Справа № 2-812/11
19 жовтня 2012 року Овідіопольський райсуд Одеської області у складі :
головуючого судді Кириченко П.Л.
гри секретарі Осадченко С.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Овіддіополь, Одеської області цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Великодолинська селищна рада Овідіопольського району Одеської області (далії по тексту селищна рада), третя особа, яка не заявляє самостійних ОСОБА_6
про визнання частково недійсним рішення селищної ради та його скасувати,
про визнання незаконним та скасувати рішення селищної ради,
про визнання договору дарування не дійсним та повернення сторін в первісний стан,
про визнати право спільно сумісної власності подружжя,
про поділ спільно сумісного майна подружжя, суд, -
14 лютого 2012 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява, яку відповідно до ст. 31 ЦПК України представник позивача вточнив та зазначив, що 26 січня 1991 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, під час шлюбу сторони на земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 почали будівництво житлового будинку, та збудували об'єкт нерухомого майна у якого ступінь готовності на 03.04.1995 року була 69 % . 10 січня 1996 року шлюб між сторонами був розірваний, в зв'язку з вищевказаним позивач просить:
- визнати частково незаконним рішення Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області за № 144 від 22.06.2000 року, та скасувати пункт 1 рішення Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 144 від 22.06.2000 року;
- визнати незаконним та скасувати рішення Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 358 від 25.12.2001 року.
- визнати недійсним з моменту укладання договір дарування житлового будинку серією АЕІ № 636429 від 10 січня 2002 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та повернути сторони в первісний стан
- визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 готовністю 69%.
- повернути незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 готовністю 69 %, переданий на виконання недійсного договору дарування АЕІ № 636429 від 10 січня 2002 року, у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4
- поділити незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, готовністю 69%, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках. Виділити ОСОБА_3 ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 готовністю 69%.
В ході судового засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги .
Представник відповідача ОСОБА_4 до суду повторно не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи , але направила до суду заперечення ,в яких зазначила , що з позовом не погоджується .
Відповідач ОСОБА_5 до суду повторно не з'явилась , хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи.
Представник відповідача - селищна рада до суду повторно не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_6 до суду повторно не з'явився , хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав .
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб .. , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі .
Позивач просить визнати недійсним рішення виконкому селищної ради № 144 від 22 червня 2000 року в частині залишення власності за ОСОБА_4 самовільно побудований підвал, а також самовільно відхилений від затвердження проекту житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
26 січня 1991 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб. Під час шлюбу сторони на земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 почали будівництво житлового будинку, у якого ступінь готовності на 03.04.1995 року була 69 %. 10 січня 1996 року шлюб між сторонами був розірваний.
Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом … місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує права або інтереси.
Підставою для прийняття даного рішення була заява ОСОБА_4 та висновок райархітектури, при цьому заявниця ОСОБА_4 не надала органу який приймав рішення, всю необхідну документацію та інформацію для прийняття всебічного та повного рішення, а саме те що, заявниця самостійно, на власні кошті самовільно збудувала підвал та житловий будинок на земельній ділянці за вищевказаною адресою, крім виконкому селищної ради приймаючи рішення у залишенні у власності нерухомого майна за ОСОБА_4 (ОСОБА_4) вийшов за межи своїх повноважень, наданих даному органу діючим законодавством на час прийняття рішення.
Відповідач ОСОБА_4 просить в даної частині позовних вимог закрити в зв'язку з тим, що дані вимоги розглядаються в порядку адміністративного судочинства. З даними запереченням суд погодиться не може, так як між сторонами виник спір про право, яке регулюється нормами цивільного законодавства, та підлягає захисту відповідно до ст. 15,16 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_4 наполягає на застосуванні строку позовної давності, позивач просить поновити строк позовної давності. 14 лютого 2011 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. До прийняття Закону № 4176 від 20.12.2011 року, який набрав чинності 15.01.2012 року (Урядовий Кур'єр № 6 від 14.01.2012 року), строк позовної давності на дані вимоги не поширювався. Дані обставини є поважними, а тому вважає що порушене право підлягає захисту, відповідно до ст. 267 ч.5 ЦК України.
Виходячи з вищевказаного суд прийшов до висновку, що рішення виконкому селищної ради, було прийнято з порушенням діючого законодавства, яки передбачені ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому вважає, що дане рішення є недійсним.
Позивач просить визнати незаконним рішення виконкому селищної ради № 358 від 25 грудня 2001 року про відчуження незаконного будівництва.
Відповідно до ст. 15 ч.2 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Виконком селищної ради своїм рішенням № 358 від 25.12.2001 року дав дозвіл ОСОБА_4 на відчуження незакінченого будівництва 69 відсотків готовності домобудівні по АДРЕСА_1 в зв'язку з даруванням гр. ОСОБА_5 Дане рішення виконкому селищної ради не породжує ніяких прав та обов'язків сторін, а тому не може бути предметом захисту прав та інтересів позивача.
Виходячи з вищевказаного суд прийшов до висновку, що в даній частині позовні вимоги є не обґрунтованими.
Позивач просить визнати договір дарування житлового будинку від 10 січня 2002 року укладений між ОСОБА_4 (ОСОБА_4) та ОСОБА_5 недійсним та повернути сторони в первісний стан, договір позивач просить розірвати на підставі ст. 48 ЦК УРСР (в ред. 1963 року).
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою».
Будь-яких належних та допустимих доказів того, що нотаріально посвідчений договір дарування від 10.01.2002 року на час укладання не відповідав вимогам закону, в том числі ущемляв особисті або майнові права неповнолітніх дітей позивач суду не надав. Посилання позивача на те, що договір дарування від 10.01.2002 року був укладений не власником є помилковим так як на час укладення даного договору, правоустановчих документів на спірне нерухоме майно у позивача не було. Позивач в своїх позовних вимогах стверджує що предметом договору дарування був житловий будинок, однак дані посилання є помилковими, так на час укладання договору предметом дарування було 69% незавершеного будівництва.
Позивач просить визнати право спільно - сумісної власності подружжя на незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та провести його поділ.
04 червня 1987 року відповідачу ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 0,06 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку.
24 лютого 1988 року ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області про затвердження мирової угоди по цивільної справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про поділ майна за ОСОБА_4 було визнано право власності на фундамент і цоколь розпочатого будівництвом житлового будинку, літня кухня сарай, підвальне приміщення, інші господарські споруди, а також усі будівельні матеріали, розташована за адресою АДРЕСА_1.
26 січня 1991 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб. Під час шлюбу сторони на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 почали будівництво житлового будинку, у якого степінь готовності на 03.04.1995 року була 69 %. 10 січня 1996 року шлюб між сторонами був розірваний.
Виходячи с зазначеного до укладання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_4 був фундамент і цоколь розпочатого будівництвом житлового будинку, літня кухня сарай, підвальне приміщення, інші господарські споруди, а також усі будівельні матеріали, розташована за адресою АДРЕСА_1.
Враховуючи всі обставини , суд пришов до висновку , що до укладання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у останній була у власності фундамент і цоколь розпочатого будівництвом житлового будинку, літня кухня сарай, підвальне приміщення, інші господарські споруди, а також усі будівельні матеріали, а після укладання шлюбу сторонами була поліпшена вартість даного майна , але на який відсоток та на яку вартість були проведені дані роботи їх вартість , належних та допустимих доказів позивач не надав , а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивач просить визнати право власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, відповідно до ст. 331 ч.3 ЦК України до завершення будівництва ( створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва ( створення майна).
На час спору будівництво не закінчено, сторонами дані обставини не оскарджується.
Позивач просить визнати право власності на нерухоме майно та його повернути на підставі ст. 387, 388, 393 ЦК України, однак при цьому позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що на час виникнення спірних правовідносин є власником спірного нерухомого майна.
Відповідач просить застосувати строк позовної давності, позивач звернувся до суду з клопотання про поновлення строку з поважних причин. Позивач стверджує що він з 2002 року по даний час є насельником Свято-Преображенського храму м. Сухум, Абхазія, постійно проживаючим на території храму, через що не знав та не міг знати про відчуження будинку за договором дарування від 10 січня 2002 року.
Дані посилання не відповідають дійсності , так ОСОБА_3 був присутній при розгляді Овідіопольським районним судом Одеської області цивільної справи № 2-2/2005 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку серією АЕІ № 636429 від 10 січня 2002 року, що вбачається з рішення у зазначеній справі та власноручними розписками , апеляціями та касаційними скаргами, з яких видно, що ОСОБА_3 проживав на території м. Іллічівська, Одеської області. Виходячи з зазначеного суд вважає, що обставини, які вказав позивач є не поважними, а тому відповідно до ст. 267 ч.4 ЦК України у зв'язку з спливом строку позовної давності та відсутності поважних причин позовні вимоги в іншої частині задоволенню не підлягають.
З наведених підстав суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 необґрунтовані і задоволенню не підлягають.
При подані позову позивач сплатив судовій збір, вини селищної ради у подані позову не має, а тому в цій частині судові витрати розподілу не підлягають, в іншої частині позовних вимог позивачу відмовлено, а тому відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212,214-215 ЦПК України, суд ,-
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5, Великодолинська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних ОСОБА_6 про визнання частково недійсним рішення селищної ради та його скасувати ,про визнання незаконним та скасувати рішення селищної ради, про визнання договору дарування не дійсним та повернення сторін в первісний стан, про визнати право спільної сумісної власності подружжя ,про поділ спільно сумісного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати пункт 1 рішення виконкому Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 144 від 22 червня 2000 року про самовільне будівництво недійсним.
В іншої частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги до Овідіопольського райсуду Одеської області протягом 10 днів з оголошення рішення.
Суддя: П. Л. Кириченко