Справа № 2-1814/12
Провадження № 2/2601/1814/12
21.06.2012 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чупак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут промислової власності», треті особи - виконуючий обов'язки директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності» Петров Юрій Давидович, заступник директора з наукової роботи Державного підприємства «Український інститут промислової власності» Мосов Сергій Петрович про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
У січні 2012 року ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернувся у Голосіївський районний суд м. Києва з позовом до ДП «Український інститут промислової власності»(надалі -відповідач), треті особи -в. о. директора ДП «Український інститут промислової власності» Петров Юрій Давидович, заступник директора з наукової роботи ДП «Український інститут промислової власності» Мосов Сергій Петрович (надалі -треті особи, відповідно) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач уточнивши позовну заяву посилається на те, що з грудня 2000 року працював на посаді заступника директора з наукових питань. 23 грудня 2011 року наказом №245-п його було звільнено з займаної посади за прогул. Підставою видання наказу стало розпорядження т.в.о. директора установи роботодавця Петрова Ю.Д., який цього ж дня був призначений на цю посаду. Вважає своє звільнення з роботи незаконним і безпідставним, зазначає, що прогулу не здійснював, просить поновити на роботі, виплатити середній заробіток та відшкодувати заподіяну незаконним звільненням моральну шкоду.
В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечила у задоволенні позову, просила відмовити у повному обсязі.
Треті особи Петров Ю.Д. та Мосов С.П. будучи належним чином повідомленими в судове засідання не з'явились.
Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновків про необхідність часткового задоволення позову виходячи із наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом від 04 грудня 2000 року №239-к був прийнятий на роботу в установу відповідача на посаду заступника директора з наукових питань (а.с.4). Таким чином, позивач вступив у трудові правовідносини із позивачем, а відтак, до таких відносин мають застосовуватись норми Кодексу законів про працю України (надалі -КЗПП України).
Наказом від 23 грудня 2011 року №245-к підписаним т.в.о. директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності»Петровим Ю.Д. позивач був звільнений з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗПП України -за прогули без поважних причин (а.с.5). На даному наказі міститься власноручний напис позивача, що свідчить про його незгоду із наказом у момент ознайомлення із ним 23.12.2011 року. Підставою наказу про звільнення позивача стало розпорядження т.в.о. директора інституту.
Суд не може визнати наказ 23 грудня 2011 року №245-к про звільнення позивача обґрунтованим і правомірним, оскільки в основу такого наказу відповідачем покладено дані, які не дають достатніх підстав вважати, що позивач здійснив прогули.
Так, з пояснень представника відповідача випливає, що факт прогулів було зафіксовано шляхом роздруковуваня даних про проходження позивачем через електронну систему турнікету. В судове засідання було представлено роздруківку автоматизованої системи обліку проходу через турнікет у якій зазначено час проходу співробітника ОСОБА_1 08.12.2011 та 14.12.2011 відповідно 14 год.09 хв. та 12 год.00 хв. (а.с.42). Судом встановлено, що окремого Акту про відсутність позивача на робочому місті понад 3 години не складалося. Представник позивача пояснює це тим, що з її точки зору чинним законодавством не передбачено складання такого акту, як обов'язкове.
Суд не може погодитись із такими запереченнями відповідача, оскільки представлена роздруківка проходження через турнікет не може об'єктивно свідчити про наявність прогулів, а її доказова сила не відповідає вимогам належності та допустимості доказів передбачених ст.ст.58-59 ЦПК України. Із роздруківки автоматизованої системи обліку проходу через турнікет (а.с.42) випливає, що вона складена 26.12.2011 року. Принаймні, такий висновок можна зробити виходячи із підпису Головного спеціаліста сектора пропускного режиму та охорони Чабанця С.В., який міститься на даній роздруківці. В той же час звільнення ОСОБА_1 відбулось 23.12.2011 року. Відповідач у своїх запереченнях (а.с.48) визнає, що дана роздруківка була складена лише 26.12.2011 року, тобто на день винесення наказу про звільнення була відсутня.
