Справа № 1505/6158/2012
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
11 жовтня 2012 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі: головуючого -одноособово судді Боярського О.О.,
при секретарі -Рачицькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ СК «Провідна»про визнання трудової діяльності,
Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ СК «Провідна»про визнання трудової діяльності, просить суд:
- Визнати, що між ОСОБА_1 та ЗАТ СК «ПРОВІДНА»18-го грудня 2007 року був укладений трудовій договір, згідно якого ОСОБА_1 з 18 грудня 2007 року по 26-те січня 2009 року, працював страховим агентом.
- Постановити рішення котрим зобов'язати відповідача зробити відповідний запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про трудову діяльність в період з 18-го грудня 2007 року по 26-те січня 2009 року.
- Постановити рішення котрим зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 передбачену законодавством України мінімальну заробітну плату в розмірі 7 085,64 гривень, за 13 (тринадцять) місяців за період з 18-го грудня 2007року по 26-те січня 2009 року.
- Постановити рішення котрим зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень.
- Постановити рішення котрим зобов'язати відповідача сплатити відповідні обов'язкові внески на фонд оплати праці до державних соціальних фондів України передбачені законодавством України за період з 18-го грудня 2007 року по 26-те січня 2009 року.
Позивач у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не згоден, у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та перевіривши їх наявними доказами, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, що 18 грудня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ЗАТ «СК «ПРОВІДНА»було укладено договір доручення № 1/50074/1607/07, відповідно до якого ОСОБА_1 (Повірений) зобов'язався від імені та за дорученням Довірителя виконувати частину його страхової діяльності.
Позивач вказує, що вищевказаний договір доручення та додатки до нього не набрали юридичної сили, оскільки відповідач не поставив на них свою печатку.
Крім того, позивач вказує, що після відпрацювання трьохмісячного випробувального терміну, 1-го квітня 2008 року він надав відповідачу свою трудову книжку для оформлення прийому на роботу у відповідності до КЗпП України, однак у 2012 році, після того, як позивач ознайомився з записами в трудовій книжці, йому (позивачу) стало відомо, що відповідач а ні з 18-го грудня 2007 року а ні з 1-го квітня 2008 року офіційно не оформив його на роботу у якості страхового агента, наказу про прийом на роботу не видавав, на вимоги оформити прийняття на роботу у відповідності до КЗпП України, відмовляється, письмову відмову не надає. Протягом терміну з 1-го квітня 2008 року до 26-го січня 2009 року трудова книжка знаходилася у відповідача без запису про прийняття на роботу.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач порушив вимоги трудового законодавства України не оформивши його прийняття на роботу відповідно до вимог КЗпП, в період з 18-го грудня 2007 року по 26-те січня 2009 року, відповідач не нараховував та не виплачував йому заробітну плату, а також не сплачував відповідні внески до державних соціальних фондів (державний пенсійний фонд України, державний фонд зайнятості, державний фонд соціального страхування) в період з 18-го грудня 2007 року до 26-го січня 2009 року.
Згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення, суд вирішує питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Встановивши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли відносини, які регулюються нормами цивільного, а не трудового права, що вбачається з наступного.
Згідно ст. 15 ЗУ «Про страхування»: «Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком».
Отже, чинне законодавство України передбачало можливість здійснення Страховою компанією страхової діяльності через страхового агента відповідно до договору-доручення, тобто без укладення трудового договору.
Саме такий договір-доручення 18 грудня 2007 року було укладено між ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»та ОСОБА_1 та внесено до бази електронного обліку договорів доручення Товариства за №1/50074/1607/07.
Тобто, між ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»та ОСОБА_1 на підставах, передбачених законом, було укладено договір цивільно-правового характеру, а не трудовий договір.
Таким чином, посилання позивача на те, що між ним та відповідачем 18-го грудня 2007 року був укладений трудовій договір, згідно якого він працював страховим агентом -є безпідставними.
Суд не може погодитись з доводами позивача про те, що договір доручення № 1/50074/1607/07 від 18 грудня 2007 року не набрав юридичною сили, оскільки не був скріплений печаткою відповідача, у зв'язку з наступним:
По-перше: факт укладення та чинності Договору доручення №50074/1607/07 від 18 грудня 2007 р. був встановлений рішенням суду, а саме: Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області 13 червня 2012 року винесене рішення за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»про визнання незаконним та скасування наказу, визнання таким, що не набрав чинності та не вступив в дію Договір доручення №1/50074/1607/07 від 18.12.2007 року; та ін.
Вищевказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 у позовних вимогах про визнання таким, що не набрав чинності та не вступив в дію Договір доручення №1/50074/1607/07 від 18.12.2007 р. відмовлено. При цьому, суд визнав ці позовні вимоги надуманими, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.
ОСОБА_1 вищевказане рішення від 13 червня 2012 року не оскаржував, тобто з доводами суду погодився.
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
По-друге: договір доручення між ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»та ОСОБА_1 був підписаний сторонами та скріплений печатками ПрАТ «СК «ПРОВІДНА».
19.02.2009 р. внаслідок затоплення архіву, поряд з іншими знищеними документами, які зберігалися в архіві, у тому числі, було знищено договір доручення №1/50074/1607/07 від 18 грудня 2007 року, укладений між ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»та ОСОБА_1
Зазначена обставина засвідчується, зокрема, відповідним актом №4 від 19 березня 2009 року, копію якого ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»надає до суду.
У той же час, в документах бухгалтерії ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»є в наявності сканована копія зазначеного Договору доручення, яка була додана відповідачем до заперечення проти позову, і з якої також вбачається, що зазначений договір доручення був підписаний обома сторонами, скріплений печаткою ПрАТ «СК «ПРОВІДНА».
По-третє: 10 вересня 2008 року ОСОБА_1 підписав Додатковий договір № 2 до спірного Договору доручення від 18 грудня 2007 року №50074/1607/07, який був підписаний сторонами та скріплений печатками, що зайвий раз доводить, що Договір доручення №50074/1607/07 від 18 грудня 2007 р. був укладений і дійсним.
Таким чином, якщо ОСОБА_1 стверджує, що Договір доручення від 18 грудня 2007 року №50074/1607/07 не існував та не є дійсним, то не зрозуміло чому ОСОБА_1 підписав додатковий договір, який не є самостійним договором. Оригінал Додаткового договору № 2 було надано представником відповідача до суду для огляду.
Суд також не може погодитись з доводами позивача про те, що він проходив тримісячний випробувальний термін, після чого відповідач був зобов'язаний прийняти його на роботу з 1-го квітня 2008 року, коли позивач надав відповідачу свою трудову книжку для оформлення прийому на роботу, з наступних підстав.
Так, ОСОБА_1 просить визнати укладеним трудовий договір з 18 грудня 2007 року і з цієї ж дати просить здійснити нарахування по заробітній платі та відрахування до фондів.
З іншого боку, сам же заявляє, що трудову книжку до ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»нібито надав лише 1 квітня 2008 року.
Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1, копію якої він долучає до позовної заяви, по 31.03.2008 р. він працював на іншому підприємстві, а саме: малому підприємстві «Анфіса», з якого був звільнений за власним бажанням 31.03.2008 р.
Тобто, вимагаючи визнати трудову діяльність в ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»з 18 грудня 2007 року, ОСОБА_1 сам же до суду надає документи та пояснення, з яких вбачається, що з 18 грудня 2007 року він не міг працювати за трудовим договором, оскільки до 31.03.2008 року взагалі працював на іншому підприємстві.
ОСОБА_1 зазначає, що нібито з 18 грудня 2007 року до 1-го квітня
2008 року проходив випробувальний термін у ПрАТ «СК «ПРОВІДНА», після чого ПрАТ
«СК «ПРОВІДНА»мало прийняти його на роботу за трудовим договором.
Тобто, з одного боку, просить визнати трудову діяльність з 18 грудня 2007року, з іншого вважає, що прийняти його на роботу за трудовим договором мали з 1 квітня 2008 року.
При цьому, трудове законодавство (ст. 26-28 КЗпП України) передбачає, випробування після прийняття особи на роботу за трудовим договором, а не навпаки.
Тобто, ОСОБА_1, знову ж таки підтверджує, що з 18 грудня 2007 року не міг працювати в ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»за трудовим договором.
ОСОБА_1 зазначає, що трудову книжку нібито надав до ПрАТ «СК
«ПРОВІДНА»01.04.2008 р. Однак, ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»наказу про прийом його на
роботу не видало і нібито на його вимоги про оформлення на роботу не реагувало.
Знову ж таки виникає питання, якщо ОСОБА_1 01.04.2008 р. передав до ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»свою трудову книжку, то чому тоді заяву про прийом на роботу пише лише у 2009 році?
Згідно ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Таким чином, на позовні вимоги ОСОБА_1 поширюється тримісячний строк позовної давності.
Згідно заперечень, наданих представником відповідача до суду, ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»просить відмовити у позові ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском позовної давності.
За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Крім того, посилання позивача, що відповідач завдав йому моральну шкоду є безпідставними, виходячи з наступного.
Підстави для відшкодування моральної шкоди передбачені ст. 23 ЦК України.
Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що внаслідок дій відповідача йому було завдано фізичних та душевних страждань, або він зазнав інше ушкодження здоров'я, або було знищено його майно, або була принижена його честь, гідність чи ділова репутація.
З положень ст. 1167 ЦК України, вбачається, що моральна шкода підлягає відшкодуванню особою лише за наявності її вини. Таким чином, для того щоб ставити питання про стягнення моральної шкоди необхідно встановити факт порушення законодавства, тобто встановити юридичний делікт.
Як було зазначено вище, суд приходить до висновку, що у цивільних відносинах, що виникли між сторонами -делікт відсутній, тобто порушення законодавства не було.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ПАТ СК «Провідна»про визнання трудової діяльності -є необґрунтованим, безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись 15 ЗУ «Про страхування», ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 79, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ СК «Провідна»про визнання трудової діяльності -відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя: