25 жовтня 2012 року м. Київ К-42358/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів:Черпіцької Л.Т.
Васильченко Н.В.
Розваляєвої Т.С.
провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2010 року у справі № 2а-9715/09/9/0170 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2009 року Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим звернулось із позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 170,00 грн. заборгованості з фінансових санкцій, застосованих на підставі ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за неподання відомостей за 2007 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, УПФУ в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим вказувало на неправомірність неподання СПД ОСОБА_4 відомостей, які використовуються в системі персоніфікованого обліку та передбачені чинним законодавством, за 2007 рік.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2010 року, в задоволенні позовних вимог УПФУ в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим відмовлено з підстав порушення позивачем порядку прийняття рішення про застосування до відповідача фінансових санкцій. Крім того, суди попередніх інстанцій вказували на пропуск звернення позивача із позовними вимогами про стягнення коштів.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, УПФУ в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що СПД ОСОБА_4 зареєстрований та перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Внаслідок неподання СПД ОСОБА_4 відомостей за 2007 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, 16.12.2008р. Пенсійним фондом прийнято рішення №2707П про застосування до відповідача фінансових санкцій в розмірі 170,00 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що позивачем не дотримано передбаченого чинним законодавством порядку притягнення страхувальників до відповідальності в разі неподання ними затримки подання чи неподання відомостей, звітності, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.
Крім того, суди попередніх інстанцій зазначали, що позивачем порушений строк, визначений ст.250 ГК України для застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Колегія суддів частково погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон) регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права та обов'язки (ст.5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють облік коштів Накопичувального фонду на накопичувальних пенсійних рахунках. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема, від роботодавців.
Згідно пп.1 п. 1.3 Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що випростовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004р. №7-6 (який був чинний на час прийняття Пенсійним фондом рішення про застосування до відповідача фінансових санкцій), страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року згідно із затвердженим графіком подає до територіального органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік.
Отже, обов'язок подання страхувальником чи застрахованою особою раз на рік відомостей, які використовуються в системі персоніфікованого обліку, у встановлений строк передбачений чинним законодавством України.
Пунктом 9.3.5 Інструкції про порядок обчислення і сплату страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1, передбачено, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення -у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому складається рішення за формою згідно із додатком 17 цієї Інструкції.
Підставою для прийняття відповідного рішення є акт про зазначене порушення, складений у довільній формі.
Таким чином, прийняттю рішення про застосування фінансових санкцій передує складення акту та фіксація у ньому чіткого змісту вчиненого страхувальником або застрахованою особою порушення.
Так, у п.9.5 вказаної Інструкції зазначено, що факти порушень законодавства, крім тих, що є предметом акту документальної перевірки та тих, що зазначені у підпункті 9.3.2 пункту 9.3 цієї Інструкції, посадова особа органу Пенсійного фонду оформляє актом довільної форми, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів. Такий акт підписується посадовими особами органу Пенсійного фонду та страхувальником.
Рішення про застосування штрафу за наслідками розгляду акту та інших матеріалів про порушення приймає начальник управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті або його заступник.
Приймаючи до уваги викладений порядок притягнення порушників до відповідальності за неподання відомостей, які використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про необхідність попереднього складання Пенсійним фондом відповідного акту і, як наслідок виявленого порушення, прийняття рішення про застосування фінансових санкцій.
Оскільки УПФУ в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим не було надано відповідного акту, у якому було б зафіксовано факт порушення відповідачем чинного пенсійного законодавства, рішення про застосування до СПД ОСОБА_4 є безпідставним.
Разом із тим, колегія суддів не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про застосування ст.250 ГК України, якою визначено, що адміністративно-господарські санкцій можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Так, ч.2 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
З приводу своєчасності застосування страховиком до страхувальника фінансових санкцій колегія суддів зазначає, що ст.106 вказаного Закону не передбачено застосування строку давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів за порушення страхувальниками порядків та строків обчислення, нарахування та сплати страхових внесків.
Суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку щодо обґрунтованості застосування для вирішення спірних правовідносин ст.250 ГК України, оскільки Господарським кодексом України визначаються основні засади господарювання в Україні і регулюються господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
З огляду на те, що подання відповідачем відомостей, які використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, не є господарською операцією між суб'єктами господарської діяльності у сфері господарювання, застосування строків давності, визначених ст.250 ГК України, є безпідставним.
Таким чином, для вирішення спірних правовідносин пріоритетність повинна надаватись Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як спеціальному закону у сфері регулювання системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Враховуючи те, що Пенсійним фондом був порушений порядок застосування до відповідача фінансових санкцій та прийняття відповідного рішення, судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.
Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав, у порядку та у строки, передбачені статтями 235-2391 КАС України.
Судді: