивача містяться відомості, що 22.06.2011 р. позивач отримав повідомлення Головного управління міграційної служби в м. Києві від 21.06.2012 р. №52 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисну, прийняте на підставі рішення Державної міграційної служби від 22.05.2012 р. №216-12, яким в свою чергу було підтверджено висновок Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 18.05.2012 р. у справі №12KYIV64-01.
В оскаржуваному рішенні Державної міграційної служби України відповідач вказав, що відповідно до абз. 4 ч.1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», щодо позивача встановлено відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 вказаного Закону.
Слід зазначити, що правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до ст.1 зазначеного Закону під біженцем визнано особу, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1 ч.1 ст.1).
Особою, яка потребує додаткового захисту, вказаного Закону визнано особу, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.13 ч.1 ст.1).
Особами, які потребують тимчасового захисту, є іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Приписами частини 6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»передбачено, що орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Нормами ст.12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»встановлено, що таке рішення територіального органу може бути оскаржено в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України.
Частиною 5 ст.12 цього ж Закону визначено, що рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.
Абзацом 4 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
З правового аналізу зазначених законодавчих приписів вбачається, що відповідач, Державна міграційна служба України, при прийняті рішення від 22.05.2012 р. №216-12 діяв у межах законодавчо наданих повноважень.
З приводу фактичних обставин спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Керуючись наведеними процесуальними приписами даної норми, оцінивши докази наявні в матеріалах справи, суд доходить висновку, що матеріали наданої відповідачем на вимогу суду особової справи заявника не містять визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»обставин для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття «біженець»включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:
а) расової належності;
б) релігії;
в) національності (громадянства);
г) належності до певної соціальної групи;
д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців»1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. За загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано до установи відповідача жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування позивача на батьківщині.
З протоколу співбесіди від 18.03.2011 р. вбачається, що позивач в Україні проживає з 2004 року.
Під час судового розгляду справи позивач вказав, що хоче залишитися на території України, у зв'язку з тим, що він одружений з громадянкою України, та має дітей, які були народжені також на території України
Аналіз матеріалів особової справи дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через особисті побоювання стати жертвою переслідувань.
Судом встановлено, що позивач у країні громадянської належності не перебував членом жодної політичної, громадської, військової та релігійної організації та утисків на батьківщині за жодною з конвенційних ознак не мав.
Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою набуття статусу біженця, а потребує надання заявнику додаткового (гуманітарного) захисту, який у чинному законодавстві України відсутній.
Як було зазначено, позивач акцентував увагу суду на необхідності отримання ним статусу біженця у зв'язку з тим, що у нього на території України власна сім'я.
З матеріалів справи вбачається, що в Україні позивач намагається легально залишитись з метою подальшого проживання та роботи, однак пошук кращих економічних та соціальних умов життя є сферою правового регулювання Закону України «Про імміграцію»з відповідним правовим статусом, який набувається відповідно до цього закону.
Згідно з п. F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця, мігрант - це особа, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місті, а його дії мотивуються особистим бажанням, отже позивач є мігрантом, а не біженцем.
Відповідного п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань. З аналізу матеріалів справи вбачається і позивач не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, щодо загрози своєму життю.
Отже, наведене дає підстави стверджувати, що саме бажання легалізації на території України та економічний фактор змусили позивача залишити країну своєї громадянської належності та звернутися до органу міграційної служби.
Також, суд зазначає, що позивач перебуває за межами країни громадської належності. При цьому відсутні підстави вважати, що позивач не може повернутися до Афганістану через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі внаслідок загального насилля чи подій, що серйозно порушують громадський порядок.
Крім того, ознак того, що позивач міг бути причетнім до подій, які могли бути підставою для кваліфікації його правового статусу положеннями про виключення, які містяться в підпункті а) b) з) пункту F статті 1 Конвенції 1951 року виявлено не було.
Здійснюючи оцінку рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд дотримується вимог частини третьої статті 2 КАС, згідно якої у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що позивачем не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих його побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, якими позивач обґрунтовує підстави для того щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віро сповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Зважаючи на викладені обставини справи та названі законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновків, що оспорюване рішення прийняте відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 158, 159, 160 -163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України -
У задоволенні адміністративного позову громадянина Афганістану ОСОБА_6 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий Суддя Короткова О.В.
Судді Зінченко А.В.
Спірідонов М.О.