"11" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/9945/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: судді Харченка В.В.
Суддів: Бим М.Є.
Чалого С.Я.
Секретар судового
засідання Зубенко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Літинської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Літинської районної державної адміністрації, Літинського відділу Вінницької регіональної філії "Центр державного земельного кадастру", Вінницької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" про визнання розпорядження протиправним та зобов'язання вчинити певні дії ,-
У лютому 2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Літинської районної державної адміністрації, Літинського відділу Вінницької регіональної філії "Центр державного земельного кадастру", Вінницької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" про визнання розпорядження протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Літинської районної державної адміністрації Вінницької області № 409 від 02.09.2008 року «Про втрату чинності розпорядження голови райдержадміністрації»В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга, у якій Літинська районна державна адміністрація Вінницької області просить рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2004 року розпорядженням Літинської районної державної адміністрації Вінницької області №444 позивачу надано в оренду земельну ділянку загальною площею 156,7301 га, із них: під водою (ставки) - 86,2505 га, чагарники - 1,0493 га, гідротехнічні споруди - 0,5716 га, болота - 28,04 га, сіножаті - 11,819 га, кам'янисті поверхні - 0,9534 га, захисні лісові насадження - 12,2251 га, пасовища- 14,6199 га, під дорогами - 0,187 га, під глиняним кар'єром - 0,0143 га. Вказана земельна ділянка належить до земель запасу Пенківської сільської ради та надана позивачу для ведення сільськогосподарського виробництва (риборозведення).
02.08.2004 року між Літинською районною державною адміністрацією та позивачем укладено договір оренди водного об'єкту (ставків) з земельною ділянкою водного фонду, відповідно до якого останньому надано в користування на умовах оренди водний об'єкт - ставок "Супрунів", що розташований за межами сіл Пенківка та Брусленівка на землях водного фонду Пенківської сільради Літинського району Вінницької області, та відповідну земельну ділянку водного фонду загальною площею 155,68 га.
15.03.2005 року позивачу видано дозвіл на спеціальне водокористування ставу, що розташований біля русла р. Згар, басейн р. Південний Буг.
29.07.2005 року між позивачем та Пенківською сільською радою укладено договір користування гідротехнічними спорудами, відповідно до якого позивачу надано право користування гідротехнічними спорудами водного об'єкту "Супрунів" терміном на 35 років з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва, риборозведення та рибальства, оздоровчих та лікувальних цілей.
13.06.2006 року у зв'язку з необхідністю уточнення площі земельної ділянки до вказаного розпорядження шляхом прийняття Літинською районною державною адміністрацією розпорядження №277 від 13.06.2006 року внесено зміни, а саме визначено, що загальна площа земельної ділянки, що надається позивачу становить 153,7928 га, із них під водою (ставки) - 86,2505 га, чагарники - 9,3371 га, гідротехнічні споруди - 0,5716 га, болота - 28,04 га, кам'янисті поверхні - 0,9534 га, пасовища - 28,4389 га, під дорогами - 0,187 га, під глиняним кар'єром - 0,0143 га.
06.07.2006 року на підставі вказаного розпорядження між Літинською районною державною адміністрацією та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого із земель запасу Пенківської сільської ради позивачу передано у безстрокове платне користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 153,7928 га.
02.09.2008 року Літинською РДА Вінницької області винесено розпорядження №409, відповідно до якого у зв'язку з невиконанням позивачем пункту 4 розпорядження №444 від 31.12.2004 року щодо укладення з Літинською районною державною адміністрацією у місячний термін договору оренди визнано такими, що втратили чинність розпорядження голови райдержадміністрації №444 від 31.12.2004 року "Про надання земельної ділянки в оренду позивачу на території Пенківської сільської ради" та №277 від 13.06.2006 року "Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 31 грудня 2004 року №444".
Частиною 2 статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на зазначені вище приписи процесуального закону.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження № 227 від 17 травня 2010 року та договору оренди земельної ділянки № 27 від 23 липня 2010 року землекористувачем спірної земельної ділянки на даний час є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІТИН-БІОСФЕРА».
Відповідно до ст.53 КАС України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору розгляд адміністративної справи починається спочатку. Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою.
Всупереч вимогам законодавства судами першої та апеляційної інстанції не було залучено до участі в судовому розгляді зазначене Товариство, як третю особу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій не в повній мірі дослідили обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також не дали оцінку всім доказам, з яких суди першої та апеляційної інстанцій виходили при винесенні рішень.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч.1 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню.
Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 227, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ,-
Касаційну скаргу Літинської районної державної адміністрації Вінницької області задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року -скасувати, справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.