ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
22 жовтня 2012 р. № 2а-3808/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд
в складі: головуючого-судді Дем'яновського Г.С.
за участі секретаря судового засідання Бугара Д.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фінансово- лізингової компанії «Електрон-лізинг»-дочірнє підприємство ПАТ «Концерн-Електрон» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення , -
Фінансово- лізингова компанія «Електрон-лізинг»-дочірнє підприємство ПАТ «Концерн-Електрон»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2012р. № 0001751502.
Представники позивача підтримали позов в повному обсязі, просиди задоволити позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив . Просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, суд встановив наступне.
Фінансово-лізингова компанія «Електрон-Лізинг»- дочірнє підприємство ПАТ «Концерн- Електрон»зареєстрована 23.01.1997 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради.
29 лютого 2012 року ДПІ у Залізничному районі м.Львова було проведено зустрічну перевірку ФЛК «Електрон-лізинг»-дочірнє підприємство ПАТ «Концерн-Електрон» з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП „Ново-Ком" ,їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2012 р. ,за результатами якої складено Акт перевірки від 29 лютого 2011 року № 968\15-2\2342772.
В ході проведення перевірки встановлено порушення підприємством :
1\.не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із платником податків ПП „Ново-Ком",їх виду,обсягу,якість та розрахунки за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р.,чим порушено п.198.2,п.198.3,п.198.6, ст.198,ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 28\755-У1,статтю 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-Х1У „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ,Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 „Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".
2\.завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 1108,70 грн., у тому числі в декларації з ПДВ за лютий 2011 року \рядок 17\, що призвело до заниження суми податку на додану вартість ,яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 1108,70 грн.,у тому числі % лютий 2011 року в сумі 1108,70 грн.,за підсумками лютого 2011 року \рядок 27\ Декларації з ПДВ за лютий 2011 року , чим порушено п.198.2,п.198.3,п.198.6, ст.198,ст.200 Податкового кодексу України ,статтю 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-Х1У „Про бухгалтерський оьлік та фінансову звітність в Україні" ,Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 „Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку
За результатами перевірки Фінансово-лізингова компанія «Електрон-Лізинг»- дочірнє підприємство ПАТ «Концерн- Електрон»23.03.2012 р. ДПІ видано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 21.03.2012 р. №0001751502, згідно з яким встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 розділу 5 Податкового кодексу України у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежами ПДВ на загальну суму 1 108,70 грн.
Позивач з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Судом встановлено,що 01.02.2011 р. між ФЛК «Електрон-Лізинг»та ПП «Ново-Ком»укладено угоду №02/02-11, відповідно до п. 1.1 якої ПП «Ново-Ком»зобов'язується поставити, а ФЛК «Електрон-Лізинг»- прийняти і оплатити електротехнічну продукцію в асортименті та кількості згідно виставлених рахунків-фактур по цінах, які діють на момент поставки.
04.02.2011 р. ПП «Ново-Ком»надано рахунок-фактуру №СФ-8/01/34, на підставі якого позивач здійснила оплату за товар в розмірі 6 652,20 грн., в т.ч. ПДВ 1 108,70 грн.
Позивач посилається на те, що відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, що передбачено п. 198.2 ст. 198 ПК України. На виконання вимог даної норми, 14.02.2011 р. ПП «Ново-Ком»надано ФЛК податкову накладну за №60 та видаткову накладну №РН-60, згідно якої позивачем отримано товар згідно переліку зазначеному в ній.
Позивач посилається на те, що згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З огляду на це, позивач стверджує що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Фактичне здійснення оподатковування операцій підтверджується перерахування коштів за поставку товару ПП «Ново-Ком»про що свідчить платіжне доручення №156 від 14.02.2011 р., а також придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності, що в свою чергу підтверджують витяги з оборотно-сальдової відомостей по рах. №112 та №201.
Свої вимоги позивач обґрунтовує ще й тим, що підтвердженням права на нарахування податкового кредиту є факт здійснення господарських операцій, про що свідчить подальше використання товарів, які були придбані, для обліку електроенергії в приміщеннях за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 313.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарівпослуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.
Згідно п. 6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів \ послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).
Згідно п. 201.7 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Як свідчать матеріали справи, з огляду на дану норму кодексу, при укладенні правочину щодо поставки товарів, ФЛК «Електрон-Лізинг»отримала підтвердження правосуб'єктності контрагента-постачальника про що свідчать свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ПП «Ново-Ком», довідка з ЄДРПОУ АБ№073284, довідка про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП, Свідоцтво платника ПДВ №100289881.
З огляду на вищевказане, позивач стверджує, що податкова накладна, видана ПП «Ново-Ком», як платником податку належним чином зареєстрованого в органах ДДІ, та який здійснив операцію відповідно до вимог чинного законодавства, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до вимог Податкового кодексу України, можливість формування податкового кредиту виникає у платника податку у разі наявності наступних обставин та підстав: наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (в даному випадку ПП «Ново-Ком», як особа, що видала податкову накладну, була зареєстрованою як платник ПДВ, що підтверджується свідоцтвом платника ПДВ, яке видане Алчевською об'єднаною ДПІ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій (перерахування коштів за поставку товару ПП «Ново-Ком», що підтверджується платіжним дорученням №156 від 14.02.2011 р.); придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджують витяги з оборотно-сальдової відомостей за рах. №112 та №201; наявність розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій, про що свідчить подальше використання товарів, які були придбані, для обліку електроенергії в приміщеннях за адресою: м.Львів, вул.. Шевченка, 313.; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (угода №02/02-11, рахунок-фактура №СФ-8/01/34, податкова накладна №60 від 14.02.2011 р., видаткова накладна №РН-60 від 14.02.2011 р.,); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України .
Свою правову позицію позивач обґрунтовує також і тим, що згідно з пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Така відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Чинним законодавством не передбачено фінансової відповідальності однієї особи за протиправні чи неправомірні дії другої особи. Оскаржуючи податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, позивач посилався на вищевказані обставини. Проте, 17 квітня 2012 р. ДПС у Львівській області винесено рішення про результати розгляду первинної скарги за №7165/10/10-2005/610, згідно з яким ДПС у Львівській області залишило без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення. Таке рішення ДПС у Львівській області мотивовано відсутністю товаро транспортних накладних, які згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363 - юридичний документ, на підставі якого здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Позивач вважає дані висновки ДПС у Львівській області хибними, оскільки Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників та встановлюються на підставі договору про перевезення вантажів. ФЛК «Електрон-Лізинг» включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість по податковій накладній, виписаній ПП «Ново-Ком»щодо придбання товарів згідно договору поставки. Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Отже, товарно-транспортна накладна регламентує взаємовідносини перевізника та замовника, як учасниками транспортного процесу. Крім того, товарно-транспортна накладна підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, які нашій компанії не надавалися. Тому, для ведення податкового обліку по договору поставки (купівлі - продажу) товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортна накладна не застосовується для підтвердження виконання господарської операції.
Відповідач ,заперечуючи проти позову ,в своїх запереченнях зазначив,що під час проведення перевірки ДПІ використано Акт від 14.11.2011 р. № 1811\231-36917481 „Про результати позапланової невиїздної документальної перевірки ПП „Ново-Ком" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.02.2011 року по 30 09.2011 року .
З означеного Акту перевірки вбачається,що у ПП „Ново-Ком" встановлено відсутність необхідних трудових ресурсів,виробничого обладнання,транспортних засобів,торгівельного обладнання та інших основних фондів.
З Угоди №02\02-11 від 01.02.2011 року ,укладеної між ФЛК «Електрон-Лізинг» -„Замовник" та ПП „Ново-Ком" „Постачальник" вбачається \пп.1.1. п.1 \ ,що „Постачальник" зобов"язується поставити ,а „ Замовник „ -прийняти і оплатити електротехнічну продукцію.
З п.п.2.2. п.2 Угоди вбачається ,що „Виконавець" зобов"язується здійснити поставку продукції до складу „Замовника".. В той же час перевіркою встановлено ,що у ПП „Ново-Ком" відсутні транспортні засоби .Протягом 2011 року підприємство не було платником екологічного податку,а також за директором підприємства не зареєстрований транспорт. Представники позивача в судовому засіданні заявили,що представник „Постачальника" доставив означені ТМЦ власноручно , а суд виходячи з об"єму поставки та кількісті ТМЦ, погоджується, що доставка такого виду ТМЦ дійсно не потребує послуг вантажного транспорту.
Крім податкової накладної та рахунку-фактури № СФ-8\01\34 від 04 лютого 2011 року ,виписаних директором ПП „Ново-Ком"позивачем надано видаткову накладну № РН-60 від 14 лютого 2011 року на видачу електрообладнання, з якої не вбачається, прізвища працівника позивача ,який вчинив підпис на накладній ,не зазначено номер довіреності та дату видачі довіреності.Означені данні вбачаються з журналу реєстрації довіреностей позивача,який було надано на вимогу суду,що підтвердило реальність накладної.
Відповідно до вимог п. 3.2 ст.З Закону України 16.07.1999 року № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. п.2.4 п.2 Положення „Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 за № 168/704: „Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа".
Згідно п.2.15 п.2 цього Положення: „Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників".
Відповідно до п. п.2.16 п.2 Положення "забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно- матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства установи для прийняття рішення".
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Виходячи з вимог Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ, обгрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
Згідно ст.1, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.99 року, із внесеними змінами та доповненнями: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені на час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.
Підставою для ведення господарських операцій, згідно ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 999-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями) є первинні та зведені облікові документи, складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили та доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на використання у господарській діяльності послуг, повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне отримання послуг.
На вимогу суду позивачем надані в судове засіданні наступні документи,які підтверджують реальність поставки ,а також свідчать про використання означених ТМЦ для господарських потреб:
-журнал реєстрації довіреностей , з якого вбачається,що ОСОБА_1 14.02.2011 року отримав довіреність на отримання ТМЦ від ПП „Ново-Ком",підпис ОСОБА_1 ідентична з підписом в видатковій накладній,
-прибуткові накладні від 14 лютого 2011 року №№ ЛЗ 0000024 ,0000056 ,з яких вбачається,що ТМЦ прийняті позивачем,
-оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 за 14.02.2011 року , яких вбачається,що на склад поступили автоматичні вимикачі ,ідентичні поставленим ПП „Ново-Ком",лічильники електричні та щитки до них ,тобто товари,які зазначені у видаткових накладних ПП „Ново-Ком",
-Акт на списання товарно-матеріальних цінностей ,з якого вбачається списання автоматичних вимикачів,проводу 60 м. на суму 1680 грн., тобто ТМЦ т,які зазначені в видаткових накладних ПП „Ново-Ком",
Наведені вище документи свідчать про реальність отримання позивачем вказаних ТМЦ, використання їх у господарській діяльності для власних потреб,і суд вважає,що непредставлення позивачем товарнотранспортних накладних не є підставою визнання правочинів нечинними ,за наявності вищеперелічених доказів іх реальності.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (в редакції чинній на момент проведення перевірки), зокрема п. 2.1, п. 2.2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Пунктом 2.4. цього Положення визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Позивач також підставно посилається на те, що згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Наявні матеріали справи в своїй сукупності підтверджують факт господарських операцій між позивачем та ПП „Ново-Ком", а також їх фактичне використання у господарській діяльності позивача.
Крім цього, під час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що цивільна правоздатність та дієздатність позивача та його контрагента на час здійснення господарських операцій була обмежена рішенням будь-якого суду, чи позивач або його контрагент не були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку. Також в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів на час укладання правочину, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.
Відповідачем не наведено ,хто саме ,на його думку, поставив зазначені в видатковій накладній ТМЦ , як не ПП „Ново-Ком", і тому суд погоджується з позицією позивача про виконання реально угоди №02\02-11 від 01.02.2011 року , по якій була проведена оплата.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, що визначеною нормою ст. 204 ЦК України. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно з Постановою Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», на яку також посилається позивач, Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), про що наведено в п. 7 Постанови.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).
Суд вважає,що висновок відповідача про нікчемність господарської операції є помилковим, оскільки матеріали справи в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій між позивачем та ПП „Ново-Ком". Також відповідачем не надано доказів та не доведено відсутність волевиявлення учасників правочину, відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.
Крім цього, суд зазначає, що стаття 228 ЦК України не містить такої підстави для визнання правочинів нікчемними, як відсутність у сторони договору необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, виробничих активів, недостатність технічного персоналу, як про це зазначає відповідач. Відсутність в суб'єкта господарювання відповідних ресурсів для здійснення операцій не може бути достатнім підтвердженням неможливості ведення підприємницької діяльності таким суб'єктом, так як законодавство не встановлює обмеження щодо використання суб'єктом господарювання у своїх діяльності лише власних основних засобів.
Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою також не є самостійною правовою підставою для визнання правочину нікчемним. .
Крім цього, правовідносини, пов'язані із визначення об'єкта оподаткування ПДВ та формуванням платником податку податкового з кредиту з ПДВ з 2011 року регулюється Податковим кодексом України.
Згідно приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 названого Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).
Разом з цим, згідно з пп. 198.6. ст. 186 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
В даній справі таких фактів не встановлено.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати правомірними оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремих його положень.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 159, 160-163 КАС України, суд -
Позовні вимоги задоволити повністю.
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції м.Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001751502 від 22 березня 2012 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фінансово-лізингової компанії „Електрон-лізинг"-дочірнє підприємство ПАТ „Концерн-Електрон" 107,30 грн. судових витрат.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку та в строки, передбачені ст.186 КАС України та набуває законної сили в порядку, передбаченому ст.254 КАС України.
Суддя: підпис - з оригіналом звірено.
Суддя Дем'яновський Г.С.