ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 жовтня 2012 року 14:41 № 2а-12303/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна»
доІнспекції з питань захисту прав споживачів у Миколаївській області
про скасування постанови,
за участю представників сторін:
від позивача -Янєв О.М.
від відповідача -Кутковець М.Л., Жмуд О.М.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 жовтня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна»(далі по тексту -позивач, ТОВ «ДЦ Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Миколаївській області (далі по тексту -відповідач, Інспекція) про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафних санкцій від 23.08.2012р. № 2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно нараховано штрафні санкції в розмірі 4250,00 грн. за недотримання вимог Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 26 вересня 2012 року.
В судовому засіданні 26 вересня 2012 року судом оголошено перерву до 11 жовтня 2011 року та 23 жовтня 2011 року в зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі.
У судовому засіданні 23 жовтня 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги. Представники відповідачів протри задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
8 серпня 2012 року у магазині, що належить Філії «ДЦ-Миколаїв»ТОВ «ДЦ Україна»працівниками відповідача на підставі наказу від 08.08.2012р. №РІІ-01/002-2012 та направлення від 08.08.2012р. №2 проведена планова виїзна перевірка.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, зазначена перевірка проведена працівниками відповідача відповідно до Секторального плану державного ринкового нагляду, затвердженого головою Держспоживінспекції України 26.06.2012р.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 08.08.2012р. № 000002 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пунктів 9, 14, 17, 23 Технічного регламенту мийних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2008р. №717.
На підставі вищезазначеного Акту перевірки та протоколу від 09.08.2012р. №2, відповідачем винесено постанову від 23.08.2012р. № 2 про накладення штрафних санкцій за порушення вимог пункту 1 частини 3 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»у вигляді штрафу у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 2450,00 грн.
Не погоджуючись з висновками державного органу, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Основним нормативно-правовим актом, який встановлює правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції є Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»від 02.12.2010р. №2753-VІ з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту -Закон України від 02.12.2010р. №2735-VІ).
Відповідно до статті 2 названого Закону його дія поширюється на відносини щодо здійснення ринкового нагляду за продукцією, що охоплюється встановленими вимогами, крім видів продукції, зазначених у частині п'ятій цієї статті та здійснення контролю всієї продукції, крім видів продукції, зазначених у частині п'ятій цієї статті.
Якщо законами України та виданими відповідно до них технічними регламентами встановлено спеціальні вимоги щодо здійснення ринкового нагляду стосовно конкретних видів продукції, спрямовані на досягнення тих самих цілей, що й положення цього Закону, положення цього Закону застосовуються лише до тих аспектів ринкового нагляду, що не охоплюються такими спеціальними вимогами.
Положеннями статті 11 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ, якою визначені повноваження органів ринкового нагляду, закріплено, що з метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності, зокрема, приймають у випадках та порядку, визначених цим Законом, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, здійснюють контроль стану виконання суб'єктами господарювання цих рішень та вживають у порядку, визначеному цим та іншими законами України, заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні порушень вимог цього Закону та встановлених вимог.
Отже, з аналізу наведеної правової норми вбачається, що рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів та вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності за порушення вимог Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ є різними заходами ринкового нагляду.
Зазначене також підтверджується й тим, що обмежувальні (корегувальні) заходи щодо продукції, яка становить серйозний ризик або яка не відповідає встановленим вимогам, у тому числі якщо порушено вимоги щодо застосування та нанесення Національного знака відповідності, складання декларації про відповідність, надання технічної документації, передбачені статтями 28 та 29 названого Закону, у розділі IV «Вжиття заходів ринкового нагляду», у той час як відповідальність суб'єктів господарювання за порушення цього Закону передбачена у розділі VІІ «Відповідальність».
Як вбачається зі змісту статей 28 та 29 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів щодо продукції є вчинення з боку суб'єкта господарювання дій щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами, що у свою чергу не звільняє останнього від відповідальності за вчинення виявленого порушення.
Так, під час проведення заходів державного ринкового нагляду працівниками відповідача виявлено порушення з боку позивача вимог пункту 17 Технічного регламенту мийних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2008р. №717 (далі по тексту -Технічний регламент), обов'язковість дотримання якого закріплено Законом України від 02.12.2010р. №2735-VІ.
Названим пунктом Технічного регламенту закріплено, що на мийний засіб, що пройшов оцінку відповідності згідно з цим Технічним регламентом наноситься національний знак відповідності згідно з описом і правилами його застосування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001р. № 1599 «Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності».
Відповідно до пункту 8 Технічного регламенту мийний засіб підлягає маркуванню шляхом нанесення на зовнішню поверхню пакування, етикетку напису чіткими літерами, що не змиваються протягом строку придатності такого засобу.
Посилання позивача на пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2001р. № 1599 «Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності», згідно з яким Знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо, якщо інше не передбачено відповідним технічним регламентом, суд до уваги не приймає, оскільки саме Технічний регламент мийних засобів у даному випадку є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини.
Отже, на мийні засоби, відповідно до Технічного регламенту, національний знак відповідності підлягає нанесенню на зовнішню поверхню пакування або етикетку.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ до розповсюджувача у разі розповсюдження продукції, на якій відсутній Національний знак відповідності, якщо його нанесення на продукцію передбачено технічним регламентом на відповідний вид продукції застосовуються штрафні санкції у розмірі від ста п'ятдесяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Покликання позивача на безпідставність накладення штрафних санкцій з огляду на усунення ним виявлених під час перевірки порушень, суд також до уваги не приймає, оскільки вчинення позивачем таких дій стало підставою для прийняття відповідачем рішення від 06.09.2012р. №1 про внесення змін до рішення чи скасування рішення про обмеження надання продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку та шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами від 13.08.2012р. №3 та №4.
Частиною 2 статті 45 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ закріплено, що розповсюджувач продукції не несе відповідальності, встановленої статтею 44 цього Закону, якщо доведе, що:
1) продукція стала такою, що становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, внаслідок недодержання іншим розповсюджувачем умов її зберігання, за умови, що інший розповсюджувач такої продукції може бути встановлений;
2) продукція, що поставлена ним, відповідає встановленим вимогам, але незважаючи на це становить ризик.
Проте, ані під час проведення перевірки, ані під час розгляду справи, позивачем на надано доказів існування обставин, які є підставою для звільнення його від відповідальності за відсутність Національного знаку відповідності на продукції, що перебувала у нього на реалізації.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача позивач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя А.І. Савченко