Справа №1490/3876/12 11.09.2012 11.09.2012 11.09.2012
Провадження № 11/1490/668/12 Головуючий суду першої інстанції
Категорія: ч.1 ст.119 КК України Медюк С.О.
Доповідач апеляційного суду
Олещук Т.Л.
11 вересня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Царюка В.В.
суддів Олещук Т.Л., Куценко О.В.
за участю прокурора Брек Г.С.
засудженого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
потерпілих ОСОБА_5
ОСОБА_6
представника потерпілих ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією представника потерпілих ОСОБА_7 на вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2012 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт Веселинове Миколаївської області, не судимий,
засуджений за ч. 1 ст. 119 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України від відбування покарання звільнений з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально - виконавчу інспекцію.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальних збитків 833 грн. 51 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 15000 грн.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальних збитків 8560 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 15000 грн.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь Очаківської центральної районної лікарні 267 грн. 48 коп.
Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину за наступних обставин.
10.12.2011р. приблизно о 20. 15 год.. ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля бару «Діоніс» на вул. Леніна, 10 в с. Парутине Очаківського району Миколаївської області, голосно розмовляв зі своєю дружиною ОСОБА_8 та її братом ОСОБА_9 з використанням нецензурної лексики. В цей час зі сторони Парутинського будинку культури, який розташовано за 250 м від бару «Діоніс», в їхньому напрямку наближався ОСОБА_10, який перебував в стані алкогольного сп'яніння і виражався на адресу ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 брутальною та нецензурною лайкою. Підійшовши до них, ОСОБА_10 продовжував негативно висловлюватись на їх адресу. Не маючи бажання розмовляти з ОСОБА_10 та вислуховувати образи, ОСОБА_3 наніс лівою рукою в область скроні один боковий удар в праву частину голови ОСОБА_10, після чого обійшов останнього з лівої сторони і перебуваючи позаду нього, обома руками умисно відштовхнув ОСОБА_10 від себе в спину в область лопаток. Від поштовху ОСОБА_10 впав обличчям донизу на тверду асфальтовану поверхню та вдарився носом та переніссям об кут виступаючого бетонного стовпчика, який є складовою частиною огорожі дерева. Після вказаних подій ОСОБА_10 було доставлено до Парутинської дільничої лікарні, а в подальшому до Очаківської центральної районної лікарні, де 15.12.2011р. останній помер.
Згідно висновку судово-медичного експерта від 14.02.2012р. №187/187-11 причиною смерті ОСОБА_10 стала закрита черепно-мозкова травма: перелом кісток носу та решіткової кістки, на фоні порушення реологічних властивостей крові, ускладнені субдуральним крововиливом, набряком головного мозку, розвитком гострої застійної гнійної пневмонії.
В апеляції представник потерпілих просить вирок скасувати, а справу направити на додаткове розслідування для зміни кваліфікації злочину, скоєного засудженим. Вважає, що суд 1-ої інстанції необґрунтовано відмовив потерпілим в задоволенні клопотання про зміну кваліфікації злочину на більш тяжкий, зазначає, що висновки суду щодо необережної форми вини ОСОБА_3 суперечать фактичним обставинам справи, що вплинуло на невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного ОСОБА_3 та неправильність застосування ст. 75 КК України. На думку апелянта, дії засудженого щодо спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень є умисними, а щодо настання його смерті - необережними, тому дії засудженого необхідно кваліфікувати за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. При цьому зазначає, що є необґрунтованим посилання суду на наявність пом'якшуючих покарання обставин. Крім того, вказує на те, що, суд не обґрунтував своє рішення щодо цивільного позову.
Заслухавши доповідь судді, потерпілих та їх представника, які підтримали апеляцію, просили вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування у зв'язку з необхідністю зміни обвинувачення на більш тяжкий злочин, думку засудженого, його захисника та прокурора про залишення апеляції без задоволення, а вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вбивстві ОСОБА_10, вчинене через необережність, відповідають фактичним обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в досліджених судом доказах.
В ході слідства засуджений ОСОБА_3 послідовно пояснював, що потерпілий ОСОБА_10 чіплявся до нього та його родичів, нецензурно виражався на їх адресу, поводився агресивно, хотів вдарити. Щоб потерпілий перестав до них чіплятися, він відштовхнув його, попавши потерпілому по голові. Але ОСОБА_10 не заспокоювався. Між ними стали дружина та її брат. Тоді він, обійшовши їх, штовхнув потерпілого в спину, від чого він впав на бордюр. Штовхаючи ОСОБА_10, він не мав наміру завдати потерпілому тілесні ушкодження чи вбити його, та не передбачав наслідків, які сталися.
Пояснення засудженого про обставини вчинення злочину узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які детально викладені у вироку, а також з висновками судово - медичної експертизи про механізм спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень та причину його смерті.
Так, згідно висновку судово - медичної експертизи трупа ОСОБА_10 (а.с. 46 - 49) були виявлені тілесні ушкодження в області голови: легкі тілесні ушкодження у виді садна та крововиливів, які не знаходяться у причинному зв'язку з настанням смерті, а також тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті, у виді черепно - мозкової травми з переломом кісток носу та решіткової кістки, на фоні порушення реологічних властивостей крові ускладнена субдуральним крововиливом, набряком головного мозку, розвитком гострої застійної пневмонії, утворення яких виключається від удару кулаком, ногою, ліктем, не виключається при падінні та ударом обличчям, а саме носом та переніссям о твердий виступаючий предмет, можливо об бордюр, бетонний стовпчик в строк та при обставинах, на які вказує засуджений.
Таким чином, будь - яких об'єктивних даних на підтвердження доводів апелянта про умисне спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило його смерть, не встановлено. Проте, встановлено, що ОСОБА_3 вчинив вбивство ОСОБА_10 з необережності, тобто штовхаючи потерпілого в спину, він не передбачав можливості отримання ним при падінні тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть, але в даному випадку повинен був і міг це передбачити.
Виходячи з викладеного, твердження потерпілих та їх представника про необхідність кваліфікувати дії засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України, є безпідставними, оскільки в його діях відсутні ознаки цього злочину.
Як вбачається з апеляції, апелянт фактично не оспорює обставин події та не наводить доказів про умисний характер дій засудженого щодо спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Посилання потерпілих та їх представника лише на наслідки - смерть потерпілого від тілесних ушкоджень без врахування інших обставин справи та ставлення засудженого до вчиненого не може свідчити про невірну кваліфікацію дій засудженого та необхідність зміни обвинувачення на більш тяжкий злочин.
Суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив обставини справи. Надавши оцінку доказам, правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч.1 ст. 119 КК України.
З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду та направлення справи для додаткового розслідування, про що просить апелянт.
Щодо призначеного засудженому покарання, то воно судом призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України, у максимальних межах, передбачених санкцією ч.1 ст. 119 КК України. При цьому в обґрунтування застосування ст. 75 КК України суд 1-ої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_11 вчинив злочин з необережності, розкаявся у вчиненому, частково відшкодував шкоду потерпілим у сумі 5000 грн., а також дані про його особу: те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох малолітніх дітей.
Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання відповідає тяжкості вчиненого ним злочину, є достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
Також слід зауважити, що, хоча в апеляції висловлюється думка про покарання, неправильність застосування ст. 75 КК України та вирішення цивільного позову, проте, питання про скасування вироку саме з цих підстав апелянт не ставить, а просить скасувати вирок та направити справу на додаткове розслідування. Відповідно до вимог ст. 365 КПК України апеляційний суд перевіряє вирок в межах апеляції.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
Апеляцію представника потерпілих - ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2012 року відносно ОСОБА_3 - без зміни.
Головуючий
Судді