ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
в порядку письмового провадження
м. Київ
10 жовтня 2012 року № 2а-9541/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Маруліної Л.О., вирішив у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доІнспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області
провизнання незаконними та скасування припису та постанови
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -Позивач) звернулась із адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області (далі -Відповідач, Інспекція), в якому просить:
визнати незаконним та скасувати Припис Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області від 28.03.2012 р. до Акту перевірки №000136 про припинення відвантаження і реалізації товарів, які не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення виявлених недоліків,
визнати незаконною та скасувати Постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області від 10.04.2012 р. за №84 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захисту прав споживачів».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2012 р. відкрито провадження у справі.
У судове засідання 19.09.2012 р. представник позивача прибув, відповідач не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.
Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що продаж меблів здійснювався ним за зразками товарів, а вся необхідна інформація про товар була у нього в наявності та на вимогу покупців він мав можливість надати для ознайомлення відповідні супровідні документи на товари, а тому у Відповідача були відсутні підстави для зазначення в акті перевірки висновків щодо реалізації товарів без інформації для споживача. Також, на думку Позивача, невірно визначено суму штрафу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Позивач є суб'єктом господарської діяльності, який не веде обов'язковий облік доходів і витрат.
Відповідач проти позову заперечує (письмові заперечення від 12.10.2012 р.), зазначає, що він діяв в межах своєї компетенції та оскаржувана постанова винесена у відповідності до вимог чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (інд. код НОМЕР_1) зареєстрована Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією та здійснює реалізацію непродовольчих товарів -меблів.
Посадовими особами Інспекції на підставі статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів»та згідно з направленням №202 від 28 березня 2012 року на право проведення перевірки було проведено планову перевірку ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, з питань дотримання вимог законодавства України про захист прав споживачів, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також - додержання правил торгівлі та надання послуг при реалізації непродовольчих товарів.
Результати проведеної перевірки викладені в Акті перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів №000136 від 28 березня 2012 року (далі -акт).
Так, в акті зафіксовано, що до продажу пропонувалась продукція непродовольчої групи без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації для споживача, а саме, інформації про виробника, його адресу, дату виготовлення окремих виробів, відсутні висновки ДСЕЕ МОЗ України, що є порушенням п. 17, п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833, та статей 6, 15 Закону України «Про захист прав споживачів».
За результатами перевірки керівнику господарюючого суб'єкта 28 березня 2012 року наданий припис до акта про припинення реалізації продукції, визначеної в пунктах 1-23 таблиці до акту перевірки.
10.04.2012 р. на підставі акта перевірки Відповідачем винесено постанову № 84 про накладення стягнення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів». На Позивача накладено фінансове стягнення - штраф в розмірі 13 900,80 грн.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України від 12.05.1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи.
Згідно абз. 3 п. 1 «Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів», затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 465/2011, Держспоживінспекція України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.
Як передбачено п. 1 «Положення про Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Херсонській області», затвердженого Головою Держспоживівнспекції України з питань захисту прав споживачів від 29.11.2011 року, Інспекція з питань захисту прав споживачів у Херсонській області є територіальним органом Державної інспекції з питань захисту прав споживачів.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів»спеціально уповноважений центральний орган у справах захисту прав споживачів, а також його територіальні органи мають право в тому числі: перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів; одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання копії необхідних документів; давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів; накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону тощо.
Порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності державними органами у сфері захисту прав споживачів встановлено Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.03.2012 № 10 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 травня 2012 р. за № 743/21056 (далі - Порядок).
Накладення та стягнення штрафів здійснюється згідно з Положенням про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року №1177.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Частина 5 даного Закону зазначає, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення направлення).
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.
За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), складає акт в якому зазначає стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.
Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Як вбачається з матеріалів справи, від підписання акту та отримання другого примірника представник ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 відмовилась, про що зроблено відповідний запис у розділі V акту.
Отже Відповідач, при винесенні оскаржуваної постанови діяв в межах своїх повноважень, передбачених положеннями чинного законодавства.
Що стосується відповідності оскаржуваної постанови фактичним обставинам справи, суд виходив з такого.
Законом України «Про захист прав споживачів»визначено основні права споживачів, зокрема право на якість та безпеку продукції, належної інформації про продукцію, права на гарантійне обслуговування та усунення недоліків (ст. ст. 5-8, 14, 15, 17).
В статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів»зазначено, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.
Виробник (виконавець) відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів»забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком.
Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.
Забороняється відповідно до положень ст. 14 Закону змінювати строк служби (строк придатності), який зазначено на етикетці, упаковці або у супровідних документах на товар, а також вводити в обіг товари, строк придатності яких минув. Продукція, на яку актами законодавства або іншими нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки для життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища і передбачено нанесення національного знака відповідності, повинна пройти встановлену процедуру оцінки відповідності. Виробник має право маркувати продукцію національним знаком відповідності за наявності декларації про відповідність та/або сертифіката відповідності, виданих згідно із законодавством.
Реалізація продукції (у тому числі імпортних товарів) без маркування національним знаком відповідності та/або без сертифіката відповідності чи декларації про відповідність забороняється.
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів»споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити:
1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;
2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;
3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;
4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;
5) позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів;
6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
7) дату виготовлення;
8) відомості про умови зберігання;
9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);
10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;
11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.
Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію.
Інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.
Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.
Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.
Аналогічні вимоги відносно інформації про продукцію передбачені також п. 16 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 року №104 та п. п. 17, 21 Порядку провадження торгівельної діяльності та торгівельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року № 833.
Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість та безпеку. Індивідуальна упаковка повинна містити такі маркувальні дані: найменування підприємства-виробника, його місцезнаходження, назву товару, колір корпусу виробу, попереджувальні знаки, дату випуску, найменування нормативного документа, вимогам якого повинен відповідати вітчизняний товар.
Таким чином, суд погоджується з твердженнями Відповідача, що законодавством встановлені чіткі вимоги щодо переліку належної інформації, яку суб'єкт господарювання повинен своєчасно надати споживачеві для можливості компетентного та свідомого вибору продукції, оскільки споживач не немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває, а тому відсутність відповідної інформації , яка повинна характеризувати дану продукцію є необхідною, повною, достовірною та своєчасною.
Водночас твердження Позивача, що він здійснює продаж товарів за зразками, а тому вся необхідна інформація про товар була розміщена ним в «Куточку покупця», судом до уваги не береться, з огляду на таке.
Відповідно до п.п. 1, 2 Рекомендацій щодо організації продажу товарів за зразками, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 20.07.2000 № 152, Рекомендації визначають основні методи торговельно-технологічного процесу при продажу непродовольчих товарів за зразками та питання забезпечення прав споживачів щодо належного рівня торговельного обслуговування і носять рекомендаційний характер. Продаж товарів за зразками - форма роздрібного продажу товарів, за яким покупець після попереднього ознайомлення самостійно або з допомогою продавця вибирає необхідні йому непродовольчі товари за встановленими в торговельному (демонстраційному) залі зразками, оплачує покупку і одержує товар відповідно до вибраних зразків.
Таким чином, Рекомендації не визначають порядку надання інформації про товар споживачеві, а регулюють лише питання організаційного характеру, та містять рекомендаційний характер.
Крім того, суд звертає увагу, зо відповідно до п. 13 Рекомендацій кожний зразок товару забезпечується чітко оформленим ярликом цін (цінником) і анотацією із зазначенням виробника, технічних параметрів та інших характеристик споживчих властивостей товару.
Таким чином, продаж товарів за зразками не позбавляє обов'язку та не робить виключення для продавця дотримуватись законодавства щодо порядку надання інформації про товар.
Що стосується суми штрафу, то відповідно до ст.. 23 п. 7 Закону України «Про захист прав споживачів» відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позивачем не було доведено суду, що на момент проведення перевірки він надавав Відповідачеві свідоцтво про сплату єдиного податку на 2012 р., а тому останнім правомірно нараховано штраф у розмірі 30 % одержаної для реалізації партії товару згідно додатку 7 до акту.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій, діяв в межах своєї компетенції, постанова № 84 винесена у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Щодо позовної вимоги про визнати незаконним та скасування Припису Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області від 28.03.2012 р. до Акту перевірки №000136 про припинення відвантаження і реалізації товарів, які не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення виявлених недоліків, суд зауважує, що 28.03.2012 р. окремо рішення, а саме припис, стосовно ФОП ОСОБА_1 Відповідачем не приймалося. В акті від 28.03.2012 р. лише міститься розділ . Припис»відповідно до форми акту, затвердженого Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 11.01.2012 р. № 24 «Про затвердження форм актів, постанов та рішень». А тому дана вимога не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач довів обґрунтованість та законність свого рішення.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, про відмову у задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 94, 97, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про визнання незаконними та скасування припису та постанови відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л. О. Маруліна