Таким чином, суд вбачає, що дана роздруківка була складена після звільнення позивача і не може розцінюватись як об'єктивно-сприйнятний засіб фіксації певного факту, і зокрема, відсутності на роботі понад три години.
Окрім того, суд бере до уваги і ту обставину, що обов'язок здійснення фіксації проходження через автоматизовану систему пропуску не випливає з посадової інструкції заступника директора з наукової роботи (а.с. 68).
Відповідно до п.1.2 представленої в судове засідання Інструкції по забезпеченню пропускного режиму в приміщенні ДП «Український інститут промислової власності»затвердженої Директором у 2004 році (а.с.89), у приміщені інституту запроваджено пропускний режим з метою запобігання несанкціонованому проникненню фізичних осіб на об'єкт охорони, забезпечення цілісності та збереження інформації, матеріальних цінностей та майна, створення безпечних умов для роботи працівників та обслуговування відвідувачів. Таким чином, суд доходить до висновку, що виходячи із системного тлумачення норм даного локального нормативно-правового акту система автоматизованого обліку проходження через турнікет не є обліком робочого часу працівників і не може свідчити про перебування чи відсутність на робочому місті, а лише фіксує факт проходження через спеціальну технічну систему певної особи у якої наявна певна картка, що не містить ознак за якими об'єктивно можна ідентифікувати конкретну особу.
Натомість, інших доказів, які б об'єктивно свідчили про вчинення позивачем дисциплінарного порушення у вигляді прогулу, у вигляді акту про відсутність на робочому місті чи інших доказів з яких можна дійти до категоричного висновку про наявність факту прогулу в судове засідання відповідачем не надано.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд вважає, що відповідачем не доведено, що позивач вчинив прогули і не представлено доказів такого дисциплінарного проступку, а тому наказ про його звільнення підлягає скасуванню, а позивач -поновленню на роботі.
Натомість, в судове засідання позивачем представлено табель обліку робочого часу (а.с.6-7) завірений належним чином за підписами керівника підрозділу -відділу кадрів Жаріновою А.Г. та табельщиком ОСОБА_6 згідно із даними якого у грудні 2011 року прогулів не здійснював і протабельований, як такий, що здійснював роботу. Даний документ суд вважає належним доказом та бере його до уваги покладаючи у основу рішення у сукупності з іншими доказами.
В той же час, у якості обґрунтування своїх заперечень на позов представником відповідача представлено інший табель обліку робочого часу за грудень 2011 року згідно із даними якого обліковано, що ОСОБА_1 здійснив прогул 08.12.2011 року та 14.12.2011року. При цьому представлений табель обліку робочого часу містить прізвище лише одного співробітника, щодо якого здійснюється облік робочого часу, а саме -позивача ОСОБА_1 Окрім того, представлений табель містить підпис лише однієї особи. Судом було встановлено, що цей підпис належить т.в.о. Петрову Ю.Д. Підписи керівника відповідного підрозділу та табельщика на ньому відсутні.
Актом перевірки Територіальної державної інспекції праці у м. Києві №26-06-85/131 від 09.02.2012 року (а.с.24) було визнано, факт наявності ведення двох табелів обліку використання робочого часу за грудень 2011 року, де протабельовано ОСОБА_1 один з яких не містить жодних позначень про прогул, а інший містить зазначення про прогули 08 та 14 грудня 2011 року. Акт перевірки Територіальної державної інспекції праці у м. Києві №26-06-85/131 від 09.02.2012 року не надає правової оцінки правомірності чи неправомірності звільнення позивача.
З пояснень представника відповідача випливає, що у ДП «Український інститут промислової власності»ведеться два табелі обліку робочого часу, проте мотивів ведення двох взаємосуперечливих табелів пояснити не змогла. У письмових запереченнях на позов (а.с.49) також відсутні обґрунтовані доводи доцільності ведення двох взаємосуперечливих табелів. Тому суд критично ставиться до доказової сили другого табелю обліку робочого часу оскільки він суперечить аналогічному табелю, що містить підписи усіх належних осіб, які підписують такий табель. Таким чином, і цей доказ не може свідчити про вчинення позивачем прогулу оскільки логічно суперечить іншим доказам по справі у їх сукупності.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи т.в.о. директора інституту гр. Петров Ю.Д. став саме 23.12.2011 року, тобто в день звільнення позивача. А тому суд ставить під сумнів можливість т.в.о. директора інституту здійснити особисте табелювання роботи ОСОБА_1 за грудень 2011 року, оскільки зазначений вище другий табель підписано особисто Петровим Ю.Д.
З тих же мотивів, суд критично ставиться і до представленого відповідачем документу, що містить назву «Додаток до наказу від 23.12.2011 року від 23.12.2011 року №245-п «Про звільнення ОСОБА_1»складеного начальником відділу кадрів Суховій В.Р. (а.с.59) оскільки даний документ виходячи із змісту може свідчити лише про час проходу позивача через турнікет, а не про факт прогулу, що не перебувають у причиново-наслідковому звязку. Окрім того, даний документ не містить дати його складання, а містить лише дату засвідчення його копії -у лютому 2012 року, тобто по спливу значного часу після звільнення позивача.
Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і здійснюється з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень і зокрема вимоги ст.149 КЗпП України, щодо отримання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Відповідачем було представлено Акт про відмову працівника надати письмове пояснення (а.с.61).
Суд надаючи оцінку вищезазначеному Акту як доказу бере до уваги ту обставину, що представлений відповідачем Акт про відмову працівника надати письмове пояснення (а.с.61), який датований 23 грудня 2011 року завірений лише підписами самого т.в.о. директора Петровим Ю.Д. та гр. ОСОБА_9, який, як було встановлено судом, взагалі не перебував у трудових правовідносинах із Державним підприємством «Український інститут промислової власності», не є його співробітником, а лише надає юридичні послуги відповідно до цивільно-правових угод (а.с. 118-125). Вказані обставини ставлять під сумнів походження такого Акту та його достовірність у якості доказу.
Окрім того, відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є здійснення прогулу. Таким чином, законодавець виходить із розуміння того, що одноразовий прогул є достатньою підставою для звільнення працівника. В той же час, позивач ОСОБА_1, виходячи із формулювання наказу про його звільнення, був звільнений за множинні прогули. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ставить йому у провину гіпотетичне здійснення прогулів 08.12.2011 та 14.12.2011. Кожне з таких діянь є самостійним закінченим дисциплінарним порушенням. Попри це, в порушення вимог ст.149 КЗпП України відповідач не зажадав від можливого порушника трудової дисципліни письмових пояснень ані 08.12.2011 ані 14.12.2011 та не здійснив встановлення фактів можливого порушення трудової дисципліни одразу після їх вчинення. Посилання відповідача на те, що дисциплінарне стягнення може накладатися протягом місяця з дня вчинення суперечить іншим обставинам справи, а саме -тій обставині, що об'єктивних доказів вчинення прогулу представлено не було. Наведене свідчить про неузгодженість та нелогічність заперечень відповідача з матеріалами справи та іншими доказами у сукупності.
Суд не бере до уваги лист Державної служби інтелектуальної власності України від 26.12.2011 року №2-12/9630 підписаний т.в.о. голови Яновим О.В. (а.с.73) яким було погоджено звільнення позивача, оскільки таке погодження на звільнення не передбачено Статутом відповідача, саме погодження відбулося 26.12.2011 року, тобто вже після звільнення; окрім того, роботодавцем позивача є саме установа відповідача, а відтак Державна служба інтелектуальної власності України не є стороною трудового договору в розумінні ст.21 КЗпП України. У зв'язку із зазначеним даний лист не породжує правових наслідків і не має юридичного значення для предмету доказування.
Окрім того, позивачем представлено в судове засідання Протокол №24 наради у директора ДП «Український інститут промислової власності від 14 грудня 2011 року (а.с.44) з якого вбачається, що ОСОБА_1 був присутнім під час такої наради, оскільки зазначений серед присутніх та здійснював під час наради доповідь (що зазначено у тексті протоколу). З додатку №1 до даного протоколу (а.с.46) чітко вбачається, що початок наради відбувся о 10.00, з чого можна зробити категоричний висновок, що позивач 14 грудня 2011 року був присутнім на роботі, а відтак, не вчиняв прогулу.
Окрім того, присутність ОСОБА_1 на робочому місті підтверджується і роздруківкою дзвінків (а.с.106-107), які здійснювались 08.12.2011р. та 14.02.2011р. з його робочого кабінету і номеру телефону, який був закріплений за позивачем, як співробітником установи. Зворотного відповідачем доведено не було, а посилання на те, що роздруківка дзвінків з робочого кабінету не може слугувати доказом перебування на робочому місті, оскільки відсутня ідентифікація голосу судом до уваги не береться по причині того, що доказів що дзвінки здійснював не ОСОБА_1, а будь-яка інша особа відповідач не представив. Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для справи. Суд вважає, що представлена роздруківка дзвінків є доказом у справі і оцінює його у сукупності з іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням відповідно до ст.212 ЦПК України.
В той же час, в ході судового засідання не підтвердились обставини необхідності отримання згоди профспілкової організації для звільнення позивача, оскільки його посада за штатним розписом віднесена до заступників керівника, що відповідно до ст.43-1 КЗпП України не потребує згоди профспілкової організації.
Судом встановлено факт заподіяння моральної шкоди позивачу в результаті незаконного звільнення з роботи. Разом з тим, позовна вимога ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 (однієї) гривні не підлягає задоволенню, оскільки ним не надано переконливих і обґрунтованих доказів того, чому визначений ним розмір відшкодування моральної шкоди становить саме таку суму і з чого він виходить при її обчисленні.
Мотивуючи своє рішення у цій частині суд керується і вважає за потрібне застосувати у даному конкретному випадку правозастосовну практику Європейського суду по правах людини і зокрема рішення від 06.07.2010 року по справі «Нойлінгер та Шурук (Neulinger and Shuruk) проти Швейцарії»(скарга №41615/07) відповідно до якого у певних випадках в порядку застосування ст.41 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлення порушення вже само по собі є достатньо справедливою компенсацією моральної шкоди.
Суд оцінюючи в сукупності пояснення учасників судового засідання і докази досліджені в ході судового розгляду вважає, що позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження і в обґрунтування такого висновку суду покладаються усі докази і пояснення у їх сукупності, які на переконання суду не залишають місця для гіпотетичної оцінки фактів, а в повній мірі і цілком, надають суду можливість дійти категоричного висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
На підставі ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 31, 38, 40, 42, 44, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут промислової власності», треті особи - виконуючий обов'язки директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності» Петров Юрій Давидович, заступник директора з наукової роботи Державного підприємства «Український інститут промислової власності» Мосов Сергій Петрович про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Скасувати наказ Державного підприємства «Український інститут промислової власності» № 245-п від 23.12.2011р. по особовому складу про звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з наукової роботи Державного підприємства «Український інститут промислової власності».
Стягнути з Державного підприємства «Український інститут промислової власності»на користь ОСОБА_1 105609,03 (сто п'ять тисяч шістсот дев'ять грв. 03 коп.) гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Український інститут промислової власності»на користь держави 1056,09 (одна тисяча п'ятдесят шість грв. 09 коп.) гривень судового збору.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з наукової роботи Державного підприємства «Український інститут промислової власності»допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.
Суддя М.Фролов