ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
15 жовтня 2012 року 10:42 № 2а-10041/12/670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Іванині М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1) Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва;
2) Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві
про визнання рішення, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просить:
1. Скасувати рішення про відмову у відшкодуванні частини процентів, сплачених за іпотечним кредитом, викладеному у листі ДПІ № 201/Т/17-112 від 27.03.2008 року;
2. Зобов'язати Державне казначейство м. Києва відшкодувати частину процентів, сплачених за іпотечним кредитом в сумі 4310 грн.;
3. Зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі м. Києва відшкодувати штраф в розмірі 4310,00 грн., згідно з пп. 20.4.2 ст. 20 Закону України від 22.05.2003 p. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит.
4. Зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі м. Києва відшкодувати інфляційні нарахування в сумі 3 335,94 грн. (4310,00 грн. невідшкодованої частини процентів + 4310,00 штрафу х 38,7% (індекс інфляції з травня 2008 року по серпень 2012 року)).
Ухвалою суду від 23 липня 2011 року справу було прийнято до свого провадження суддею Вєкуа Н.Г., закінчено підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушення норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", у відповідності до вимог якого позивач має право на відшкодування частини процентів, сплачених за іпотечним кредитом, відшкодування штрафу та інфляційних витрат.
Представник податкового органу в судових засіданнях та усних запереченнях позов не визнав та зазначив, що оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Законом України "Про державну податкову службу в Україні", оскільки позивачем не дотримано положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Представник Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві в письмових запереченнях проти позову заперечив, вказуючи, що його довіритель не є учасником спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Між Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 27126 від 25.10.2006 р., умовами якого передбачено, що кредитор приймає житло у заставу.
25.10.2006 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11063658000, термін дії якого становить 21 рік. Умовами договору визначено, що кредит надається на покупку квартири.
28.02.2008 р. позивач -ОСОБА_1 подав до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва декларацію про доходи за 2007 рік, якою включено до податкового кредиту суму процентів, сплачених за фінансовим кредитом на придбання житла позивачем.
Рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва, оформлене листом № 201/т/17-112 від 27.03.2008 р., повідомлено позивача, що якщо фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано фізичною особою у банківській установі у іноземній валюті, то такий кредит не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із законом передбачено реалізацію права платника податку на податковий кредит.
Проте, суд не може погодитись із правомірністю таких висновків податкового органу, з огляду на наступне.
Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Статтею 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент
Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121-III визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
Положенням статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати визначені банківські операції. Банк, має право здійснювати операції та угоди, зокрема, операції з валютними цінностями.
Нормами статті 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність"встановлено, що для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Пунктом 1.5. статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"(від 22 травня 2003 року N 889-IV) встановлено, що іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.
Пунктом 5.1.1. статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"(від 22 травня 2003 року N 889-IV) визначено, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, пунктом 5.1.2. - підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
Пунктом 1.16 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"(від 22 травня 2003 року N 889-IV) визначено, що податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 5.2.1. статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Пунктом 5.2.2. статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що зазначені у підпункті 5.2.1 цього пункту документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.
Пунктом 5.3.1. статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону, фактично понесені ним протягом такого звітного року.
Нормами статті 10 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"передбачено:
Платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися.
Право на включення частини суми процентів, фактично сплаченої за іпотечним житловим кредитом, до складу податкового кредиту має особа, яка досягла 18-річного віку.
Пунктом 5.4.3. статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"передбачено: якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.
Як встановлено судом, позивач до декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2007 року, яку подав до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, додав Розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту (додаток № 2 до листа ДПА України від 22.01.2008 № 1025/7/17-0217), в якому в графі 3 «Сума ПДФО до повернення»Розділу І (сума ПДФО до повернення з бюджету у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту) задекларував суму 4310,00 грн. На підтвердження права на податковий кредит в цій сумі позивач надав у судовому процесі довідку банку від 27.02.2008 про рух коштів по кредитному договору № 11063658000 за період з 01.01.2007 по 31.12.2007, в тому числі із зазначенням суми відсотків по кредитному договору (за 2007 рік в цілому та помісячно), копії квитанцій, які засвідчують сплату позивачем платежів з призначенням «погашення кредиторської заборгованості згідно з кредитним договором № 0000011063658». Загальна сума сплачених коштів за цими квитанціями відповідає сумам основного боргу та відсотків по кредиту, вказаним в довідці банку від 27.02.2008. З огляду на це, суд встановив, що позивач задекларував як податковий кредит суму фактично сплачених процентів по кредиту, отриманого на придбання житла.
Відповідно до пункту 18.8 ст. 18 Закону № 889-ІУ сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, визначену у декларації протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації.
Повернення суми надмірно сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів (підпункт 20.4.3 пункту 20.4 ст. 20 цього Закону).
Отже, в разі неповернення платнику податку надмірно сплаченого податку внаслідок застосування ним права на податковий кредит предметом спору є грошові кошти, які підлягають поверненню з відповідного бюджетного рахунку. У зв'язку з цим належним способом захисту права платника податку є вимога про стягнення з відповідного бюджетного рахунку надмірно сплаченої суми податку, а відповідачами у справі - орган державної податкової служби та орган Державного казначейства України (Державної казначейської служби України), які повинні надати відповідний висновок та виплатити грошові кошти.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування рішення про відмову у відшкодуванні частини процентів, сплачених за іпотечним кредитом, викладеному у листі ДПІ № 201/Т/17-112 від 27.03.2008 року та зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві відшкодувати частину процентів, сплачених за іпотечним кредитом в сумі 4310 грн.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва відшкодувати штраф в розмірі 4310,00 грн., згідно з пп. 20.4.2 ст. 20 Закону України від 22.05.2003 p. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, суд зазначає наступне.
Відповідно до пп. 20.4.2 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються такі штрафи: якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.
Разом з тим, відповідно до абзацу 4 пп. 20.4.2 ст. 20 цього Закону нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом, позивач не звертався до органу Державної казначейської служби із відповідним проханням, відтак права позивача не були порушені, публічно-правовий спір з даного приводу відсутній.
Таким чином, п. 3 позовних вимог задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного рішення.
Разом з тим, позивач не навів достатніх обґрунтованих доводів, не надав допустимих та належних доказів щодо розміру інфляційних нарахувань, а також не вказав правових підстав такого нарахування, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Скасувати рішення про відмову у відшкодуванні частини процентів, сплачених за іпотечним кредитом, викладеному у листі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва № 201/Т/17-112 від 27.03.2008 року;
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві відшкодувати ОСОБА_1 частину процентів, сплачених за іпотечним кредитом по договору № 27126 від 25.10.2006 р. в сумі 4 310,00 грн. (чотири тисячі триста десять гривень).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Вєкуа Н.Г.
постанова складена у повному обсязі 22 жовтня 2012р.