Справа № 1801/2349/12
Номер провадження 2/1801/466/12
22 жовтня 2012 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Свиргуненко Ю. М.
при секретарі Федорченко Г. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білопіллі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином,
23 липня 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином. Свої вимоги мотивувала тим, що вироком Білопільського районного суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України. Злочинними діями відповідача в результаті дорожньо-транспортної пригоди їй були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, у зв'язку з чим вона лікувалась і витрачала на це значні кошти. Після постановлення вироку відносно ОСОБА_2 вона перенесла повторну операцію і на даний час продовжує лікування. Крім цього вона продовжує зазнавати значних моральних страждань у зв'язку з тим, що тривалий час лікується, страждає від сильного болю, живе зі страхом, який перенесла під час ДТП. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в загальній сумі 15 626 грн. 16 коп., яка складається з наступного: 820 грн. - вартість одягу, пошкодженого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, 1 740 грн. - витрати, пов'язані з перевезенням її до лікарень і суду, 5 964 грн. 28 коп. - кошти, витрачені на лікування, 2 031 грн. 06 коп. - втрачений заробіток, 4 800 грн. - витрати за надання правової допомоги на досудовому слідстві і в суді та 270 грн. 82 коп. - витрати на харчування, а також 50 000 моральної шкоди.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 зменшила свої позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із перевезенням її до лікарень і суду. Просила стягнути з ОСОБА_2 560 грн. на відшкодування вищевказаних витрат, відмовившись від решти цих позовних вимог у сумі 1 180 грн. Разом з цим, позивачка збільшила свої позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача витрат на лікування, додатково просила стягнути 205 грн. за проведення медичного обстеження судин шиї та голови. Решту своїх позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної і моральної шкоди ОСОБА_1 також підтримала.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник за довіреністю ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали повністю.
Заслухавши позивачку ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника за довіреністю ОСОБА_3, спеціаліста ОСОБА_4 повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, та оцінивши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної і моральної шкоди, заподіяної злочином, підлягає задоволенню частково.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили , або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що вироком Білопільського районного суду від 08 червня 2011 року ОСОБА_2 засуджений за ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України йому призначено покарання у виді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки (а. с. 67-73).
Зі змісту вироку вбачається, що 08 жовтня 2010 року, близько 22 години 30 хвилин ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував мотоциклом марки ІЖ Планета - 3 з боковим причепом, який зареєстрований за ОСОБА_5, не маючи при собі реєстраційних документів на вказаний транспортний засіб. Рухаючись по вул. Шкільній в с. Річки Білопільського району в напрямку центру, в темний час доби на неосвітленій ділянці автодороги без світла фар зі швидкістю близько 40 км/год., ОСОБА_2 не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості та через несправність світлових приборів не передбачив перешкоду на автодорозі, щоб не створити небезпеку іншим учасникам руху, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху України, в результаті чого допустив наїзд на ОСОБА_1, яка рухалася в попутному напрямку.
При первинному контакті, який відбувся з боковим причепом мотоцикла в момент, коли ОСОБА_1 знаходилася у вертикальному положенні, остання отримала тілесне ушкодження у виді перелому лівого стегна, що відноситься до категорії середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я більше 21 дня.
Після скоєння первинного наїзду ОСОБА_2 розвернув транспортний засіб, яким керував і, рухаючись в зворотному напрямку, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості та через несправність світлових приборів не передбачив перешкоди на автодорозі, щоб не створити небезпеку іншим учасникам руху, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху України, в результаті чого повторно допустив наїзд на ОСОБА_1, яка внаслідок первинного наїзду лежала на автодорозі, тобто знаходилася у горизонтальному положенні.
При повторному наїзді ОСОБА_1 отримала тілесне ушкодження у виді перелому правої ключиці, що відноситься до категорії середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я більше 21 дня.
Після наїзду ОСОБА_2 з місця пригоди зник, завідомо залишивши ОСОБА_1 в небезпечному для життя стані.
Згідно висновку судово - медичної експертизи №196 від 7 грудня 2010 року ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у виді: садна та рубця-сліду рани на нижній поверхні нижньої щелепи; рубця на шкірі та слизовій нижньої губи посередині, саден на передній поверхні правого колінного суглобу, на всьому протязі живота більше зліва та в середній третині живота, на зовнішній поверхні середньої третини лівого стегна, на нижній поверхні І пальця правої кисті, на внутрішньо - боковій поверхні правої ступні, на нижній поверхні правої молочної залози, на попереку справа, по задній поверхні правого ліктевого суглобу; поєднаної травми голови, тулубу, лівої нижньої кінцівки; ЗЧМТ; закритого поперечного перелому лівого стегна на межі верхньої та середньої третини зі зміщенням; закритого поперечного перелому середньої третини правої ключиці зі зміщенням; забійної рани підборіддя; саден тулубу і кінцівок. Пошкодження у виді закритого перелому лівого стегна та перелому ключиці відносяться до категорії середньої тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я більше 21 дня.
Таким чином, ОСОБА_2 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.
Порушення Правил дорожнього руху України, передбачені п. 31.6 «б», знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо транспортною пригодою та наслідками, що настали.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2011 року вирок Білопільського районного суду відносно ОСОБА_2 залишено без змін.
Зі змісту ухвали Апеляційного суду вбачається, що вирішуючи цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування на її користь матеріальної шкоди, суд дотримався вимог ст. ст. 1166, 1167 ЦК України та обґрунтовано дійшов висновку про стягнення саме такого розміру матеріальної шкоди, який підтверджувався наданими суду доказами. Рішення суду в частині стягнення з засудженого ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 20 000 грн. також є обґрунтованим, відповідає характеру та обсягу душевних страждань, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках потерпілої та прийняте, виходячи з засад розумності та справедливості. При цьому, потерпіла ОСОБА_1 не позбавлена можливості уточнити свої позовні вимоги щодо розміру матеріальної шкоди у разі їх збільшення на лікування, яке тісно пов'язане з наслідками дорожньо-транспортної пригоди і пред'явити їх в порядку цивільного судочинства (а. с.72-73)
Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглянувши кримінальну справу відносно ОСОБА_2 у касаційному порядку, залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду Сумської області без змін.
В своїй ухвалі від 31 травня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що при вирішенні питання про компенсацію моральної шкоди суд виходив з принципу розумності та даних, на які посилалася потерпіла у позовній заяві, у зв'язку з чим рішення щодо часткового задоволення позову потерпілої про стягнення моральної шкоди є правильним. Також судом першої інстанції було правильно задоволено цивільний позов потерпілої про стягнення матеріальної шкоди, оскільки саме стягнута на її користь сума була підтверджена потерпілою документально (а. к. с. 190-192, т. 2).
Виходячи з наведеного вище, суд своїми ухвалами від 19 та 22 жовтня 2012 року закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої злочином, в частині стягнення 1 740 грн. витрат, пов'язаних із перевезенням позивачки до лікарень і суду, 4 800 грн. витрат за надання правової допомоги в ході досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи, 1 394 грн. 61 коп. втраченого заробітку, 2 574 грн. 48 коп. витрат на лікування та 820 грн. вартості пошкодженого одягу у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду, постановленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Разом з цим у судовому засіданні доведено, що після постановлення 08 червня 2011 року Білопільським районним судом вироку відносно відповідача, позивачка продовжувала лікування травм, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скоєної з вини відповідача ОСОБА_2, у тому числі і санаторно-курортне, що знайшло своє підтвердження у консультативних висновках спеціаліста та виписці з історії хвороби стаціонарного хворого (а. с. 116, 118-119). Зазначений факт підтвердив також допитаний у судовому засіданні в якості спеціаліста лікар-ортопед Білопільської центральної районної лікарні ОСОБА_4
Згідно чеків, що маються на а. с. 25, 28-30, 119-121, сума коштів, витрачених позивачкою ОСОБА_1 на медичне обстеження, санаторно-курортне лікування і придбання ліків, починаючи з 14 червня 2011 року, склала 3 395 грн. 65 коп. Вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Стосовно стягнення з відповідача коштів за лікування згідно чеку за 27 березня 2012 рік в сумі 47 грн. 88 коп. (а. с. 30), то ці вимоги задоволенню не підлягають, так як допитаний у судовому засіданні в якості спеціаліста лікар-ортопед Білопільської ЦРЛ ОСОБА_4 показав, що такі ліки як Амізон, Трайсилс льодяники та Оксолінова мазь позивачці під час лікування її в ортопедичному відділенні ні він, ні будь-хто з інших лікарів не призначав, проти чого ОСОБА_1 не заперечувала. Доводи позивачки стосовно того, що вона змушена була придбати вищевказані ліки у зв'язку з тим, що перебуваючи в лікарні, захворіла на гостру распіраторно-вірусну інфекцію всупереч ст. 60 ЦПК України нічим не підтверджені. Позивачка не довела суду також, що саме внаслідок протиправних дій відповідача вона змушена була витрачати кошти на придбання вищевказаних ліків.
Крім цього, стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає втрачений заробіток внаслідок знаходження останньої на лікарняному і недоотримання у зв'язку з цим частини заробітної плати у сумі 636 грн. 45 коп. згідно довідки Білопільської ЦРЛ від 28 травня 2012 року та листка непрацездатності серії АВФ №584356 (а. с. 8, 103).
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із відповідача 270 грн. 82 коп. витрат на харчування задоволенню не підлягають у зв'язку з тим, що позивачка не надала належних і допустимих доказів призначення їй спеціального посиленого харчування.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 50 000 грн. суд приходить до наступних висновків.
Під час судового розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_2 позивачка заявляла позов про стягнення з нього моральної шкоди у сумі 120 000 грн.
При постановленні вироку суд задовольнив вищевказані позовні вимоги частково, у сумі 20 000 грн., відмовивши у задоволенні решти позовних вимог (а. с. 67-71).
Як пояснила у судовому засіданні позивачка, спричинену їй моральну шкоду вона пов'язує з подією злочину, вчиненого відповідачем відносно неї, а також із тим, що вподальшому, після постановлення вироку відносно ОСОБА_2., вона продовжувала зазнавати моральних страждань.
Згідно ч. ч. 1-3, 5 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в сумі 50 000 грн.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд керується положеннями ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно якої за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру та ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якою визначено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 мають майновий і немайновий характер, при цьому перші задоволені частково на 26 відсотків, а у задоволенні останніх відмовлено, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь держави судовий збір у загальній сумі 55 грн. 80 коп. пропорційно задоволеним позовним вимогам майнового характеру.
На підставі викладеного, керуючись ч. ч. 1-3, 5 ст. 23, ч. 1 ст. 1167, ч. 2 ст. 1187, ч. 1 ст. 1195 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 57, 58, 60, 64, 81, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 395 (три тисячі триста дев'яносто п'ять) гривень 65 копійок, витрачених на лікування, у тому числі і на санаторно-курортне, та 636 (шістсот тридцять шість) гривень 45 копійок втраченого заробітку, а всього 4 032 (чотири тисячі тридцять дві) гривні 10 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної і моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 55 (п'ятдесят п'ять) гривень 80 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя