79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
04.06.06 Справа № 2/1237-10/376
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді
суддів
Городечної М.І.
Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
у місті Львові
розглянувши
матеріали апеляційної скарги Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області № 10/5-1/344 від 14.03.2006 року (вх. № 1018 від 30.03.2006 року)
на постанову
Господарського суду Львівської області від 06.03.2006 року
у справі
№ 2/1237-10/376
за позовом
Відкритого акціонерного товариства (надалі - ВАТ) «Концерн Хлібпром», м.Львів
до
Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області (надалі - Інспекця)
про
скасування рішення № 182 від 09 грудня 2005 року про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін
з участю представників:
від скаржника -
Грицак О.О., Миколайська Г.І.
від позивача -
Васильєв Ю.М., Сєров О.В.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 49, 56 КАС України.
Постановою Господарського суду Львівської області від 06.03.2006 року у справі № 2/1237-10/376 (суддя Довга О.І.) скасовано рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області № 182 від 09 грудня 2005 року про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін і стягнуто з Інспекції судові витрати.
Ухвалюючи постанову, місцевий господарський суд виходив з того, що при справлянні плати за надання послуг з проживання в гуртожитку, у випадку відсутності у нормативно-правовому акті, що регулює плату за проживання в гуртожитку, вказівки про включення до плати податку на додану вартість, розмір цієї плати повинен збільшуватись на суму податку на додану вартість. Крім того, оскільки на момент прийняття розпорядження Львівською облдержадміністрацією не було затверджено порядку оприлюднення виданих нею нормативно-правових актів, а відтак не визначено офіційного друкованого засобу ЛОДА, та дане розпорядження не було доведено до ВАТ «Концерн Хлібпром», як таке, що впливає на його законні права та інтереси, то вказане розпорядження щодо ВАТ «Концерн Хлібпром»оприлюднено не було.
На постанову суду першої інстанції, Інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить рішення суду скасувати і в позові відмовити, у зв'язку із невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, посилається апелянт, що застосовані судом норми податкового законодавства не стосуються суті даного спору та не спростовують того, що в розпорядженні Львівської ОДА № 494 від 07.06.2002 року не передбачено включення у вартість проживання в гуртожитку податку на додану вартість. Тобто, незалежно від того, чи перевищують фактичні витрати, в т.ч. податок на додану вартість, на утримання одного ліжко-місця 50,00 грн, суб'єкт господарювання не має права справляти з мешканців гуртожитків вартість, що перевищує встановлений граничний розмір. По-друге, оскільки розпорядження Львівської ОДА № 494 від 07.06.2002 року було опубліковано в газеті «Український шлях», що на думку Інспекції є засобом масової інформації Львівської ОДА, то, отже, вказане Розпорядження було доведено до зацікавлених осіб та до ВАТ «Концерн Хлібпром»зокрема, тобто було оприлюднено. По-третє, судом неправомірно застосовано як норми матеріального права постанови Верховного Суду України від 30.03.2004 р № 04/133 зі справи № 4/603 та Вищого господарського суду України від 05.07.2005 р. у справі № 14/178н, а також розпорядження Запорізької, Хмельницької ОДА та Київської міської ради.
Представники Інспекції в судових засіданнях вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
В судових засіданнях представники ВАТ «Концерн Хлібпром»проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити апеляційну скаргу Інспекції без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з мотивів, викладених у запереченнях на апеляційну скаргу, поясненнях які надавались під час розгляду справи. Зокрема, представники ВАТ «Концерн Хлібпром»вважають, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, оскільки Інспекцією при складанні акту перевірки неправомірно застосовано Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 7 червня 2002 року № 494, оскільки воно не було належним чином оприлюднено. Крім того, представники ВАТ «Концерн Хлібпром»стверджують, що при справлянні плати за надання послуг з проживання в гуртожитку розмір цієї плати повинен збільшуватись на суму податку на додану вартість.
В судовому засіданні 07.06.2006 року було оголошено перерву до 14.06.2006 року до 14 год. 30 хв.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши сукупно докази, які мають значення для справи та оскаржувану постанову суду першої інстанції, апеляційний суд встановив наступне.
В ході проведеної Інспекцією перевірки порядку формування та застосування плати за проживання в гуртожитку ВАТ «Концерн Хлібпром»за період з 01.01.2004 року по 01.07.2005 року було виявлено факт порушення встановленого порядку нарахування плати за проживання у гуртожитку, що призвело до необґрунтованого, на думку Інспекції, одержання виручки у розмірі 5070,24 грн. Виявлені правопорушення зафіксовано у Акті перевірки № 000604 від 20.07.2005 року та доповненнях до нього від 28.11.2005 року
09.12.2005 року, на підставі зазначеного акту перевірки, Інспекцією прийнято рішення № 182, відповідно до якого до ВАТ «Концерн Хлібпром», за порушення державної дисципліни цін, керуючись ст. 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення»застосовано економічні санкції, а саме: вилучення в дохід державного бюджету 5070, 24 грн. необґрунтовано одержаної виручки та 10140,48 грн. штрафу.
На балансі ВАТ «Концерн Хлібпром»пербуває гуртожиток для проживання одиноких громадян, що не увійшов до статутного фонду підприємства в процесі приватизації, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 34.
Вказаний гуртожиток має статус такого, що призначений для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках).
Пунктом 1 Розпорядження голови Львівської ОДА від 7 червня 2002 року № 494 встановлено граничний розмір плати для громадян за проживання в гуртожитках, що є в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, у розмірі фактичних витрат на утримання одного ліжко-місця, з урахуванням вартості комунальних послуг, але не вище ніж 50 гривень на місяць.
Вказане Розпорядження опубліковано 26.06.2002 року в № 57 газети «Український шлях».
Відповідно до планових калькуляцій вартості проживання в гуртожитку по вул. Хуторівка, 34 ВАТ «Концерн Хлібпром»встановлено наступні розміри плати за проживання в гуртожитку за жовтень 2004 року -59,62 грн з ПДВ, за листопад 2004 року -59,53 грн з ПДВ, за грудень 2004 року -63,00 грн з ПДВ, за січень 2005 року -66,61 грн з ПДВ, за лютий 2005 року -75,99 грн з ПДВ, за березень 2005 року -77,96 грн з ПДВ, за квітень 2005 року -73,04 грн з ПДВ.
Перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Статтею 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно до статті 7 Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення»державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення»Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління та визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
Пунктом 16 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" визначено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації встановлюють, зокрема, тарифи на виробництво теплової енергії, а також граничні розміри плати за проживання у гуртожитках громадян, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України "Про систему оподаткування", яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1).
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо визначаються Законом України «Про податок на додану вартість».
Згідно з пунктом 3.1 Закону України «Про податок на додану вартість»операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є об'єктом оподаткування.
За пунктом 6.1 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Пунктом 4.1 статті 4 Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30.03.2004 р № 04/133 зі справи № 4/603 та у постанові Вищого господарського суду України від 05.07.2005 р. у справі № 14/178н.
Інспекцією не доведено того факту, що при визначенні Розпорядженням голови Львівської ОДА від 7 червня 2002 року № 494 граничного розміру плати за проживання в гуртожитку було враховано податок на додану вартість.
Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства та доводи ВАТ «Концерн Хлібпром», суд першої прийшов до вірного висновку про те, що при справлянні плати за надання послуг з проживання в гуртожитку, у випадку відсутності вказівки про включення до плати податку на додану вартість, розмір цієї плати повинен збільшуватись на суму податку на додану вартість.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 5 Указу Президента України від 10.06.97 р. N 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»розпорядження голів місцевих державних адміністрацій є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами лише якщо вони прийняті в межах їх компетенції.
Згідно із нормами ст. 22 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про інформацію»інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
- опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
- опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
- безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами);
- надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
- оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.
Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, органи господарського управління і контролю направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.
У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки на момент прийняття даного розпорядження Львівською облдержадміністрацією не було затверджено порядку оприлюднення виданих нею нормативно-правових актів, а відтак не визначено офіційного друкованого засобу ЛОДА, та дане розпорядження не було доведено до ВАТ «Концерн Хлібпром», як таке, що впливає на його законні права та інтереси, то вказане розпорядження по відношенню до ВАТ «Концерн Хлібпром»оприлюднено не було.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про інформацію»законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.
Матеріалами справи жодним чином не доведено того, що газета «Український шлях»є офіційним друкованим засобом Львівської облдержадміністрації, що в свою чергу і не заперечувалось представниками Інспекції.
У силу норм ст. 9 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті спірного рішення Інспекція не могла застосовувати розпорядження голови Львівської ОДА від 7 червня 2002 року № 494.
Враховуючи вищевикладене, зокрема, що висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваній постанові, змістом апеляційної скарги, поясненнями представників Інспекції та наявними у справі доказами не спростовуються, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Господарського суду Львівської області від 06.03.2006 року у справі № 2/1237-10/376 є законною та обгрунтованою, а, отже, відсутні підстави для її скасування.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду Львівської області від 06.03.2006 року у справі № 2/1237-10/376 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
4. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України. Касаційна скарга на дану ухвалу може бути подана протягом одного місяця з дня складання ухвали в повному обсязі. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
5. Справу повернути в господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя
судді:
Городечна М.І.
Юркевич М.В.
Кузь В.Л.