Донецький окружний адміністративний суд
30 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/243/2012
13 год. 00 хвил.
приміщення суду за адресою: 83052, місто Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, буд.17
Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Крилової М.М.,
суддів - Дмитрієва В.С., Абдукадирової К.Е.
при секретарі - Фоміній О.Д.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Донецької міської ради, голови Донецької міської ради Лук'янченка Олександра Олексійовича, Київської районної у місті Донецьку ради, голови Київської районної у місті Донецьку ради Шербакова Володимира Володимировича, заступника голови Київської районної у місті Донецьку ради Корзюкова Геннадія Володимировича, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації у місті Донецьку», Управління Держкомзему у місті Донецьку, Головного управління містобудування та архітектури Донецької міської ради, Головного управління Держкомзему у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання незаконними дій та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецької міської ради (відповідач 1), голови Донецької міської ради Лук'янченка Олександра Олексійовича (відповідач 2), Київської районної у місті Донецьку ради (відповідач 3), голови Київської районної у місті Донецьку ради Шербакова Володимира Володимировича (відповідач 4), заступника голови Київської районної у місті Донецьку ради Корзюкова Геннадія Володимировича (відповідач 5), Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації у місті Донецьку» (відповідач 6), Управління Держкомзему у місті Донецьку (відповідач 7), Головного управління містобудування та архітектури Донецької міської ради (відповідач 8), Головного управління Держкомзему у Донецькій області (відповідач 9), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання незаконними дій та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 1973 року постійно проживає в будинку АДРЕСА_1, який раніше належав двом власникам, одним з яких була тітка чоловіка позивачки ОСОБА_7 для переоформлення документів на племінника ОСОБА_7 у 1973 році зверталась до БТІ, яке відмовилось виготовити та видати технічний паспорт з огляду на здійснення в будинку ремонтних робіт. В подальшому, ОСОБА_7 померла та не встигла переоформити будинок на позивачку та її чоловіка, у зв'язку з чим вони неодноразово звертались до відповідача 3 для приведення документації у відповідність до фактичного стану квартири, однак черга позивачки на отримання житла, в якій вона перебувала з 1969 року, раптово втратилась. 04.09.1998 року за позивачкою визнано право власності на частину квартири, а інша частина квартири належала ОСОБА_8 Після смерті ОСОБА_8 власником іншої частини став ОСОБА_9, а суміжний землекористувач ОСОБА_10, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, переніс огорожу та зайняв частину земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1. На спроби позивачки приватизувати частину земельної ділянки їй повідомляли, що вона має право приватизувати землю тільки разом з ОСОБА_9 У 2003 році позивачка знов звернулась до відповідача 3 із заявою про приватизацію своєї частини земельної ділянки, на що отримала рекомендації звернутися до відповідача 6 для складання нового технічного паспорту на домоволодіння. 18.03.2003 року позивачка звернулась до відповідача 6, оформила замовлення на виготовлення нового технічного паспорту, який вона отримала лише в січні 2004 року. В новому технічному паспорті була значно зменшена доля позивачки на домоволодіння, а саме 35/100, що сталося внаслідок неправильного поставлення літери Б, на підставі яких прийнято відповідачем 3 рішення №139/6 від 10.04.1996 року. В подальшому стало відомо, що відповідно до договору довічного утримання від 25.04.2006 року, що укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, ОСОБА_10 став власником Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1.
Позивач також зазначила, що лише в 2005 році був виданий технічний паспорт від 19.03.2004 року, який так само містив в собі недостовірні відомості та данні про стан побудов на території домоволодіння АДРЕСА_1 по вулиці Путиловській у місті Донецьку мають суттєві розбіжності, у зв'язку з чим необхідно встановити достовірність даних, що внесені до технічного паспорту. ОСОБА_10 в свою чергу почав здійснювати на території домоволодіння АДРЕСА_1 будівельні роботи, а відповідно до діючого законодавства знищення межових знаків, самовільний захват земельної ділянки, самовільне будівництво є порушенням закону. Позивач зазначає, що такі порушення перешкоджають їй в приватизації, однак на її звернення вона отримує відповіді, що не відповідають вимогам ст.40 Конституції України, а органи влади, що зобов'язані прийняти міри до порушника та поновлення прав позивачки, умисно чинять бездіяльність.
Позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати незаконними дії відповідача 3: щодо відмови з 1973 року визнати майно померлої ОСОБА_12 безхазяйним та впродовж 25 років не давав можливості приватизувати майно; щодо незаконного позбавлення черги на отримання житла; щодо зобов'язання у 1996 році без достатніх правових підстав написання заяви про прийняття в експлуатацію приміщення, що належало ОСОБА_7, щодо прийняття в 1996 році без правових підстав в експлуатацію будинку літ.Б-1; щодо внесення до акту 1996 року та в рішення №139/6 від 10.04.1996 року недостовірної інформації; щодо не розгляду у травні 1998 року заяви від 07.05.1998 року та не прийняття рішення; щодо фальсифікації 15.05.1998 року відповіді №01/13-580, не поновлення на квартирному обліку та не прийняття рішення про визнання майна померлої ОСОБА_12 безхазяйним, не надання можливості приватизувати майно; щодо фальсифікації відповіді від 17.06.1998 року №01/15-362; щодо не розгляду звернення від 17.04.1998 року; щодо не подання у 2002 році до суду заяви про визнання майна померлої у 2001 році ОСОБА_8 відумерлим та не прийняття його до комунальної власності м. Донецька; щодо не прийняття у 2002 році рішення про виділ в натурі Ѕ частини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 та не прийняття рішення про надання його у власність шляхом приватизації; щодо надання недостовірної інформації про порядок приватизації земельної ділянки та про документи, що необхідні для приватизації; щодо зобов'язання в січні-лютому 2004 року подати заяву про зміну ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_1; щодо не розгляду та не надання відповіді на заяву від 16.02.2004 року ; щодо не направлення заяви від 16.02.2012 року до Донецької міської ради; щодо надання недостовірної інформації та вимагання надати документи ОСОБА_9; щодо не зазначення у відповіді від 15.03.2004 року документів, що необхідно надати для розгляду звернення та невідповідності зазначеної відповіді ст.5 Закону України «Про інформацію»; щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» та не прийняття рішення по заяві від 22.03.2004 року; щодо надання необґрунтованої відповіді від 29.04.2004 року; щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» та не прийняття рішення по заяві від 29.03.2004 року; щодо ненадання відповіді на заяву від 29.03.2004 року; щодо відмови з 2002 року у вирішенні земельного спору, спору про знищення меж земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 суміжним землекористувачем ОСОБА_10; щодо бездіяльності у прийнятті рішення про проведення землеустрою та поновлення меж земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1; щодо не розгляду заяви від 24.05.2004 року з питань самовільного зайняття земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_10 та прийняття до комунальної власності Ѕ частини будинку; щодо внесення до акту від 23.06.2004 року недостовірної інформації про приналежність будинку його власникам; щодо невиконання розпорядження заступника Донецького міського голови про встановлення опіки над ОСОБА_9 за заявою від 20.09.2004 року; щодо передачі заяви від 20.09.2004 року до Київського районного відділу міліції; щодо фальсифікації картки обліку звернень; щодо надання фальсифікованої відповіді від 07.10.2004 року до Донецької міської ради на звернення від 20.09.2004 року;щодо фальсифікації відповіді від 07.10.2004 року; щодо не розгляду звернення від 20.09.2004 року; щодо надання до Донецької міської ради сфальсифікованої відповіді від 08.10.2004 року на звернення від 27.09.2004 року; щодо фальсифікації відповіді від 08.10.2004 року; щодо ігнорування акту УПСЗН від 22.11.2004 року №121; щодо надання до Донецької міської ради сфальсифікованої відповіді від 15.12.2004 року на звернення від 08.12.2004 року; щодо неналежного розгляду звернень, що призвело до заволодіння ОСОБА_10 безхазяйним майном; щодо не розгляду заяви від 12.01.2005 року, ненадання відповіді та порушення порядку його реєстрації; щодо розгляду заяви від 31.01.2005 року у встановленому ст.19 Закону України «Про звернення громадян» порядку; щодо нездійснення обстеження аварійної квартири №3, не прийняття рішення про знос аварійного приміщення, не надання відповіді за заявою від 31.01.2005 року; щодо розгляду заяви від 07.02.2005 року у встановленому ст.19 Закону України «Про звернення громадян» порядку; щодо нездійснення обстеження аварійної квартири №3, не прийняття рішення про знос аварійного приміщення, не надання відповіді за заявою від 07.02.2005 року; щодо надання відповіді від 10.02.2005 року сфальсифікованої, яка не відповідає ст.5 Закону України «Про інформацію» та підписаної не уповноваженою особою; щодо надання до Донецької державної адміністрації сфальсифікованої відповіді від 10.02.2005 року; щодо не розгляду звернення від 19.01.2005 року; щодо надання усної недостовірної інформації та не прийняті міри реагування на звернення від 17.02.2005 року;щодо відмови у розгляді заяви від 15.07.2005 року; щодо фальсифікації відповіді до Донецької міської ради від 31.08.2005 року; щодо вимоги про зняття звернення з контролю; щодо підписання листа від 11.08.2005 року, відповіді від 31.08.2005 року не уповноваженою особою; щодо фальсифікації матеріалів справи №2-1897/05; щодо фальсифікації відповіді від 09.09.2005 року та невідповідності його вимогам ст.5 Закону України «Про інформацію»; щодо не отримання обґрунтованої відповіді на звернення від 01.09.2005 року; щодо не розгляду заяви від 05.10.2005 року; щодо не створення міжвідомчої комісії, не проведено обстеження будинку та не надана відповідь на заяву від 05.10.2005 року; щодо порушення прав позивача та її представника на повагу гідності; щодо надання до вищої інстанції сфальсифікованої відповіді від 19.10.2005 року; щодо відмови провести обстеження будинку АДРЕСА_1 в вересні-жовтні 2005 року; щодо фальсифікації документів та надання до вищої інстанції неправдивих відомостей щодо дати звернень; щодо фальсифікації дати складання акту від 28.10.2005 року та внесення до нього неправдивих відомостей; щодо не проведення належного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 11.01.2006 року; щодо не передання до Донецької міської ради, несвоєчасну реєстрацію, не розгляду та надання сфальсифікованої відповіді від 28.04.2007 року на заяву від 14.04.2007 року; щодо перешкоджання у реалізації права на землю в приватизації земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1; щодо внесення до відповідей неправдивих відомостей про можливість приватизації земельної ділянки лише за згодою всіх співвласників на підставі ст.88 Земельного кодексу України; щодо порушення наданою відповіддю від 28.04.2007 року права на повну, достовірну та об'єктивну інформацію; щодо підписання відповіді не головою ради; щодо фальсифікації відповіді від 01.10.2007 року; щодо не розгляду заяви про незаконне будівництво та про земельний спір відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст.158-161 Земельного кодексу України; щодо примушення відповіддю від 01.10.2007 року до вчинення дій, що не передбачені законом та порушив право на повну, достовірну та об'єктивну інформацію; щодо внесення до відповіді від 01.10.2007 року неправдивих відомостей про необхідний для вирішення земельного спору склад документів, не надання об'єктивної відповіді за зазначеною заявою; щодо перешкоджання у об'єктивному розгляд заяви, приватизації земельної ділянки та отримання відповіді на заявою; стягнути з відповідача 3 моральну шкоду у розмірі 500000 грн. за порушення права на отримання житла за чергою з урахуванням передачі облікової справи з Куйбишевської районної у м. Донецьку ради до Київської районної у місті Донецьку ради; стягнути з відповідача 3 моральну шкоду в розмірі 125000 грн. за фальсифікацію документів, внесення до них недостовірних та завідомо неправдивих відомостей, порушення права на об'єктивний розгляд звернень, порушення права на отримання обґрунтованих відповідей, порушення права на прийняття законних рішень за зверненнями, порушення права на повну, точну, достовірну та об'єктивну інформацію, за приниження честі та гідності, за дискримінацію; зобов'язати відповідача 3 поновити у черзі на житло з урахуванням первинної дати постановки у чергу в лютому 1969 року; зобов'язати відповідача 3 та відповідача 1 прийняти рішення про визнання здійснених ОСОБА_10 ремонтних та будівельних робіт на території будинку АДРЕСА_1 самочинним будівництвом, зобов'язавши у судовому порядку шляхом подання позову привести зазначену земельну ділянку у первинний стан; зобов'язати відповідача 3 та відповідача 1 прийняти рішення, що домоволодіння АДРЕСА_1 є аварійним; визнати незаконними дії відповідача 1 за порушення права на приватизацію використовуваної земельної ділянки; визнати незаконними дії відповідача 3 за порушення права на житло; зобов'язати відповідача 3 та відповідача 1 поновити межі земельної ділянки; зобов'язати відповідача 3 та відповідача 1 привести земельну ділянку у належний для використання стан, зобов'язавши ОСОБА_10 знести незаконно побудовані приміщення на території домоволодіння; визнати незаконними дії відповідача 5: щодо фальсифікації відповіді від 28.04.2007 року на заяву від 14.04.2007 року та внесення до неї завідомо неправдивих відомостей на підставі ст.88 Земельного кодексу України; щодо порушення відповіддю від 28.04.2007 року права на повну, достовірну та об'єктивну інформацію; щодо підписання відповіді не головою ради; щодо фальсифікації відповіді від 01.10.2007 року; щодо не розгляду заяви про незаконне будівництво та про земельний спір відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст.158-161 Земельного кодексу України; щодо примушення відповіддю від 01.10.2007 року до вчинення дій, що не передбачені законом та порушив право на повну, достовірну та об'єктивну інформацію; щодо внесення до відповіді від 01.10.2007 року неправдивих відомостей про необхідний для вирішення земельного спору склад документів, не надання об'єктивної відповіді за зазначеною заявою; щодо перешкоджання у об'єктивному розгляд заяви, приватизації земельної ділянки та отримання відповіді на заявою; стягнути з відповідача 5 100000 грн. моральної шкоди; визнати незаконними дії відповідача 4: щодо фальсифікації відповіді від 09.09.2005 року та внесення до неї завідомо неправдивих відомостей; щодо не отримання обґрунтованої відповіді на звернення від 01.09.2005 року; щодо надання до вищої інстанції сфальсифікованої відповіді від 09.09.2005 року; щодо не розгляду та не прийняття рішення за заявою від 05.10.2005 року про земельний спір та поновлення меж земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст.158-161 Земельного кодексу України; щодо не створення міжвідомчої комісії, не проведено обстеження будинку та не надана відповідь на заяву від 05.10.2005 року; щодо порушення прав позивача та її представника на повагу гідності; щодо надання до вищої інстанції сфальсифікованої відповіді від 19.10.2005 року; щодо відмови провести обстеження будинку АДРЕСА_1 в вересні-жовтні 2005 року; щодо фальсифікації документів та надання до вищої інстанції неправдивих відомостей