Справа № Провадження №22-ц-5546/12 22-ц/1090/7664/12 Головуючий у І інстанції Косович Т.П.
Категорія45Доповідач у 2 інстанціїКорзаченко
29.10.2012
Іменем України
17 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі :
головуючого Лащенка В.Д.
суддів Корзаченко І.Ф., Кулішенка Ю.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду від 6 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним,-
встановила:
У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбного договору. Позов обгрунтовувала тим, що 06 травня 1995 року року між нею та відповідачем укладений шлюб. 28 березня 2007 року сторонами укладений шлюбний договір. Відповідно до умов шлюбного договору сторони дійшли згоди, що будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, які будуть набуті за час спільного проживання та/або за час шлюбу, будуть особистою приватною власністю того з них, на чиє ім'я вони будуть зареєстровані, або на чиє ім'я будуть виписані відповідні документи. У випадку розірвання шлюбу майно залишається в особистій приватній власності того з подружжя, на чиє ім'я воно було придбано та/або зареєстровано.
Позивачка вважає, що шлюбний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема статті 93 Сімейного кодексу України, згідно якої шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Протягом дії шлюбного договору відповідач за кошти, що були вилучені із спільного сімейного бюджету придбав та зареєстрував за собою нежиле приміщення, дві квартири та чотири автомобілі. Позивачка, яка проживає з двома дітьми ніякого майна не отримала.
Позивачка просила визнати недійсним шлюбний договір.
Рішенням Тетіївського районного суду від 6 вересня 2012 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсним укладений між сторонами шлюбний договір.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права.
Апеляційну скаргу необхідно задоволити з таких підстав.
Суд визнав недійсним шлюбний договір з посиланням на те, що він укладений з порушенням вимог ч.4 ст. 93 Сімейного кодексу.
З висновками суду не можна погодитись, оскільки вони не грунтуються на законі та обставинах справи.
Встановлено, що з 06 травня 1995 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, мають двох дітей 1997 та 2010 року народження.
28 березня 2007 року між сторонами укладено шлюбний договір.
Умовами шлюбного договору передбачено, що будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права які будуть набуті дружиною або чоловіком після укладення цього договору за час шлюбу та/або за час спільного проживання, але за кошти, які належать та/або будуть належати дружині та/або чоловіку, будуть особистою приватною власністю відповідно дружини або чоловіка.
На будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, після укладення цього договору, право власності на які виникне та/або буде оформлятися під час спільного проживання та/або за час шлюбу, право спільної сумісної власності не виникає.
Після укладення цього договору будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, які будуть набуті за час спільного проживання та/або за час шлюбу, будуть особистою приватною власністю того з них, на чиє ім'я вони будуть зареєстровані, або на чиє ім'я будуть виписані відповідні документи.
В період шлюбу сторони придбали дві квартири, одне нежитлове приміщення, чотири автомобілі. При цьому одна квартира придбана до укладення шлюбного договору, а інше майно -після укладення шлюбного договору.
Усе зазначене майно зареєстроване за відповідачем.
За позивачкою майно не зареєстроване.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.2 ст. 97 СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Відповідно до ст. 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч.5 ст. 97 СК України сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом.
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.
Колегія суддів ввжає, що суд необгрунтовано визнав умови шлюбного договору таким, що суперечить закону та ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Умови укладеного сторонами договору не суперечать вимогам ст.ст. 60, 97 СК України, оскільки ст. 97 СК України передбачає право подружжя домовитися про непоширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і сторони скористалися цим правом, передбачивши у шлюбному договорі право кожного з них на набуття у приватну власність майна, що підлягає державній реєстрації.
Із зазначених підстав умови шлюбного договору не порушують і вимог ст.368, 203, 215 ЦК України.
Умови оспореного шлюбного договору також не є такими, що ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умовами шлюбного договору не обмежені рівні права обох сторін на набуття будь-якого майна.
Таким чином з додержанням вимог ст. 97 СК України сторони уклали шлюбний договір, умови якого на час його укладення не порушували права сторін на набуття майна у власність кожної з сторін.
Відповідно до ч.5 ст. 93 СК Ураїни за шлюбним договором не може предаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
За умовами укладеного сторонами шлюбного договору право власності на майно не передавалося, а лише визначався правовий режим майна, яке буде набуте сторонами в період дії шлюбного договору.
Тому вимоги ч.5 ст. 93 СК України умовами оспореного шлюбного договору не порушені.
Оскільки судом не враховані зазначені обставини, висновки суду не відповідають вимогам закону та обставинам справи, то рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
На підставі ст.ст. 93, 97, 103 СК України, ст.ст. 203, 215 ЦК Укрїни, керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Тетіївського районного суду від 6 вересня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді