Справа № 2-а-5090/11
в порядку письмового провадження
24 лютого 2012 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді - Леміш О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді про визнання неправомірними дій управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді щодо нарахування державної соціальної допомоги дітям війни,-
ОСОБА_1О звернулася до Ужгородського міськрайонного суду, в порядку адміністративного судочинства, з зазначеною позовною заявою мотивуючи її тим, що вона являється дитиною війни і відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання щомісячної соціальної допомоги в вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак з 01.01.2011 року відповідач таку допомогу їй не виплачував (виплачував не в повному обсязі), у зв'язку з чим вона зверталася з заявою до ПФУ в м. Ужгороді про проведення перерахунку, але в проведені такого їй було відмовлено. Позивачка вважає таку відмову незаконною та такою, що порушує її гарантовані Конституцією України та визначені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” права.
В своїй заяві позивачка просить розглянути справу в порядку письмового провадження.
Представник відповідача УПФУ в м. Ужгороді в судове засідання не з'явився, але надав суду письмові заперечення.
Разом з тим, відповідачем зазначено, що позивачем частково пропущено встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду, що є підставою згідно до ст. 100 КАС України для залишення позову без розгляду.
Просить в задоволенні позову відмовити і справу розглянути у його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків:
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1О , ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” являється дитиною війни.
Згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року №2195-IV (із внесеними змінами і доповненнями) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №6-рп/2007 р. (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) п.12 ст. 71 ЗУ “Про державний бюджет України на 2007 р.”, яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зворотної дії в часі не має, відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється.
Згідно до п. 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено у новій редакції. Встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Однак, органи Пенсійного фонду підвищення дітям війни виплачують відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, п. 8 якої встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2, з 1 жовтня - 49,8 гривні. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, в зв'язку з чим підлягає застосуванню вимоги положення Закону, тобто починаючи з 22.05.2008 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року. В 2009 р. та 2010 р. будь-яких змін до даної норми закону не приймалось.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки, Пенсійний фонд України, який діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України», здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивач є Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді, яке є належним відповідачем по даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1О до суду за захистом свого порушеного права звернулася 11 листопада 2011 року, що стверджується вхідним штампом суду. При цьому остання зазначає, що у зв'язку із раніше внесеними змінами щодо підвідомчості справ, пов'язаних з соціальними виплатами, та її необізнаністю про наявність порушень з боку відповідача щодо її прав, не дозволяло їй своєчасно звернутися до суду з адміністративним позовом до суб'єкта владних повноважень. Так, наведені в позовній заяві причини пропуску звернення до суду, суд вважає такими, що не є належними, а тому в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду за період з 01.01.2011 по 10.05.2011 року - відмовляє ухвалою.
Разом з тим, 19.06.2011 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», яким Прикінцеві положення вказаного Закону доповнено п.4, відповідно до вимог якого у 2011 р. норми і положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 р. З аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розміру виплат дітям війни делеговано Кабінету Міністрів України, який п.6 своєї постанови від 06.07.2011 р. № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», прийнятої на виконання вимог п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», установив, що дітям війни проводиться підвищення до пенсії у розмірі 49,8 грн. Вказана постанова Кабінету Міністрів України набрала законної сили з 23.07.2011 р. та є чинною.
Отже з наведеного та мотивів позивачки наведених в позовній заяві суд приходить до висновку, що з 22 липня 2011 року відповідачем жодних вимог законодавства не порушено, а виплата допомоги позивачці за весь період дії Закону не припинялась та не припинена, а тому суд приходить до висновку про відмову позивачці в задоволенні її позову в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення з відповідача на її користь недоплаченої соціальної допомоги за період з 22 липня 2011 року по 11 листопада 2011 року (по дату звернення до суду)
Окрім вказаного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу надбавку до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в подальшому, оскільки предметом судового захисту можуть бути невизнані, порушені або оспорювані права, свободи чи інтереси особи, а наявність факту порушення у майбутньому встановити не можливо.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки ОСОБА_1О які стосуються нарахування та виплати їй підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” , враховуючи ЗУ №3491-VI „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2011рік” , та ст. 99 КАС України, за період з 11.05.2011 р. по 22.07.2011 р., підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 99, 100, 158, 159, 160, 163, 185, 186 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1О -задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді щодо нарахування та виплати ОСОБА_1О як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 11.05.2011 р. по 22.07.2011 р. - неправомірними.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді нарахувати та виплатити ОСОБА_1О як дитині війни, підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 11.05.2011 р. по 22.07.2011 р., з урахуванням проведених виплат.
В решті позовних вимог -відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Леміш О.М