щодо дати звернень; щодо фальсифікації дати складання акту від 28.10.2005 року та внесення до нього неправдивих відомостей; щодо не проведення належного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 11.01.2006 року; щодо не передання до Донецької міської ради, несвоєчасну реєстрацію, не розгляду та надання сфальсифікованої відповіді від 28.04.2007 року на заяву від 14.04.2007 року; щодо перешкоджання у реалізації права на землю в приватизації земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1; щодо внесення до відповідей неправдивих відомостей про можливість приватизації земельної ділянки лише за згодою всіх співвласників на підставі ст.88 Земельного кодексу України; щодо порушення наданою відповіддю від 28.04.2007 року права на повну, достовірну та об'єктивну інформацію; щодо підписання відповіді не головою ради; щодо фальсифікації відповіді від 01.10.2007 року; щодо не розгляду заяви про незаконне будівництво та про земельний спір відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст.158-161 Земельного кодексу України; щодо примушення відповіддю від 01.10.2007 року до вчинення дій, що не передбачені законом та порушив право на повну, достовірну та об'єктивну інформацію; щодо внесення до відповіді від 01.10.2007 року неправдивих відомостей про необхідний для вирішення земельного спору склад документів, не надання об'єктивної відповіді за зазначеною заявою; щодо перешкоджання у об'єктивному розгляд заяви, приватизації земельної ділянки та отримання відповіді на ; щодо порушення права на приватизацію земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача 4 20000 грн. моральної шкоди; визнати незаконними дії відповідача 1: щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» скаргу від 15.06.1998 року; щодо не звернення до суду для встановлення опіки над ОСОБА_9 за заявою від 20.09.2004 року; щодо не розгляду звернення від 20.09.2004 року; щодо ігнорування акту УПСЗН від 22.11.2004 року №121; щодо неналежного розгляду звернень, що призвело до заволодіння ОСОБА_10 Ѕ частиною будинку; щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» скарги від 13.07.2005 року;щодо не розгляду заяви від 04.08.2005 року та не надання відповіді; щодо не розгляду заяви від 30.08.2005 року та не надання відповіді; щодо не розгляду скарги від 06.10.2005 року та не надання відповіді; щодо надання що вищої інстанції сфальсифікованої відповіді від 05.10.2005 року яка підписана не уповноваженою особою; щодо ненадання відповіді на звернення від 09.11.2006 року; щодо не доручення Київській районній у м. Донецьку раді розгляд звернення та прийняття відповідного рішення; щодо не розгляду звернення від 30.08.2007 року та не надання відповіді; щодо не прийняття рішення про передання у власність шляхом приватизації частини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1; щодо не розгляду скарги від 03.09.2007 року; щодо не доручення Київській районній у м. Донецьку раді розгляд скарги від 03.09.2007 року; щодо не прийняття рішення про обстеження земельної ділянки; щодо не розгляду скарги від 03.09.2007 року з особистою участю позивача; щодо не перевірення інформації по незаконні дії інспекції ДАБК відповідно до заяви від 03.09.2007 року; щодо не притягнення посадових осіб ГавУГА до відповідальності за фальсифікацію документів; щодо ненадання відповіді на звернення від 03.09.2007 року у 15-ти денний строк; щодо не розгляду заяви від 30.08.2007 року та не надання відповіді у 15-ти денний строк; щодо не розгляду заяви від 03.09.2007 року; щодо не проведення інвентаризації земельної ділянки АДРЕСА_1 відповідно до заяви від 03.09.2007 року; щодо не прийняття мір до поновлення меж земельної ділянки АДРЕСА_1; щодо ненадання відповіді на заяву від 03.09.2007 року впродовж 15 днів; щодо передання заяви від 03.09.2007 року до органу, до повноважень якого не віднесений розгляд таких звернень; щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», не прийняття мір, не надання правової оцінки діям працівників Київської районної у м. Донецьку рад, не надання відповіді за скаргою від 13.11.2007 року; стягнути з нього моральну шкоду в розмірі 125000 грн.; зобов'язати відповідача 1 прийняти рішення про передачу позивачу у власність земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 у розмірі 0,1 га.; визнати незаконними дії відповідача 2: щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» скаргу від 15.06.1998 року; щодо не звернення до суду для встановлення опіки над ОСОБА_9 за заявою від 20.09.2004 року; щодо не розгляду звернення від 20.09.2004 року; щодо ігнорування акту УПСЗН від 22.11.2004 року №121; щодо неналежного розгляду звернень, що призвело до заволодіння ОСОБА_10 Ѕ частиною будинку; щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» скарги від 13.07.2005 року;щодо не розгляду заяви від 04.08.2005 року та не надання відповіді; щодо не розгляду заяви від 30.08.2005 року та не надання відповіді; щодо не розгляду скарги від 06.10.2005 року та не надання відповіді; щодо надання що вищої інстанції сфальсифікованої відповіді від 05.10.2005 року яка підписана не уповноваженою особою; щодо ненадання відповіді на звернення від 09.11.2006 року; щодо не доручення Київській районній у м. Донецьку раді розгляд звернення та прийняття відповідного рішення; щодо не розгляду звернення від 30.08.2007 року та не надання відповіді; щодо не прийняття рішення про передання у власність шляхом приватизації частини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1; щодо не розгляду скарги від 03.09.2007 року; щодо не доручення Київській районній у м. Донецьку раді розгляд скарги від 03.09.2007 року; щодо не прийняття рішення про обстеження земельної ділянки; щодо не розгляду скарги від 03.09.2007 року з особистою участю позивача; щодо не перевірення інформації по незаконні дії інспекції ДАБК відповідно до заяви від 03.09.2007 року; щодо не притягнення посадових осіб ГавУГА до відповідальності за фальсифікацію документів; щодо ненадання відповіді на звернення від 03.09.2007 року у 15-ти денний строк; щодо не розгляду заяви від 30.08.2007 року та не надання відповіді у 15-ти денний строк; щодо не розгляду заяви від 03.09.2007 року; щодо не проведення інвентаризації земельної ділянки АДРЕСА_1 відповідно до заяви від 03.09.2007 року; щодо не прийняття мір до поновлення меж земельної ділянки АДРЕСА_1; щодо ненадання відповіді на заяву від 03.09.2007 року впродовж 15 днів; щодо передання заяви від 03.09.2007 року до органу, до повноважень якого не віднесений розгляд таких звернень; щодо не розгляду відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», не прийняття мір, не надання правової оцінки діям працівників Київської районної у м. Донецьку рад, не надання відповіді за скаргою від 13.11.2007 року; стягнути з відповідача 2 моральну шкоду у розмірі 20000 грн.; визнати незаконними дії відповідача 7: щодо не розгляду звернень від 07.01.2005 року відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», не надання відповідей; щодо надання до Донецької міської ради сфальсифікованої відповіді від 27.09.2005 року; щодо не розгляду звернення від 31.08.2005 року відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян»; щодо не здійснення інвентаризації земельної ділянки АДРЕСА_1; щодо надання сфальсифікованої відповіді від 20.09.2007 року №01/35-3-4/307-4; щодо внесення до відповіді від 20.09.2007 року №01/35-304/307-4 та надання недостовірних відомостей; щодо не розгляду заяв від 03.09.2007 року, від 31.08.2007 року; щодо вчинення перешкод у об'єктивному розгляді звернень, у приватизації земельної ділянки та у наданні відповідей на заяви від 03.09.2007 року, від 30.08.2007 року; щодо надання недостовірної інформації про дію та застосування ст.. 89 Земельного кодексу України; щодо порушення сфальсифікованою відповіддю від 20.09.2007 року №01/35-304/307-4 права на повну, точну достовірну та об'єктивну інформацію; стягнути з відповідача 7 моральну шкоду у розмірі 100000 грн.; зобов'язати відповідача 7 провести кадастрову зйомку земельної ділянки АДРЕСА_1; визнати незаконними дії начальника Управління Держкомзему у місті Донецьку; визнати незаконними дії відповідача 8: щодо не повного розгляду заяви від 27.09.2006 року та не надання відповіді; щодо внесення до відповіді від 26.10.2006 року завідомо неправдивих відомостей; щодо підписання відповіді не начальником; щодо надання сфальсифікованої відповіді від 04.06.2007 року та внесення до неї завідомо неправдивих відомостей; щодо невідповідності відповіді від 04.06.2007 року ст.5 Закону України «Про інформацію»; щодо порушення сфальсифікованою відповіддю права на повну, точну, достовірну та об'єктивну інформацію; щодо завчасного не попередження про виїзд 15.03.2007 року Інспекції ДАБК на територію домоволодіння; щодо підписання відповіді від 04.06.2007 року не начальником; щодо порушення права на проведення перевірки звернення від 11.06.2007 року з особистою участю позивачки; щодо надання сфальсифікованої відповіді від 09.07.2007 року на заяву від 11.06.2007 року та внесення до неї завідомо неправдивих відомостей; щодо не прийняття постанови про притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності та припису; щодо порушення сфальсифікованою відповіддю від 11.06.2007 року права на повну, точну достовірну та об'єктивну інформацію; щодо ненадання додаткової відповіді відповідно відповіді ДАБК від 09.07.2007 року;щодо підписання відповіді від 09.07.2007 року не начальником управління; визнати незаконними дії начальника Головного управління містобудування та архітектури Донецької міської ради ОСОБА_13; визнати незаконними дії відповідача 6: щодо фальсифікації документів; щодо відмови у здійсненні реєстрації права власності за позивачем; щодо реєстрації права власності за ОСОБА_14 та ОСОБА_10; стягнути з відповідача 6 моральну шкоду у розмірі 100000 грн.; зобов'язати відповідача 6 скасувати реєстрацію права власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_10; зобов'язати відповідача 6 встановити точний процент фізичного та морального зношення АДРЕСА_1, виготовити та видати новий технічний паспорт на будинок; зобов'язати відповідача скасувати рішення про реєстрацію на ОСОБА_10 права власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1; визнати незаконними дії відповідачів за порушення права на розгляд звернень, порядку та строку їх розгляду, за порушення права на отримання обґрунтованих відповідей у встановлений законом строку; за порушення ст..5 Закону України «Про інформацію», за порушення права на повагу честі та гідності, за порушення права на безпечні умови життя, за порушення ст.ст.6, 19 Конституції України, за фальсифікацію документів, приниження честі та гідності, за дискримінацію; зобов'язати відповідачів припинити неправомірні дії відносно позивача та її близьких, припинити фальсифікацію документів, умисне ігнорування та здійснення перешкод в приватизації земельної ділянки.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідачів 1, 2 до судового засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Впродовж розгляду справи проти позову заперечував, просив в його задоволені відмовити.
Представник відповідачів 3, 4, 5 до судового засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Впродовж розгляду справи проти позову заперечував, просив в його задоволені відмовити.
Представник відповідача 6 до судового засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю. Крім того, надіслав до суду письмові заперечення проти позову, в яких просив у його задоволенні відмовити.
Представник відповідача 7 до судового засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Представник відповідача 8 до судового засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Представник відповідача 9 до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В силу частини 2 статті 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю. Крім того, надіслав до суду письмові заперечення проти позову, в яких просив у його задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Донецька від 04.09.1998 року, з урахуванням ухвали суду від 02.03.2005 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину будівлі, розташованої по АДРЕСА_1, що складається з приміщень літ.2-1, 2-2, 2-3, 2-4 у житловому будинку літ. «А-1», сеней літ. «а», приміщень 2-5, 2-6, 2-7 в житловому будинку літ. «Б-1», що складають квартиру №2 у зазначеному домоволодінні та надвірних побудов - сарай літ. «Е», літню кухню літ. «В», уборну літ. «Ж».
21.04.2005 року Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації у місті Донецьку» зареєструвало за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будівлі, розташованої по АДРЕСА_1
Крім того, рішенням Київського районного суду м. Донецька від 07.02.2005 року встановлений факт прийняття ОСОБА_11 спадщини на Ѕ частини вказаного будинку після смерті ОСОБА_15 та визнано за ним право власності на квартиру №1, яка складається з приміщень:1.1-1.4 в будинку літ. «А-1», а також квартиру №3 (приміщення 3.1-3.3) в будинку літ. «Б-1», літню кухню «Г», тамбур «г».
В подальшому, що відповідно до договору довічного утримання від 25.04.2006 року, що укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, останній став власником Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1.
03.05.2006 року Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації у місті Донецьку» зареєструвало за ОСОБА_10 право власності на Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 25.04.2006 року.
Право власності на об'єкти нерухомості (житлові будинки, квартири, будівлі, споруди, приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами), підлягають державній реєстрації, яка здійснюється реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) (ст. 182 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (далі - Тимчасове положення).
Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно (ч. 1 ст. 2 Закону, п. 1.2 Тимчасового положення).
З моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд. Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації.
За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній.
Реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо:
заявлене право не є таким, що підлягає державній реєстрації відповідно до Положення;
із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення;
об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, розташований у межах території, на якій свою діяльність здійснює інше БТІ відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав;
подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;
заявлене право вже зареєстроване;
не проведено технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об'єкт;
право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом;
право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло з порушенням встановленого порядку відчуження;
відчуження або інше визначення юридичної долі об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, у випадках, встановлених нормативно-правовими актами, відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;
у тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (п.п.3.1, 3.4, 3.5 Тимчасового положення).
Суд зазначає, що при проведенні державної реєстрації за ОСОБА_10 права власності на Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1 відповідачем 6 не встановлено підстав, у зв'язку з наявністю яких необхідно було відмовити у проведенні державної реєстрації, тому проведення такої реєстрації відповідає вимогам законодавства.
Крім того, суд зазначає, що спірні правовідносини, які складають предмет позову, виникли відносно права власності ОСОБА_10 на Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, тобто зазначений факт поширює свою дію та породжує права та обов'язки у обмеженого кола суб'єктів, в даному випадку лише у ОСОБА_10
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи N 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З наведеного виходить, що вимоги позивача про скасування рішення про реєстрацію за ОСОБА_10 права власності на Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1 є необґрунтованими, оскільки порушують право ОСОБА_10 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Суд не приймає посилань позивача на ухвалу Київського районного суду м. Донецька, якою роз'яснено, що право власності визнано за ОСОБА_2 на приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, розташовані під літ. «А-1», приміщення 2-5, 2-6, 2-7, 3-1, 3-2 розташовані під літ. «Б», оскільки зазначене рішення суду прийняте 03.06.2011 року, а державна реєстрація права власності за ОСОБА_10 проведена 03.05.2006 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, під яким відповідно до статті 140 Конституції розуміється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада приймає рішення в межах своїх повноважень.
Главою 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені повноваження сільських, селищних, міських рад, в тому числі і в питаннях регулювання земельних відносин.
Суд зазначає, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не містить повноважень міських рад по визнанню будинків аварійними, по здійсненню землевпорядкування та інвентаризації земельної ділянки, що обумовлює безпідставність заявлених в цій частині вимог.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача 7 провести кадастрову зйомку земельної ділянки АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача 1 поновити межі земельної ділянки суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Норма ч. 1 ст. 198 Земельного кодексу України визначає, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Детально дана процедура врегульована Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, що затверджена наказом Держкомзему від 18.05.2010 року N 376.
Так, відповідно до п.1.2-1.3 Інструкції, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками та проводиться юридичною або фізичною особою, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою за замовленням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, власника (користувача) земельної ділянки.
Положення п. 2.1, 2.3 Інструкції встановлюють, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України:
технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками;
технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (частини перша та друга статті 56 Закону України "Про землеустрій") або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина третя статті 56 Закону України "Про землеустрій") - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
З наведеного виходить, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає проведення певного комплексу робіт, тому суд відмовляє позивачу у задоволені зазначених вимог, оскільки в даному випадку неможливо захистити права, свободи та інтереси позивача у спосіб вирішення спірного питання саме судовим рішенням, тобто замість органу, до компетенції якого воно належить, без дотримання процедури, яка передує таким діям.
Позивачем заявлені вимоги, зокрема, про визнання незаконними дій відповідачів щодо фальсифікації документів, надання фальсифікованих відповідей на звернення, внесення до таких відповідей недостовірної інформації та вчинення корупційних діянь.
Суд, з цього приводу, вважає за необхідне зазначити, що під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, , що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Стаття 358 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів, а стаття 366 Кримінального кодексу України за службове підроблення, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.
Тобто, позивач фактично стверджує, що в діях відповідачів наявні ознаки злочинів, що і статтями 358, 366 Кримінального кодексу України.
Разом з тим, статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до цього положення Конституції України та п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 01.11.96 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» для того, щоб посилатись на здійснення відповідачами фальсифікації та підроблення документів, суд повинен встановити наявність певних обставин, які свідчать про здійснення таких дій. Наявність (відсутність) зазначених обставин суд повинен встановити за допомогою належних доказів, яким в даному випадку може бути лише обвинувальний вирок суду.
Відповідно до статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі.
У зв'язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведена наявність обвинувального вироку відносно відповідачів, тобто вчинення відповідачами фальсифікацій документів, внесення до них неправдивих відомостей та вчинення корупційних діянь не доведено, суд відмовляє у задоволені вимог в цій частині як у безпідставних.
Щодо вимог позивача про порушення відповідачами 3,4 та 5 порядку розгляду звернень від 07.05.1998 року, від 17.04.1998 року, від 16.02.2004 року, від 22.03.2004 року, від 29.03.2004 року, від 24.05.2004 року, від 20.09.2004 року, від 27.09.2004 року від 08.12.2004 року, від 12.01.2005 року, від 31.01.2005 року, від 07.02.2005 року, від 19.01.2005 року, від 15.07.2005 року, від 01.09.2005 року, від 05.10.2005 року, від 14.04.2007 року суд зазначає наступне.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 348 затверджена Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, відповідно до п.9 якої організації зберігають пропозиції, заяви і скарги для надання довідок і використання їх в інших цілях. Відповідальність за схоронність документів за пропозиціями, заявами і скаргами покладається на керівників, інших посадових осіб організацій відповідно до їх функціональних обов'язків. Термін зберігання документів за пропозиціями, заявами і скаргами визначається затвердженими керівниками організацій переліками документів і номенклатурами справ, що утворюються у процесі їх діяльності. Як правило, встановлюється п'ятирічний термін зберігання пропозицій, заяв і скарг та документів, пов'язаних з їх розглядом і вирішенням.
У зв'язку з тим, що позивач оскаржує обґрунтованість відповідей відповідачів та дії відповідачів щодо порядку розгляду звернень, що надходили у 1998 році, 2004 році, 2005 році та 2007 році, зазначені звернення, письмові відповіді, витяги з журналу вхідної та вихідної кореспонденції на час розгляду справи не збереглись, що підтверджується письмовою відповіддю Київської районної у м. Донецьку ради від 19.07.2012 року №01/19-2036.
З наведеного виходить, що в даному випадку у суду відсутня можливість перевірити наявність або відсутність в діях відповідачів порушень порядку розгляду зазначених звернень.
Щодо вимог позивача про порушення відповідачами 1 та 2 порядку розгляду звернень від 15.06.1998 року, від 20.09.2004 року, від 13.07.2005 року, від 04.08.2005 року, від 30.08.2005 року, від 06.10.2005 року, від 09.11.2006 року, від 30.08.2007 року, від 03.09.2007 року, порушення відповідачем 7 порядку розгляду звернень від 07.01.2005 року, від 31.08.2005 року, від 03.09.2007 року, від 31.08.2007 року, порушення відповідачем 8 порядку розгляду звернень від 27.09.2006 року, від 11.06.2007 року суд зазначає наступне.
Як зазначалось, Інструкцією з діловодства від 14.04.1997 року № 348 встановлений п'ятирічний термін зберігання пропозицій, заяв і скарг та документів, пов'язаних з їх розглядом і вирішенням, тому у суду відсутня можливість перевірити наявність або відсутність в діях відповідачів порушень порядку розгляду звернень від 15.06.1998 року, від 20.09.2004 року, від 13.07.2005 року, від 04.08.2005 року, від 30.08.2005 року, від 06.10.2005 року, від 09.11.2006 року, від 07.01.2005 року, від 31.08.2005 року, від 27.09.2006 року, від 11.06.2007 року.
Щодо звернень від 30.08.2007 року, від 03.09.2007 року суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, звернення позивача та її представника від 30.08.2007 року, від 03.09.2007 року були адресовані Донецькій міській раді, яка доручила їх розгляд Донецькому міському управлінню земельних ресурсів, яке, в свою чергу, і надавало на них відповіді.
Відповідно до ст. 5 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Передбачене статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій із заявою щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів забезпечується обов'язком останніх об'єктивно і вчасно розглядати заяви у порядку передбаченому ст. ст. 15, 19 зазначеного Закону.
Відповідно ч.1 ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до ст.19 зазначеного вище Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Аналіз змісту відповіді від 20.09.2007 року, що надана на звернення позивача від 03.09.2007 року, та відповіді від 20.09.2007 року, що надана на звернення від 30.08.2007 року, дає суду змогу зробити висновок, що відповідачем дотримані вимоги закону щодо об'єктивного і вчасного розгляду, перевірки викладених у зверненнях фактів та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства, тому порушення прав позивача, що передбачені ст. 5 Закону України «Про інформацію», не відбулось.
Відповідно ст.20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом розумного строку - цей критерій-принцип означає не лише необхідність дотримання часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалення рішення або вчинення дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання. Тривалість розумного строку залежить від складності певного питання, нагальності його вирішення, кількості людей, залучених до справи, їхньої поведінки тощо.
Суд не приймає посилань позивача на необхідність розгляду її звернень у 15-ти денний строк, оскільки вирішити, чи потребує звернення додаткового вивчення, може лише орган, якому воно адресоване.
Таким чином, розгляд звернень позивача від 30.08.2007 року, від 03.09.2007 року здійснений у термін, встановлений ст.20 Закону України «Про звернення громадян».
Щодо порушення права позивача бути присутнім при розгляді заяви чи скарги суд зазначає, що відповідно до положень ст.19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
В даному випадку засідання при розгляді звернень позивача від 30.08.2007 року та від 03.09.2007 року не проводилось, тому у відповідачів були відсутні підстави для запрошення позивача прийняти особисту участь у такому розгляді.
Щодо вимог позивача про визнання незаконними дій відповідачів у зв'язку із порушенням конституційного права на повагу до честі та гідності суд зазначає, що в силу ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Разом з тим, позивачем всупереч положенням ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено порушення відповідачами її прав на повагу до честі та гідності.
Суд також не приймає тверджень позивача про перевищення службових обов'язків відповідачами, оскільки перевищенням влади або службових повноважень, в силу положенням ст. 365 КК України, є умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.
Судом не встановлено вчинення відповідачами перевищенням влади або службових повноважень, оскільки дії відповідачів вчинені на підставі та в межах повноважень, що встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Також, судом не встановлено з боку відповідачів порушення права власності позивача, права на приватизацію та право на житло, що передбачене ст. 47 Конституції України, тому вимоги в цій частині також підлягають відмові в задоволенні.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача 3 та відповідача 1 прийняти рішення про визнання здійснених ОСОБА_10 ремонтних та будівельних робіт на території будинку АДРЕСА_1 самочинним будівництвом, зобов'язавши у судовому порядку шляхом подання позову привести зазначену земельну ділянку у первинний стан, зобов'язання ОСОБА_10 знести незаконно побудовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 приміщення, суд зазначає наступне.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16) та закріплено у ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України. Право на звернення до суду є невід'ємним особистим правом.
Суд зазначає, що за загальним правилом поняття «право» слід розуміти як передбачений законодавством зовнішній вияв волі суб'єктів права, який тягне за собою юридичні наслідки, а «обов'язком» є нормативно закріплене коло дій, покладених на певних осіб та безумовних для виконання.
З наведеного виходить, що звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів є саме правом особи або відповідного органу, тому і підстави для реалізації такого права визначаються ними самостійно.
Крім того, такі вимоги позивача порушують право ОСОБА_10 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено, що приміщення, які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1, побудовані ОСОБА_10 незаконно.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди з відповідачів у загальному розмірі 1090000 грн. слід зазначити наступне.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивачем має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 N 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На думку суду, позивач не навів суду докази, які б підтвердили заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, не довів чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діяннями вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача, а судом не встановлено з боку відповідачів порушень прав позивача, тому вимоги про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій (частина перша статті 2 КАС України), у справах щодо оскарження рішень таких суб'єктів суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, а обставини справи підтверджують правомірність дій відповідачів, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 17, 18, 19, 94, 158-163, 167, 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_2 до Донецької міської ради, голови Донецької міської ради Лук'янченка Олександра Олексійовича, Київської районної у місті Донецьку ради, голови Київської районної у місті Донецьку ради Шербакова Володимира Володимировича, заступника голови Київської районної у місті Донецьку ради Корзюкова Геннадія Володимировича, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації у місті Донецьку», Управління Держкомзему у місті Донецьку, Головного управління містобудування та архітектури Донецької міської ради, Головного управління Держкомзему у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання незаконними дій та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 30 жовтня 2012 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 02 листопада 2012 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Крилова М.М.
Судді Абдукадирова К.Е. Дмитрієв В.С.