Справа № Провадження №22-ц-5246/12 22-ц/1090/7173/12 Головуючий у І інстанціїТандир О.В.
Категорія44Доповідач у 2 інстанції Мельник
26.10.2012
Іменем України
25 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Забуянська сільська рада Макарівського району Київської області, управління Держкомзему у Макарівському району, Макарівська районна державна адміністрація Київської області про визнання договорів купівлі-продажу та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -
У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що в процесі виготовлення землевпорядної документації на виділені йому в 1995 році виконкомом сільської ради земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд та 0,60 га для ведення особистого селянського господарства, виявилося, що на дані ділянки накладаються земельні ділянки відповідачів. Просив визнати недійсним розпорядження голови Макарівської райдержадміністрації від 25.01.2008 року № 380 та від 05.08.2008 року № 2983 недійсними; визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок, вчинених ОСОБА_3, та ОСОБА_4, на користь ОСОБА_5; визнати недійсними державні акти серії ЯД № 405488 та серії ЯД № 405489 на право власності на земельні ділянки площами 1,8492 га та 0,3840 га на ім'я ОСОБА_5, недійсними, скасувати реєстрацію кадастрових номерів зазначених ділянок в базі даних.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із випискою з рішення сесії Забуянської сільської ради народних депутатів Макарівського району Київської області № 5 від 14.09.1995 року позивачеві було надано дозвіл на будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 0,25 га виділеної сесією № 3 від 14.09.1995 року, між садибами зліва -ОСОБА_6, справа - ОСОБА_7
Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2007 року рішенням Забуянської сільської ради за № 63-11-У ОСОБА_2, надано дозвіл на підготовку матеріалів інвентаризації земельних ділянок для передачі у власність в розмірі 0,25 га під обслуговування житлового будинку та 0,60 га під ведення особистого селянського господарства. У вказаному рішенні вказано, що остаточна площа земельних ділянок буде визначена після проведення інвентаризації землевпорядною організацією (а.с. 14).
При виготовленні ПП «Солгер»технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 було виявлено накладення земельних ділянок ОСОБА_2 на земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що вбачається із довідок ПП «Солгер»від 04.03.2009 року та управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області від 08.04.2009 року (а.с. 15,17).
Згідно довідок Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області від 13.05.2008 року та від 16.10.2008 року ОСОБА_2, з 1995 року користується земельною ділянкою в розмірі 0,25 га під обслуговування житлового будинку та 0,60 га під ведення особистого селянського господарства. Також Рішенням Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області від 28.10.2010 року № 255-37-У підтверджено виділення земельної ділянки ОСОБА_2, в АДРЕСА_1, згідно запису по господарської книги особовий рахунок № 399 в розмірі 0,25 га під обслуговування житлового будинку та 0,60 га під ведення особистого селянського господарства в 1996 році.
Суд першої інстанції встановив, що вказані довідки і рішення Забуянською сільської радою видані вже після надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок у власність позивачеві.
Разом із тим, районним судом встановлено, що згідно довідок Забуянської сільської ради Макарівського району від 11.04.2008 року ОСОБА_4, у 1999 році надано у користування земельну ділянку площею 2,00 га а ОСОБА_3, у 2000 році надано у користування земельну ділянку площею 1,20 га для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 03.12.2008 року ОСОБА_4, та ОСОБА_3, відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_5О, які належали їм на підставі державних актів, що отримані на підставі розпорядження Макарівської райдержадміністрації № 380 від 25.01.2008 року
На підставі вказаних договорів купівлі-продажу були виготовлені державні акти на ім'я ОСОБА_5, а саме: серії ЯД № 405488 на земельну ділянку площею 1,8492 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222782300:05:005:0029, акт зареєстровано за № 010994802629 від 25.11.2009 року; та серії ЯД № 405488 на ділянку площею 0,3840 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222782300:05:005:0030, акт зареєстровано за № 010994802625 від 25.11.2009 року.
Як зазначено у ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1,2 с. 158 ЗК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
У відповідності ст.ст. 40, 81, 116, 118 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент надання дозволу на виготовлення технічної документації для передачі земельних ділянок у власність позивачу) громадяни України, мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в їх користуванні, в межах норм безоплатної приватизації земельних ділянок громадянам, на підставі рішення органів місцевого самоврядування.
Згідно ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За змістом ст. 22 ЗК України в редакції від 18.12.1990 року, який діяв на час отримання позивачем у спадщину будинку та станом на 1995 рік, з якого позивач обґрунтовує наявність у нього в користуванні земельних ділянок, та ст. 125 ЗК України 2001 року, яка діяла до 01.05.2009 року, право власності на земельну ділянку або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документів, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, забороняється.
Згідно ст. 125 ЗК України в редакції Закону від 05.03.2009 року, яка набрала чинності з 01.05.2009 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог дійшов правомірного висновку, що позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів виникнення у нього права користування на земельні ділянки, які він бажає приватизувати, а відтак районний суд обгрунтовано визнав його вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Докази та обставини, на які посилається апелянт були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені районним судом були вірно застосовані норми матеріального та дотримані норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 липня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: