Справа № 2-3497/11
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
04 жовтня 2012 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого -одноособово судді Матяш Т.Л.,
при секретарі -Івановій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, треті особи: Білгород-Дністровська міська рада, Одеська регіональна філія Центр державного земельного кадастру та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсним розписки про продаж, договору купівлі-продажу № 12 від 06 вересня 2006 року, договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14 червня 2007 року та визнання права власності на незакінчену будівлю, третя особа - КП „Білгород-Дністровське БТІ", Білгород-Дністровська міська рада, Одеська регіональна філія Центр державного земельного кадастру, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання правочину купівлі-продажу, укладеного 14.06.2007 року, дійсним та визнання права власності на житловий будинок літ. «А», розміром 13,07 х 12,03 м., який незавершений будівництвом, готовністю 45 %, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вказуючи, що придбала цей житловий будинок у відповідача, але цей правочин купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений, хоча за договором були повністю виконані всі умови угоди з обох сторін, однак наслідком непосвідчення договору нотаріально -стала його недійсність, що на теперішній час спричиняє порушення її майнових прав, в зв'язку з чим вона звертається до суду із зазначеним позовом.
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсними розписки про продаж, договору купівлі-продажу №12 від 06 вересня 2006 року, договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14 червня 2007 року та визнання права власності на незакінчену будівлю, вказуючи, що згідно договору купівлі-продажу від 25 липня 1989 року ним було придбано у особисту власність 23/50 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1485 кв.м., який був посвідчений нотаріально, відповідно до рішення Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_3 був наданий дозвіл на знесення старої будівлі та будівництво нового будинку, однак в теперішній час ОСОБА_3 вирішив продати будинок, але виявилось, що на підставі розписки від його імені, він продав свій будинок ОСОБА_5, а на підставі договорів купівлі-продажу № 12 від 06.09.2006 року, договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14 червня 2007 року, право власності на житловий будинок перейшло до ОСОБА_1, крім того нумерація будинку була змінена і наданий час номер житлового будинку не „АДРЕСА_1, а „АДРЕСА_1", з цим ОСОБА_3 не згоден, у зв'язку з цим і звернувся з позовом до суду. Відповідно до уточненої позовної заяви від 07.11.2011 року (т. 2 а.с. 87-89) ОСОБА_3 просить суд:
1. Визнати недійсними:
- розписку від імені ОСОБА_3 про продаж житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1;
- договір купівлі-продажу житлового будинку без дати, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5;
- договір купівлі-продажу № 12 від 06 вересня 2006 року житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2;
- договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14 червня 2007 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
2. Витребувати з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та повернути у власність ОСОБА_3 45% незакінченої будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
3. Скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради № 992-V від 29 квітня 2010 року у частині передачі земельної ділянки площею 0,060 га, яка розташована по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1.
4. Визнати недійсним державний акт серії ВП №768003 на право власності на земельну ділянку площею 0,060 га, яка розташована по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1.
5. Скасувати реєстрацію державного акту серії ВП № 768003 реєстратором Білгород-Дністровського міського відділу Одеської регіональної філії Центр державного земельного кадастру в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №011050600249.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 17 березня 2009 року цивільні справи за вищевказаними позовами були об'єднанні в одне провадження.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 27 липня 2011 року до участі у справі в якості третіх осіб були залучені Білгород-Дністровська міська рада та Одеська регіональна філія Центр державного земельного кадастру.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 04 жовтня 2012 року було закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 щодо скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради № 992-V від 29 квітня 2010 року у частині передачі земельної ділянки площею 0,060 га, яка розташована по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1; визнання недійсним державного акту серії ВП №768003 на право власності на земельну ділянку площею 0,060 га, яка розташована по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1; скасування реєстрації державного акту серії ВП № 768003 реєстратором Білгород-Дністровського міського відділу Одеської регіональної філії Центр державного земельного кадастру в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №011050600249.
У судове засідання з'явився представник ОСОБА_3, позовну заяву підтримав та просив судїї задовольнити. У позові ОСОБА_1 просив відмовити у повному обсязі.
Представник ОСОБА_2 у судове засідання з'явився, первісний позов підтримав та просив суд його задовольнити. У позові ОСОБА_3 просив суд відмовити.
Представник КП «Білгород-Дністровське БТІ»у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщено належним чином.
Представник Білгород-Дністровської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщено належним чином.
Представник Одеської регіонально філії Центр державного земельного кадастру у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщено належним чином.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі суттєві обставини справи та перевіривши їх наявними доказами, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 25 липня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купив 23/50 житлового будинку який розташований за адресою АДРЕСА_1, на земельній ділянці розміром 1485 кв.м.
Договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 25 липня 1989 року посвідчений державним нотаріусом Дороховою М.С. та зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно під № 2-951.
Відповідно до рішення №1359 від 15.11.1990 року Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_3 був наданий дозвіл на знесення старої будівлі та будівництво нового будинку, та зобов'язано ОСОБА_3 збудувати житловий будинок на протязі трьох років, та здати його до експлуатації. Дозволом виконкому Білгород-Дністровської міської ради від 23.11.1990 року ОСОБА_3 було дозволено проводити роботи, та за підписом головного архітектора м. Білгород-Дністровського ОСОБА_3 отримав план забудови земельної ділянки, на якій він почав будівництво вказаної будівлі, яку побудував на 45%, але під час будівництва у ОСОБА_3 змінилися обставини і він переїхав жити у Російську Федерацію де і зараз мешкає.
Згідно розписки від імені ОСОБА_3, він продав свій будинок ОСОБА_5
ОСОБА_3 вказує, що вищевказану розпису він не писав, і підпис на ній, виконаний від його імені, зроблено не ним, а іншою особою.
Ухвалою суду від 19.04.2012 року було призначено судову почеркознавчу експертизу по даній справі на вирішення якої було поставлене питання: чи виконаний підпис у спірній розписці від імені ОСОБА_3 -самим ОСОБА_3 чи іншою особою?
Однак, згідно Повідомлення № 4789/02 від 09.07.2012 року, експертом було повернено справу без надання експертного висновку, оскільки експерту не було надано всі необхідні матеріали та не було здійснено оплату.
Крім того, 06 серпня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу № 12, згідно якого ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купив житловий будинок літ. „А", розміром 13,07 х 12,03м., незавершений будівництвом, готовністю 45 %, розташований за адресою АДРЕСА_1. Договір нотаріально оформленим не був.
03.04.2007 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується інформацією ВГІРФО Б.-Дністровького МВ ГУМВС України в Одеській області (т. 1 а.с. 9, 10).
Після цього, 14 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу № 12, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила житловий будинок літ. „А", розміром 13,07 х 12,03м., незавершений будівництвом, готовністю 45 %, розташований за адресою АДРЕСА_1. Договір нотаріально оформленим не був.
ОСОБА_1 було отримано державний акт серії ВП №768003 на право власності на земельну ділянку площею 0,060 га, яка розташована по АДРЕСА_1 на підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради № 992-V від 29 квітня 2010 року у частині передачі земельної ділянки площею 0,060 га, яка розташована по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1.
Згідно Довідки Управління містобудування та архітектури № 133 від 06.09.2006 року, юридична адреса недобудованої будівлі була змінена з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 17).
Однак, згідно Довідки виконкому Білгород-Дністровської міської ради № П-1106/3263 від 18.06.2008 року, виконавчим комітетом ради не приймались рішення щодо змін нумерації будинку за адресою АДРЕСА_1. Довідка, видана головним архітектором міста від 06.09.2006 року № 133 прийняттю до уваги не підлягає та не є підставою для зміни юридичної адреси будинку (т. 1 а.с. 40).
Позивач ОСОБА_1 згідно уточнення своїх позовних вимог просить суд: встановити факт належності незакінченого будівництва, яке розташоване в АДРЕСА_1 … за ОСОБА_2 … Суд вважає, що дана вимога ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України, суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
Однак, діючим цивільним законодавством не передбачено такий спосіб захисту своїх цивільних прав як: «встановлення факту належності нерухомого майна», а передбачено такий спосіб захисту своїх цивільних прав як: «визнання права власності на нерухоме майно».
Крім того, діючим цивільним законодавством не передбачене таке поняття як «факт належності», а передбачене таке поняття як «право власності».
Як вбачається з позову ОСОБА_1, вона просить встановити факт належності майна ОСОБА_2 для того щоб на підставі цього визнати дійсним договір купівлі-продажу від 14 червня 2007 року, відповідно до якого вона купила у ОСОБА_2 спірне незавершене будівництво, однак діючим законодавством не передбачено, що встановлення факту належності може бути підставою для визнання договору дійсним та для визнання права власності.
Крім того, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 258 ЦПК України передбачено, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.
Однак, в порушення п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 258 ЦПК України, ОСОБА_1 у своїй заяві про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 25) жодним чином не обґрунтувала з якою метою вона просить встановити даний факт та не пояснила причини неможливості одержання документів, що посвідчують цей факт.
Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги за пред'явленим позовом.
Просячи суд встановити факт належності майна ОСОБА_2, позивач ОСОБА_1 в порушення ст. 3 ЦПК України, звернулась до суду за захистом не своїх інтересів, а за захистом інтересів іншої особи (ОСОБА_2), що є недопустимим, оскільки згідно положень ст. 30 ЦК України, ч. 2 ст. 11 ЦПК України, право розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд має виключно сам ОСОБА_2
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та з вищевказаних норм закону -ОСОБА_1 не надано право звертатись до суду в інтересах ОСОБА_2 і просити встановити факт належності йому майна. Таке право має сам ОСОБА_2, але він з такими вимогами до суду не звертався.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту належності незакінченого будівництва ОСОБА_2 -необхідно відмовити.
Крім того, згідно свого позову ОСОБА_1 просить суд визнати правочин купівлі-продажу, укладений 14.06.2007 року, дійсним та визнати за нею право власності на житловий будинок літ. «А», розміром 13,07 х 12,03 м., який незавершений будівництвом, готовністю 45 %, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Суд вважає, що вищевказані вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як на підставу визнання договору дійсним ОСОБА_1 посилається на ч. 2 ст. 220 ЦК України, відповідно до якої дійсним є правочин, який підлягає нотаріальному посвідченню, однак одна із сторін ухиляється від його посвідчення.
Проте законом не вимагається обов'язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів і тому, як наслідок, відсутні підстави для визнання такого договору дійсним (ст.ст. 209, 657 ЦК України).
Вищевказана обставина була встановлена Ухвалою Верховного суду України від 25.05.2011 року (т. 1 а.с. 252), яка набрала законної сили, і тому, в силу положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Крім того, згідно п. 13 Постанови № 9 ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року -«Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.»
Крім того, п. 13 Постанови № 9 ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року, встановлено, що «При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.»
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу, укладеного 14.06.2007 року, дійсним та визнати за нею право власності на житловий будинок літ. «А», розміром 13,07 х 12,03 м., який незавершений будівництвом, готовністю 45 %, розташований за адресою: АДРЕСА_1 -задоволенню не підлягають.
ОСОБА_3 згідно своєї уточненої позовної заяви від 07.11.2011 року (а.с. 87-89) просить суд визнати недійсною розписку від імені ОСОБА_3 про продаж житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Суд вважає, що дана вимога ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 16, 202, 215 ЦК України недійсним може бути визнаний правочин, у той час як розписка не є правочином, а може бути доказом на підтвердження певного правочину, який підлягає перевірці й оцінці судом із дотриманням вимог ст.ст. 58, 59, 212, 213 ЦПК України (а.с. 6).
Вищевказана обставина була встановлена Ухвалою Верховного суду України від 25.05.2011 року (т. 1 а.с. 253), яка набрала законної сили, і тому, в силу положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Таким чином, позовна вимога ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною -не підлягає задоволенню, оскільки розписка не є правочином, а згідно норм ст.ст. 16, 202, 215 ЦК України недійсним може бути визнаний лише правочин, що і було встановлено ВСУ.
Крім того, ОСОБА_3 згідно своєї уточненої позовної заяви від 07.11.2011 року (а.с. 87-89) просить суд визнати недійсними:
- договір купівлі-продажу житлового будинку без дати, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5;
- договір купівлі-продажу № 12 від 06 вересня 2006 року житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2;
- договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14 червня 2007 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Суд вважає, що дана вимога ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 8 Постанови № 9 ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року встановлено, що:
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).
Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.
Як було зазначено вище, правочини, які просить визнати недійсними ОСОБА_3, є не вчиненими, оскільки не було здійснено їх державну реєстрацію, яка передбачена ст. 331 ЦК України, і тому ці правочини не можуть бути визнані судом недійсними.
За таких обставин, вимоги ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними -задоволенню не підлягають.
ОСОБА_3 згідно своєї уточненої позовної заяви від 07.11.2011 року (а.с. 87-89) просить суд витребувати з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та повернути у власність ОСОБА_3 45% незакінченої будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Суд вважає, що дана вимога ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як на підставу своїх вимог ОСОБА_3 посилається на ст. 387 ЦК України, якою передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Однак, ОСОБА_3 не є власником майна, яке він просить витребувати у відповідачів, що вбачається з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Однак, ОСОБА_3 не завершив будівництво і тому в силу положень ч. 2 ст. 331 ЦК України -він не набув право власності на нерухоме майно.
З іншого боку ОСОБА_3 не є власником незавершеного будівництва, оскільки, в порушення ч. 3 ст. 331 ЦК України, він не зареєстрував своє право власності на незавершене будівництво у встановленому законом порядку, а таке право власності виникає лише з моменту державної реєстрації, яка не була проведена (абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України).
Таким чином, посилання позивача на ст. 387 ЦК України -є безпідставними, оскільки за даною статтею позов про витребування майна з чужого незаконного володіння може пред'явити лише власник, а позивач, в силу положень ст. 331 ЦК України, власником даного майна не являється, оскільки з одного боку -не завершив будівництво, а з іншого боку -не зареєстрував своє право власності на незавершене будівництво.
Згідно абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Однак, позивач не просить витребувати з чужого незаконного володіння будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва, а просить витребувати 45 % незакінченої будівлі, право власності на яку він не зареєстрував у встановленому порядку.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 79 ЗК України, ч. 5 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Як було зазначено вище, власником земельної ділянки, на якій розташоване спірне незавершене будівництво є ОСОБА_1, що підтверджується державним актом серії ВП №768003 на право власності на земельну ділянку площею 0,060 га, яка розташована по АДРЕСА_1 на підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради № 992-V від 29 квітня 2010 року.
Таким чином, відповідно до положень ч. 3 ст. 79 ЗК України, ч. 5 ст. 373 ЦК України, ОСОБА_1, як власник земельної ділянки має право використовувати на свій розсуд все, що знаходиться на поверхні цієї ділянки.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 може ставити питання про витребування з чужого незаконного володіння майна, яке розташоване по АДРЕСА_1, лише після того, як у встановленому законом порядку буде скасовано державний акт про право власності на землю за ОСОБА_1
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про витребування з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та повернення у власність ОСОБА_3 45% незакінченої будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 -не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 16, 30, 210, 215, 220 ч. 2, 331, 373, 387, 640, 658 ЦК Україна, ст. 79 ЗК України, ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 59, 60, 61, 213-215, 258 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_3 -відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: