Справа № 0441/2-771/12
Справа № 2/441/771/12 Головуючий в суді першої
Провадження № 22-ц/491/2841/12 інстанції - Лиходєдов А.В.
Категорія 26 (3) Доповідач - Савіна Г.О.
25 жовтня 2012 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,
при секретарі - Євтодій К.С.,
за участю - представника відповідача Луньова Романа Веніаміновича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Північний ГЗК») та просив стягнути з відповідача 192000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв'язку із професійним захворюванням.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, на його користь з ПАТ «Північний ГЗК» стягнуто 27000 грн. у відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «Північний ГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд залишив поза увагою, що позивачем, в порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, а також не звернув увагу на те, що позивач був попереджений про наявність шкідливих факторів, які є особливістю виробничого процесу на підприємстві і з власної волі продовжував працювати, незважаючи на погіршення стану свого здоров'я, та разом зі своєю родиною користувався пільгами і компенсаціями, передбаченими чинним законодавством за той професійний ризик, який виникає у працівника при роботі у шкідливих умовах праці.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 22 березня 1979 року по 11 жовтня 2010 року працював машиністом млина рудозбагачувальної фабрики ПАТ «Північний ГЗК».
Рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 27 липня 2010 року ОСОБА_3 встановлене професійне захворювання: радикулопатія L5-S1 та C5-C8 справа з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим синдромом хребтової артерії з вертебробазилярною недостатністю, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФ 2 ст.) деформуючого артозу ліктьових (ПФ 1-2 ст.) і колінних ПФ 2 ст.) суглобів, у зв'язку з чим було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання № 24 від 02 вересня 2010 року.
Згідно п.п. 17, 19 вищезазначеного акту причиною професійного захворювання позивача є робота протягом 31 року 5 місяців в умовах важкої праці, винними в профзахворюванні позивача визнано до 1996 року керівництво Північного ГЗК, з 1996 року по момент складання акту роботодавець ВАТ "ПівнГЗК", які порушили вимоги ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці".
Висновком МСЕК від 08 жовтня 2010 року ОСОБА_3 вперше встановлено 45 % втрати професійної працездатності на безстроковий термін та визнано його інвалідом третьої групи.
Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує санаторно-курортного і медикаментозного лікування, виробів медичного призначення, ЛФК та масажу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов'язку відповідача по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.
Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_3 права на відшкодування моральної шкоди - 08 жовтня 2010 року - зазначені положення ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, з вини якого заподіяно моральну шкоду позивачу.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_3 у зв'язку з його професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач був попереджений про наявність шкідливих факторів, які є особливістю виробничого процесу на підприємстві і з власної волі продовжував працювати, навіть після погіршення стану здоров'я, так як дана робота його влаштовувала, безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.
Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не взяв до уваги роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, є завищеним.
Беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності, обсяг фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, наслідків, що наступили, колегія суддів вважає, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 17000 грн.
За таких обставин, рішення суду необхідно змінити відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2011 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_3 до 17000 (сімнадцяти тисяч) грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: