Справа №1490/4248/12 09.10.2012 09.10.2012 09.10.2012
Справа № 22-ц/1490/2842/12 Суддя по 1 інстанції - Селіщева Л.І.
Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Іменем України
9 жовтня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів - Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
при секретарі судового засідання - Белевері В.А.,
за участю:
- заявника ОСОБА_2,
- представника Центрального ВДВС - державного виконавця Риндіної З.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 1 серпня 2012 року постановлену за скаргою ОСОБА_2 на постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої Миколаївського міського управління юстиції від 30 червня 2011 року про розшук майна боржника,
24 березня 2012 року ОСОБА_2 направив до суду скаргу на постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої Миколаївського міського управління юстиції (далі - Центральний ВДВС) від 30 червня 2011 року про розшук майна боржника.
В обгрунтування скарги вказував, що 13 березня 2012 року дізнався про те, що постановою державного виконавця від 30 червня 2011 року оголошено розшук його майна, як боржника у виконавчому провадженні про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, а саме: автомобіля "Опель Рекорд" 1983 року випуску, державний номер НОМЕР_1.
Боржник вказував, що державний виконавець порушив порядок звернення стягнення на майно боржника, не повідомив його про відкриття виконавчого провадження, безпідставно звернув стягнення на весь автомобіль та передчасно виніс ухвалу про розшук майна боржника ( належного йому автомобіля).
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив визнати вказану постанову незаконною та скасувати.
Заперечуючи проти задоволення скарги, представник Центрального ВДВС посилався на відповідність своїх дій вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 1 серпня 2012 року відмовлено у задоволенні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення його скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Статтею 387 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, суд визнає їх неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновити його порушені права чи свободи.
Якщо оскаржувані рішення дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" (далі - Закон), державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, він здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 30 Закону рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню і державний виконавець зобов'язаний негайно відкрити виконавче провадження і невідкладно розпочати його примусове виконання.
Заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб ( п.1 ч.1 ст. 32 Закону).
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (ч.1 ст. 52 Закону).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем (ч.5 ст. 52 Закону).
Із матеріалів справи та виконавчих проваджень вбачається, що на примусовому виконанні Центрального ВДВС знаходився виконавчий лист № 2-2208, виданий 18 жовтня 2010 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про стягнення із ОСОБА_2 аліментів щомісячно в сумі 400 грн. на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини.
28 жовтня 2010 року державний виконавець відкрив виконавче провадження 22197567, а копії постанов направив сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом із повідомленням. Зокрема, заявнику, який є боржником у виконавчому провадженні, за адресами, зазначеними у виконавчому листі - АДРЕСА_1, а також АДРЕСА_2.
Рекомендовані листи повернуто з відмітками про непроживання боржника за вказаними адресами.
За змістом ч.1 ст. 31 Закону боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
7 лютого 2011 року за заявою суду виконавчий лист повернутий до Корабельного районного суду м. Миколаєва без подальшого виконання в зв'язку зі зміною розміру аліментів рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2010 року, ухваленим за апеляційною скаргою ОСОБА_2
На підставі іншого виконавчого листа, виданого судом замість повернутого, постановою державного виконавця Центрального ВДВС від 2 лютого 2011 року відкрито виконавче провадження ВП 24121630 за виконавчим листом № 2-1208, виданим 20 грудня 2010 року Корабельним районним судом м. Миколаєва по тій же цивільній справі про стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, по 300 грн. щомісячно на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 31 березня 2010 року і до досягнення повноліття.
Із матеріалів виконавчого провадження 24121630 вбачається, що у виконавчому листі № 2-1208, як і в попередньому, зазначено місце фактичного проживання боржника, АДРЕСА_1, та адреса по якій він зареєстрований - в квартирі АДРЕСА_3, що належить боржнику та зареєстрована за ним в МБТІ.
За цією ж адресою зареєстрований належний йому автомобіль "Опель Рекорд", 1983 року випуску, державний номер НОМЕР_1.
Проте, за вказаними адресами ОСОБА_2 кореспонденцію, що направлялась йому державним виконавцем, не отримував.
Водночас, державним виконавцем, в межах його повноважень, приймалися міри по встановленню фактичного місця проживання, знаходження та реєстрації боржника, встановлення місця знаходження його майна.
Встановлено, що наприкінці 2010 року ОСОБА_2 перереєструвався за адресою АДРЕСА_5, а з 18 жовтня 2011 за адресою - АДРЕСА_4.
Разом з тим, боржник не виконав свого обов'язку платника аліментів повідомляти державного виконавця про зміну місця робот (отримання доходів), проживання чи місцезнаходження.
Невиконання зазначеного обов'язку вважається підставою для притягнення до відповідальності відповідно до ст. 90 Закону та п. 13.4.1 (підпункт "в") Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 2 квітня 2012 року за № 489/20802, а також п. 7.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом МЮ від 15 грудня 1999 року № 74/5, яка була чинною в період проведення виконавчих дій.
10 лютого 2011 року до Центрального ВДВС надійшла скарга представника стягувачки за довіреністю - ОСОБА_5 про неотримання аліментів, в якій зазначено про те, що фактичне місце проживання боржника АДРЕСА_1 не змінювалося.
Виконавчі дії провадяться виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. При цьому, право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії, належить стягувачу (ч.1 ст. 20 Закону).
Частиною 2 ст. 74 Закону передбачено, що у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів понад три місяці, стягнення може бути звернуто на майно боржника.
14 лютого 2011 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошена заборона на його відчуження, а саме: на автомобіль "Опель Рекорд", 1983 року випуску, державний номер НОМЕР_1.
30 червня 2011 року державним виконавцем винесена оскаржувана боржником постанова про розшук його автомобіля, яка узгоджується з вимогами ст. 40 Закону, якою передбачено, що у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ.
Розшук транспортних засобів боржника оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.
На підставі ч.10 ст. 74 Закону, в зв'язку зі злісним ухиленням ОСОБА_2 від сплати аліментів, наявністю заборгованості по аліментам за період з 31 березня 2010 року (протягом майже 2-х років), яка станом на 31 січня 2012 року становить 6 609,70 грн. 2 лютого 2012 року державним виконавцем внесено подання до Центрального РВ ММУ УМВС про притягнення боржника до кримінальної відповідальності по ст. 164 КК України.
Зі слів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, вбачається, що аліменти він не сплачує, заборгованість не погасив, арештований автомобіль знаходиться в його користуванні.
28 квітня 2012 року вказане виконавче провадження закінчено на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону, в зв'язку з направленням виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
З урахуванням викладеного, підстав для скасування ухвали суду, постановленої з додержанням норм матеріального та процесуального права не вбачається.
Доводи боржника в апеляційній скарзі про те, постанова про розшук його автомобіля порушує його права, як боржника у виконавчому провадженні, необгрунтовані, оскільки матеріали справи та виконавчого провадження свідчать про порушення прав малолітньої дитини.
Керуючись ст. ст. 303, 312, 387, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 1 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: