Справа № 22ц-0590/2173/2012 р. Головуючий в 1 інстанції Гурідова Н.М.
Категорія 34 Доповідач Азевич В.Б.
1 березня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Зінов'євої А.Г.,
суддів: Ларіної Н.О., Азевича В.Б.,
при секретарі Якубовській А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 1 грудня 2011 року, -
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 1 грудня 2011 року частково задоволений зазначений позов - з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди стягнуто 3 000 грн., а також понесені судовий збір у розмірі - 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмолено.
На вказане рішення позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував тієї обставини, що згідно висновку експертного авто-товарознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту складає 60 575,48 грн.
Оскільки ПрАТ «СК «ВУСО» відшкодувала йому матеріальну шкоду в межах максимально лімітованої суми - 25 500 грн., тому різницю у розмірі 35 075,48 грн. повинен відшкодувати відповідач.
Вказує, що його вимоги ґрунтуються на висновках незалежного експертного дослідження ТОВ «Експерт», а також на документах про виконання ремонтних робіт автомобіля, які виконав приватний підприємець ОСОБА_4 на суму 67 645 грн.
На його думку, суд безпідставно не прийняв до уваги акт виконаних робіт, свідоцтво про право на заняття підприємницькою діяльністю ОСОБА_4, свідоцтво про його реєстрацію як платника єдиного податку, довідку про проведення ремонтних робіт у період з 25.01.2010 року по 07.03.2011 року та довідку про оплату вартості робіт у повному обсязі.
Зазначає, що вказані документи відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» є первинним документами бухгалтерської та фінансової звітності, які містять в собі відомості про проведення господарської операції і підтверджують її виконання.
Просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром шкоди та лімітом відповідальності страхової компанії у розмірі 35 075,48 грн.
Представник відповідача просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Інші сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи телефонограмами та судовими повістками, не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і надав їм відповідну оцінку.
Судом першої інстанції встановлено, що між відповідачем та страховою компанією «ВУСО» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. 6 січня 2009 року сталася ДТП за участю позивача та відповідача. 26.10.2011 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування.
Згідно висновку експертного авто-товарознавчого дослідження від 09.02.2009 року №142 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Рено Лагуна» державний номер НОМЕР_1 складає 60 575,48 грн., тоді як ринкова вартість цього транспортного засобу дорівнює 36 471,03 грн. Оскільки витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до ДТП, ремонт вважається недоцільним. У зв'язку з чим, ОСОБА_1 було запропоновано визнати автомобіль таким, що є фізично знищеним, який в свою чергу відмовився вказану обставину та просив відшкодувати вартість матеріальної шкоди, яка дорівнює ринковій вартості ТЗ на момент ДТП, а саме 36 471,03 грн. У вказаній заяві позивач також просив вважати вартість транспортного засобу після ДТП з урахуванням пошкоджень у розмірі 15 000 грн. Страхова компанія прийняла рішення про відшкодування шкоди позивачу у сумі 20 961,03 грн., про що складений страховий акт №3047-24 від 07.05.2009 року. Розмір страхового відшкодування визначений наступним чином: 36 471,03 грн. - 15 000 грн. - 510 грн. = 20 961,03 грн., де 36 471,03 грн. - ринкова вартість ТЗ на момент ДТП; 15 000 грн. - вартість залишків ТЗ, яка визнана ОСОБА_1; 510 грн. сума безумовної франшизи.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи про ремонт автомобіля у приватного підприємця ОСОБА_4 не можливо вважати належними і допустимим доказом на підтвердження розміру заподіяних збитків, оскільки ним не були надані будь-які бухгалтерські або фінансові документи про те, що останній отримав від позивача вказану суму за проведений ремонт пошкодженого автомобіля та не містять в собі інформації щодо вартості ремонтних робіт, вузлів і деталей, що замінюються.
Також суд зазначив, що позивач, отримавши від страхової компанії грошову суму, обрав саме такий спосіб відшкодування, завданої йому матеріальної шкоди.
Колегія суддів вважає за можливе погодитися з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.
Як встановлено частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, зокрема пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Проте статтею 30 цього закону встановлено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи МТСБУ.
Згідно пунктам 7.17, 7.18 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 липня 2009 р. N 1335/5/1159), 7.17. Якщо вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ, перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, то ринкова вартість такого КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним. У цьому випадку може бути визначена вартість утилізації КТЗ.
Вартість утилізації КТЗ визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися.
Як зазначено у пункті 8.2 цієї Методики, вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження якщо, незважаючи на принципи внеску та найбільш ефективного використання, вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість.
Відповідач ОСОБА_2 відповідно до страхового полісу № ВС/3205593 від 04.12.2008 року застрахував свою відповідальність на період з 04.12.2008 року до 03.12.2009 року. (а. с. 51)
ДТП сталася 6 січня 2009 року з вини відповідача, який постановою Київського районного суду м. Донецька притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. (а. с. 5)
Як вбачається з висновку експертного авто-товарознавчого дослідження від 09.02.2009 року №142, вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 60 575,48 грн., а його ринкова вартість складає 36 471,03 грн. (а. с. 45) Тобто вартість ремонту більше ніж ринкова вартість автомобіля.
Позивач не погодився з фізичним знищенням внаслідок вказаної ДТП його автомобіля та визначив вартість ТЗ після ДТП з врахуванням механічних ушкоджень у розмірі 15 000 грн. (а. с. 99)
Згідно кошторису збитків і розрахунку від 29.04.2009 року на підставі страхового акту від 07.05.2009 року страхова компанія виплатила ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 20 961,03 грн., яка є різницею між вартістю ремонту та вартістю ТЗ після ДТП з відрахуванням франшизи. Вказану суму позивач отримав повністю на підставі платіжного доручення від 07.05.2009 року. (а. с. 95 - 97, 145)
Тобто, відшкодування шкоди позивачу було здійснено за правилами ч. 2 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене, вимоги позивача про відшкодування повної вартості відновлювального ремонту не ґрунтуються на законі та обставинах справи.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 1 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: