Справа№1512/4214/2012
18 вересня 2012 р. року, Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого судді - Непоради М.П.
при секретарі - Яіцької А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
Позивачі -ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі 60 483 грн., суму судового збору.
Позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що 29 грудня 2010 року ОСОБА_3 позичила у відповідачів в рівних частках 425 одиниць товару на суму 5525, 00 Євро, що на той момент за комерційним курсом обміну готівкового Євро склало 58 000,00 грн., які зобов'язалась повернути у строк до 19 лютого 2011 року, про що надала гарантійний лист від 29.12.2010 року.
По закінченню вказаного строку відповідач суми позики позивачам не повернула, ухиляється від її повернення, та позивачі просять суд позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовної заяві та просили суд задовольнити позов у повному обсязі, ухваливши рішення у відсутності відповідача (заочне).
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, з позовом ознайомлена, сповіщалась належним чином про час та місце слухання справи, причини неявки суду не відомі, заяви про розгляд справи без її участі до суду не надходило.
Згідно ст. 169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
Згідно ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, перевіривши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши пояснення позивача та представника позивача, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Законодавче визначення договору позики є: "За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" ч.1 ст.1046 ЦК України. Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов'язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти. В якості позикодавця по договору позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. При укладанні договору позики сторони керуються загальними положеннями закону про порядок укладення договору. Тобто договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Істотними умовами є ті, без яких договір не може вважатися укладеним взагалі. Закон визначає, що за договором позики істотною є умова щодо предмета договору. Цивільний кодекс не відносить строк виконання договору позики та ціну до істотних умов договору. Для укладення договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися з приводу всіх суттєвих умов договору (ч.1 ст. 638). Важливим є питання моменту укладення договору позики. Оскільки договір позики є реальним, то права і обов'язки сторін не можуть виникнути до передачі речі (грошей). Таким чином, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дії по передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України: "Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії". Договір позики укладається як в усній так, і в письмовій формі. В Цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України). Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обов'язкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець - юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір. Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики. В договорі позики можуть передбачатися місце і час повернення позики, особа, якій необхідно повернути позику. На договір позики розповсюджуються положення ЦК України про місце виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 532 ЦК України. Грошове зобов'язання по договору позики має бути виконане у гривнях. Зобов'язання за договором позики має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його божникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа на руках у боржника підтверджує факт виконання ним зобов'язання (ст. 545 ЦК України). У разі невиконання зобов'язання по поверненню предмету позики настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В судовому засіданні встановлено, що позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали суду гарантійне письмо від 29.12.2010 року, яку нібито підписала СПД ОСОБА_3 про сплату за товар в кількості 425 одиниць згідно накладної на загальну суму 5525 Євро в строк до 19 лютого 2011 року.
Суд критично відносить до наданого позивачами гарантійного листа, так як ніякої накладної, або іншого документу щодо підтвердження отримання ОСОБА_3 товару, визначеного родовими ознаками суду надано не було, тому суд вважає за недоцільне прийняти такі докази в якості підтвердження своїх позовних вимог та відмовляє в задоволенні позову
Керуючись 526, 610, 611, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 88, 130, 130, 174, 213, 215, 217, 223, 224 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу -відмовити.
Рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення. (отримання його копії).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення
Суддя : Непорада М. П.