Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
10 жовтня 2012 р. справа № 2-а- 10185/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді -Лук'яненко М.О.
суддів Зоркіної Ю.В., Самойлової В.В.,
при секретарі судового засідання Тарасюк Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Громадянина Киргизстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування наказу, -
Позивач, Громадянин Киргизстану ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України від 25.07.2012 року №92-12.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 24 квітня 2012 року звернувся до органів міграційної служби в Харківській області з заявою про надання статусу біженця. 18.05.2012 року Позивач отримав повідомлення від Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області, в якому було зазначено, що прийнято рішення від 25.07.2012 року №92-12 про відхилення скарги Позивача на рішення управління міграційної служби у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач, вважає, дії Державної міграційної служби України незаконними та такими, що порушують чинне законодавство України, оскільки в Киргизстані нестабільна обстановка, яка загрожує життю ОСОБА_1.
Позивач в судовому засіданні надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив наступне, що позивач обґрунтовує свої побоювання переслідуванням за національною ознакою, як узбека на території Киргизстану. При цьому інформацію щодо переслідувань узбеків за національною ознакою позивач на співбесіді не підтвердив, ніяких документальних доказів та свідчень до органу міграційної служби не надав. Наявність загрози життю після червневих подій особисто позивачем взагалі спростовано. Крім того, з пояснень наданих позивачем при співбесіді було зазначено, що головною причиною неможливості повернення на батьківщину є відсутність роботи, а не загроза життю: "Там важко з роботою, фінансами". Оскільки, Позивач не довів жодного суттєвого факту заяви про надання статусу біженця, документів у підтвердження обґрунтованості звернення, Відповідач вважає позов необґрунтованим, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до абзацу першого ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
Згідно ст. 6 вищевказаного Закону України рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Судом встановлено, що громадянин Киргизстану ОСОБА_1 звернувся з заявою про надання статусу біженця 24.04.2012 року до управління міграційної служби в Харківській області (а. с. 29-33).
За матеріалами справи, судом вбачається, що 18.05.2012 року Позивач отримав від головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області повідомлення (вих. №17/1-04-22) про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу від 18.05.2012 року №116-0 (а. с. 61).
Вивчивши оскаржуваний наказ від 18.05.2012 року №116-0, судом вбачається, що Позивач не обґрунтував неможливості повернення через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критерієм належності до певної соціальної групи як особа, що наражається на небезпеку з боку чинної влади Киргизстану. Основною метою звернення заявника є бажання легалізувати перебування на території України.
На думку суду, Відповідач повно з'ясував всі обставини справи і дійшов вірного висновку відмовляючи в наданні статусу біженця з прийняттям наказу від 18.05.2012 року про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем особи або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Киргизької Республіки ОСОБА_1.
Оцінюючи пояснення Позивача, які викладені в протоколі співбесіди в управлінні міграційної служби у Харківській області, суд вважає такими, що не містять ознаки реального побоювання бути переслідуваним у своїй країні (а. с. 45-50).
З анкетних даних, судом вбачається, що Позивач народився в АДРЕСА_1 04.02.2009 року ОСОБА_1 приїхав до України (а. с. 30-33).
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області 18.05.2012 року видано наказ № 116-0 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Киргизької Республіки ОСОБА_1" (а. с. 61).
З протоколу співбесіди в головному управлінні міграційної служби України в Харківській області, встановлено, що Позивач не тікав від небезпеки, територію Киргизстану залишив добровільно, маючи дозвіл влади країни на виїзд задовго до виникнення конфлікту.
Крім того, Позивач зазначив, що приїхав на територію України, тому що на той момент там знаходилась його дружина та діти, а також з метою заробітку, оскільки в Киргизстані проблеми з роботою.
18 травня 2012 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Харківській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженців або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Киргизької Республіки ОСОБА_1 (а. с. 57-60).
Вищевказаний висновок прийняти з урахуванням Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, за результатами проведеної з заявником співбесіди та матеріалами справи, відповідно до яких встановлено, що твердження заявника в заяві щодо рівня небезпеки, яка ніби йому загрожує, не відповідає об'єктивно визначеним фактам. Основною метою звернення заявника до управління міграційної служби є бажання легалізації перебування на території України, а тому заявника треба розглядати як мігранта -особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитись в іншому місці, керуючись сімейними чи іншими причинами особистого характеру.
Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критерієм національної ознаки. В Україну позивач прибув з метою працевлаштування, країну громадянської належності залишив добровільно виключно з економічних міркувань. До органу міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації: "Щоб легально жити на території України, щоб були документи".
При оцінюванні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд дотримується вимог частини третьої статті 2 КАС, згідно якої у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що спірні рішення повинні оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності. Зазначений принцип частково відображено у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вищезазначене рішення ДМС України було прийнято у межах компетенції, згідно з вимогами чинного законодавства, є правомірним, обґрунтованим та прийнятим на підставі повного і всебічного вивчення обставин, викладених позивачем у заяві, та наявних у матеріалах справи.
Відповідно до ст.ст. 12 та 27 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції належить розгляд скарг на рішення органів міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства. Тобто, Державна міграційна служба України, відхиляючи скаргу позивача, підтверджує законність та правомірність виданого наказу органом міграційної служби.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідач при винесені наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Киргизстану ОСОБА_1, діяв в межах передбачених Законами України, а отже і оскаржуваний наказ є законним та таким, що не порушує будь - які права Позивача.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Державна міграційна служба України рішенням відмовляючи в оформленні документів для надання статусу біженця, визначив що Позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", однак не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші законні для цього підстави.
Таким чином, сукупність зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів дають суду підстави вважати, що наказ Державної міграційної служби України прийнятий на підставі та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а тому скасуванню не підлягає.
Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Громадянина Киргизстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування наказу - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Головуючий М.О. Лук'яненко
Судді Ю.В. Зоркіна
В.В. Самойлова
Повний текс постанови виготовлено 15.10.2012 року.