Справа №2-217/11
05 жовтня 2012 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді -Шевцової Т.В.
при секретарі - Мар'єнко К.В.
за участі позивача -ОСОБА_1
представника позивача -ОСОБА_2,
представника відповідача -ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної спілки споживчих товариств про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом до відповідача та уточнивши свої позовні вимоги просила суд зобов'язати відповідача подати до Управління Пенсійного Фонду України в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська оновлені розрахунок за розділом другим типового додатку 23 звітності та типових індивідуальних відомостей про застраховану особу з належними змінами в сумах страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з нарахованого заробітку (доходу) з роботодавця (юридичної особи) та з застрахованої особи з сум, виплачених їй за рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.09.2004 року, на лікарняні, що виплачувались їй в 2001 та в 2002 роках, зобов'язати відповідача подати до Управління Пенсійного Фонду України в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська оновлені розрахунок за розділом другим типового додатку 23 звітності та типових індивідуальних відомостей про застраховану особу з належними виправленнями допущених розбіжностей за 2000 рік та зобов'язати відобразити зміни в сумах страхових внесків за липень-серпень 2000 року з відповідно здійсненими витратами на оплату праці та відпускні, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн., зобов'язати відповідача скласти достовірну корегуючу персоніфіковану відомість на її ім'я форма "Індані" та надати її в Управління Пенсійного Фонду України в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, перерахувати одночасово пенсійному фонду страхові внески на її ім'я в сумі 219,10 коп. з нарахованої заробітної плати в сумі 644,40 грн., стягнути судові витрати по справі та покласти на відповідача сплату судового збору.
Ухвалою суду від 12.11.2008 року провадження у справі в частині позовних вимог щодо Управління пенсійного фонду України щодо внесення відомостей персоніфікованого обліку, зобов'язання здійснити перерахунок пенсійних нарахувань -закрито в зв'язку з тим, що вказані вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. (а.с. 135 т.1).
В обґрунтування свої позовних вимог посилається на те, що вона перебувала в трудових відносинах з Дніпропетровською обласною спілкою споживчих товариств з 1971 р.
01.02.1992 р. була переведена економістом 1 категорії планово-фінансового відділу Головного заготівельно-виробничого управління Дніпропетровської облспоживспілки (ОСОБА_4), 01.12.1993 року -переведена на посаду головного економіста обліково-планового відділу ОСОБА_4, 01.03.1995 р. - переведена на посаду начальника планово-фінансового відділу ОСОБА_4, 01.04.1997 р. - переведена на посаду заступника начальника Головного заготівельно-виробничого управління -начальника планово-фінансового відділу.
29.05.2002 року згідно наказу № 16зл Головного заготівельно-виробничого управління Дніпропетровської облспоживспілки Позивач була звільнена з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2004р. на її користь було стягнуто з Головного заготівельно-виробничого управління Дніпропетровської облспоживспілки грошові кошти в сумі 1 405,43 грн., в тому числі 605,43 грн. як заборгованість із заробітної плати, яким зазначена сума коштів була виплачена їй в повному обсязі, однак при виплаті цих сум не були здійснені обов'язкові донарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; занижено розмір суми для врахування ОСОБА_1, як застрахованій особі, за відпрацьовані періоди - 2001, 2002 рік, пенсії; в типових індивідуальних відомостях про застраховану особу не було повно відображено суми фактичних витрат на оплату праці та інших витрат за 2002 р.
Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача проти позову заперечувала, надала відзив та пояснення в якому зазначила, що Дніпропетровська облспоживспілка не є належним відповідачем по даній справі, оскільки не перебував в трудових правовідносинах з позивачем, не є правонаступником Головного заготівельно-виробничого управління Дніпропетровської облспоживспілки, що встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2004 р. та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.06.2010 року по справі № 22-ц-1878/10, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2012 року по справі № 6-43972св11.
Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, їх належність та допустимість, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2004 року встановлено, що ОСОБА_1 до звільнення 29 травня 2002 року працювала в Головному заготівельно-виробничому управлінні Дніпропетровської облспоживспілки, саме з цього підприємства була стягнута заборгованість по зарплаті, моральній шкоді та поверненні судових витрат в загальній сумі 1 405,43 грн., зазначене рішення було виконано, про що визнано позивачем в позові та не потребує доказуванню.
По іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної спілки споживчих товариств рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2010 року по справі № 22ц-1878/10 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2009 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та додаткове рішення цього ж суду від 6 листопада 2009 року -скасовано, ОСОБА_1 у позові до Дніпропетровської обласної спілки споживчих товариств про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини доходу, індексації та моральної шкоди -відмовлено.
Зокрема судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала заступником начальника Головного заготівельно-виробничого управління -начальником планово-фінансового відділу та на момент звільнення 29 травня 2002 року за п.1 ст.40 КзпП України перебувала в трудових відносинах саме з Головним заготівельно-виробничим управлінням Дніпропетровської облспоживспліки, а не з Дніпропетровською обласною спілкою споживчих товариств.
Згідно із ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини . Оскільки у розгляді вищевказаних справ та даної справи брали участь одні й ті ж самі особи, підстави для повторного встановлення підприємства, з яким ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах -відсутні.
Крім того, згідно з п.п.1.3. та п.5.6. Статуту Головного заготівельно-виробничого управління облспоживспілки зазначене управління є самостійною юридичною особою, відповідає за зобов'язаннями своїм майном, на яке по закону може бути звернено стягнення та не відповідає за зобов'язаннями Дніпропетровської облспоживспілки, а Дніпропетровська облспоживспілка (як засновник) не відповідає за зобов'язаннями Головного заготівельно-виробничого управління облспоживспілки, що відповідає положенням ч.3 ст.96 Цивільного кодексу України.
Таким чином, судом при розгляді справи в судовому засіданні встановлено, що Дніпропетровська обласна спілка споживчих товариств не є належним відповідачем по даній справі, а доводи позивача щодо неправомірності дій відповідача не знайшли свого підтвердження. неправомірних дій відповідача.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках коли встановлена відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів»чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування моральної шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки винна поведінка відповідача не встановлена судом та не доведена позивачем з посиланням на належні та допустимі докази.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи ст. 11 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, а також те, що судом не встановлено неправомірності дій відповідача, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, які не підлягають задоволенню.
Згідно ст.88 ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.3, 10, 11, 57-61, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-
В задоволені позовних вимог позовом ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його оголошення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя Т.В. Шевцова