ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1
місто Київ
14 травня 2012 року Справа №2а-960/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючої судді:Пісоцької О.В.,
суддів:Кармазіна О.А.,
Костенка Д.А.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявою громадянина Конго ОСОБА_1
доДержаної міграційної служби України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві
провизнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Конго ОСОБА_1 (далі -ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій (далі -Держкомітет), правонаступником якого є Державна міграційна служба України (далі -відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Держкомітету №503-11 від 31 жовтня 2010 року;
- зобов'язати відповідача розглянути питання про визнання громадянина Конго ОСОБА_1 біженцем відповідно до вимог чинного законодавства України.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив про те, що він отримав від Управління міграційної служби у м. Києві повідомлення про відмову у визнанні його біженцем на підставі рішення Держкомітету. Вказує, що у повідомленні не зазначено підстав для видання такого рішення та до нього не долучено копії самого рішення. Зазначає, що підставою для визнання його біженцем є його побоювання стати жертвою переслідувань, оскільки він є братом убитого журналіста в Конго ОСОБА_2, який був опозиційним журналістом. Разом з тим, відповідач під час прийняття рішення не провів розслідування та не встановив, чи, дійсно, повідомлена позивачем інформація є правдивою, а тому прийняте Держкомітетом рішення прийнято без з'ясування необхідних обставин.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та звертали увагу суду на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не здійснив всіх необхідних дій для підтвердження чи спростування інформації, повідомленої позивачем.
Державна міграційна служба України та третя особа стосовно задоволення заявленого позову заперечують, посилаючись (під час здійснення підготовчого провадження) на його безпідставність та необґрунтованість. Представник відповідача та третьої особи зауважував на тому, що у проведенні додаткової перевірки необхідності не було, оскільки позивач та ОСОБА_2 не є візуально схожими особами, а достатніх доказів, що останні є братами позивач не надав. Звертав увагу суду на те, що ОСОБА_1 під час проведення з ним співбесіди не послався на жоден доказ стосовно реальної загрози його життю під час знаходження в країні його попереднього постійного проживання. Просив суд врахувати, що, приймаючи оскаржуване рішення, Держкомітет діяв у строк, спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством.
У судове засідання відповідач та третя особа прибуття повноважних представників до суду не забезпечили, про причини не повідомили, у зв'язку з чим судом враховувались докази та пояснення, надані під час здійснення підготовчого провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 04 квітня 2012 року (протокольною) продовжено розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Позивач є громадянином Конго, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Браззавіль Конго, за національністю - Конго, за віросповіданням - католик. До України прибув 13 листопада 2009 року кораблем.
13 січня 2010 року звернувся до міграційного органу із заявою про надання йому статусу біженця.
Під час розгляду зазначеної заяви Управлінням міграційної служби у м. Києві з позивачем було проведено співбесіду, за результатом якої складено протокол.
Так, згідно з протоколом співбесіди від 14 січня 2010 року позивач повідомив, що його рідний брат ОСОБА_2 був журналістом та писав багато статей, які публікував на своїй Інтернет-сторінці, в яких критикував владу країни. Через політичні статті, брата почали переслідувати представники команди президента, а 02 лютого 2009 року його вбито. Позивач, отримавши погрози, що його також вб'ють, переїхав до міста Пуент Наур, де прожив сім місяців. Разом з тим, побоюючись, що його переслідують та шукають (оскільки його друзі постійно говорили, щоб він змінив номер телефону, так як його можуть прослуховувати), він вирішив поїхати з країни. Також, пояснив, що в них з братом різні прізвища, оскільки батьки різні, а мати одна, проте фізіологічно вони дуже схожі.
Наказом Управління міграційної служби у м. Києві №49 від 03 лютого 2010 року було відмовлено в оформленні документів громадянина Конго ОСОБА_1 для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Разом з тим, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року, якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2010 року, позовні вимоги громадянина Конго ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірним та скасовано наказ Управління міграційної служби у м. Києві №49 від 03 лютого 2010 року про відмову в оформленні документів ОСОБА_1 для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язано Управління міграційної служби в м. Києві здійснити перегляд справи громадянина Конго ОСОБА_1 відповідно до процедури, передбаченої чинним законодавством України.
Наказом Управління міграційної служби України у м. Києві «Про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Конго ОСОБА_1» №121 від 15 лютого 2011 року для вирішення питання щодо надання статусу біженця прийнято відповідні документи позивача.
22 лютого 2011 року Управління міграційної служби у м. Києві провело з позивачем повторну співбесіду. На даній співбесіді позивач підтримав свої пояснення із першої співбесіди. Також, повідомив що він був членом партії, лідером якої був міністр транспорту ОСОБА_3 Дана політична партія була спеціально створена для соціальної допомоги населенню, існувала з-за підтримки президента та лідера самої партії. Наголошував на тому, що його переслідували через діяльність його брата, пов'язану з журналістикою.
Управлінням міграційної служби у м. Києві за результатами розгляду особової справи позивача №10.25.0001-01 31 березня 2011 року видано висновок щодо відмови у наданні статусу біженця громадянину Конго ОСОБА_1. Висновок ґрунтується на тому, що позивач надав неправдиві відомості щодо його політичної належності до партії, яка суперечить переконанням його брата. Також, зазначено, що позивачем не доведено, що вбитий журналіст дійсно є його братом, оскільки вони мають різні прізвища. Зазначено, що доказів, які б підтверджували можливі переслідування ОСОБА_1, останнім не надано.
Так, у висновку вказувалось на те, що заяви про переслідування за належністю до політичних переконань є очевидно необґрунтованими, а основною метою звернення з заявою про надання статусу біженця є легалізація перебування на території України.
Рішенням відповідача №503-11 від 31 жовтня 2011 року зазначений висновок підтримано та, відповідно, позивачу відмовлено у визнанні його біженцем.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.
Так, Законом України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту»від 08 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення; далі - Закон України №3671) визначено, зокрема, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, втрати та позбавлення цього статусу, а також - правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Пунктом 1 статті 1 цього Закону визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Водночас, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитись в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (пункт 13 статті 1 Закону).
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства, або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 10 Закону України №3671 розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
При цьому, згідно з частиною 8 статті 10 Закону, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатись з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Тобто, з наведених норм вбачається, що міграційний орган, зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з нею співбесіду та, у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.
Крім того, Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»від 18 березня 2004 року №1629-IV (далі -Закон України №1629) визначено, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis соттunautairе з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29 квітня 2004 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
З особової справи позивача вбачається, що позивач запевняє міграційну службу, що підставою для виїзду із країни громадянської належності є побоювання переслідування за його родинні зв'язки із журналістом, який опубліковував політичні опозиційні статті. При цьому позивач вказує на те, що його брата вбито та згідно з публічною інформацією заведена справа щодо розкриття цього вбивства. Зазначає, що йому погрожували вбивством та постійно про це нагадували.
Тобто, суд дійшов висновку, що з суб'єктивної сторони позивач доводить свої побоювання щодо переслідування за його політичною належністю.
Разом з тим, враховуючи частину 8 статті 10 Закону України №3671, відповідач, розглянувши справу позивача та засумнівавшись у достовірності наведеної ним інформації, зобов'язаний був звернутись до відповідних органів з клопотанням перевірити її. Проте, відсутні докази, які б свідчили про те, що міграційною службою взагалі перевірялась інформація, на яку посилався ОСОБА_1, обґрунтовуючи реальність побоювань.
Крім того, відповідачем під час видання оскаржуваного рішення, не надано оцінки об'єктивної сторони звернення позивача за притулком в Україні.
Так, згідно з доповіддю Міжнародної Амністії за 2011 рік, в Республіці Конго мають місце окремі випадки переслідувань політичних лідерів недотримання прав з боку влади щодо свободи слова.
У частині 5 статті 10 Закону України №3671 визначено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи рішення про відмову позивачу у наданні статусу біженця, не надав належної оцінки доводам заявника та не всебічно вивчив матеріали, які можуть стати доказами підтверджуючими доводи останнього, що призвело до прийняття передчасного рішення.
Крім того, згідно з частиною 13 статті 10 Закону України №3671, у разі, якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Водночас, повідомлення №114 від 07 грудня 2011 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем містить лише посилання на норми Закону України №3671 та на рішення Держкомітету №503-11 від 31 жовтня 2011 року, а не - причини, які є наслідком видання останнього.
У частині 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час вирішення справи керується, зокрема, принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доказів на спростування доводів позивача, а також щодо доведення правомірності прийнятого рішення, суду не надано.
Таким чином, є наявним висновок про обґрунтованість вимог позивача.
Водночас, враховуючи вимоги статті 2, частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Держкомітету, зобов'язавши відповідача повторно розглянути питання про визнання біженцем громадянина Конго ОСОБА_1.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов громадянина Конго ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 31 жовтня 2010 року №503-11.
Зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути у порядку та строки, визначені законодавством, питання про визнання біженцем громадянина Конго ОСОБА_1.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя(підпис)О.В. Пісоцька
Судді:(підпис)О.А. Кармазін
(підпис)Д.А. Костенко
З оригіналом згідно.