Справа № 1505/2984/2012
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
27 червня 2012 року м. Білгород-Дністровський
Білгород -Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі: головуючого - одноособово судді Боярського О.О.
при секретарі -Рачицькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності, а саме просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, укладеного між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2500 га, розташованої за адресою: № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, укладеного між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області; визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану за адресою: № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області.
Позивач у судове засідання не з'явився, згідно наданої до суду письмової заяви просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду не відома.
Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, 28 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, належного позивачу на праві власності відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Приморською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області від 01 листопада 2010 року на підставі рішення виконкому Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 149 від 22 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3
Того ж дня між позивачем та відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею, 0,2500 гектара, розташованої за адресою: № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, належної позивачу на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 466857, виданого Приморською сільською радою Білгород-Дністровського району, Одеської області 10 червня 2003 року, на підставі рішення сесії Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 25 листопада 1997 року.
Відповідно до вищевказаних договорів купівлі-продажу позивач передав, а відповідачка прийняла у власність вказаний житловий будинок та земельну ділянку.
До виникнення вказаних спірних відносин, відповідачка зверталась до позивача із проханням, враховуючи його похилий вік та стан здоров'я скласти заповіт, де б вказати її спадкоємцем, при цьому вона запевняла позивача, що до дня смерті позивача вона ніяким чином не буде чинити перешкод у проживанні у спірному житловому будинку. Так відповідачка запропоновувала позивачу скласти спірний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, при цьому відповідачка пояснювала, що дана угода не буде мати для нього жодних негативних наслідків, як для власника, і що він зможе користуватись та розпоряджатись своєю власністю на власний розсуд.
Враховуючи сімейні стосунки із відповідачкою, те що вона являється його донькою, тобто відсуваючи будь-які натяки на протиправні дії з боку відповідачки та повністю довіряючи останній позивач підписав оспорюванні угоди, будучи впевненим, що цим не позбавлений права власності, в чому також запевнила його відповідачка.
Після цього позивач залишився проживати у оспорюваному будинку, використовувати для власних потреб земельну ділянку, при цьому сплачував усі платежі за користування електроенергією та інші.
Нещодавно позивачу стало відомо про бажання відповідачки продати вищевказаний будинку та земельної ділянки майбутній власник може мати усі підстави виселити позивача із житлового будинку.
Із позовної заяви вбачається, що на неодноразові прохання позивача до відповідачки в добровільному порядку розірвати оспорюванні договори, остання відмовилась, запевнивши ОСОБА_1, що в цьому разі вона надасть йому інше житло, однак на даний час йому нічого не було запропоновано.
Так у оскаржуваних договорах вказано, те що позивачем були отриманні гроші за продані об'єкти нерухомості, однак ніяких грошей від відповідачки він не отримував, оскільки відповідачка запевнила його, що дані угоди не будуть мати для позивача жодних негативних правових наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частина 3 ст. 203 ЦК України передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як зазначив позивач, він не мав наміру продавати своє житло і земельну ділянку і на це не було його волі. Вказану угоду вчинив знаходячись під впливом обману з боку своєї рідної доньки, та через свій похилий вік не мав можливості оцінити дійсно виникнуті відносини, через що довірився відповідачці.
Ч. 5 ст. 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ч. 1 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.
Стаття 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У відповідності до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввели іншу сторону в оману щодо обставин, що мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Своїми неправомірними діями відповідач перешкоджає позивачу у здійсненні своїх правомочностей власника, а саме перешкоджає йому вільно користуватися та розпоряджатися належною на праві приватної власності нерухомістю.
Стаття 41 Конституції України проголошує: «Право приватної власності є непорушним».
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний р9зсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Так у Рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_4 Девелопментс ЛТД»проти Ірландії»зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначенні сподівання, тобто те, на що розраховує позивач, як власник спірної квартири, відповідачем порушені.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою.
З огляду на викладене вище, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 202, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, укладений між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2500 га, розташованої за адресою: № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, укладений між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану за адресою: № 15 б, по вул. Садова, с. Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його увалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: