"15" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2436/2012
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал"
до відповідача Міського комунального господарства „Теплодарводоканал"
про стягнення 20487,23грн.
Суддя Погребна К.Ф.
В судових засіданнях приймали участь представники:
Від позивача: Кучмей С.В. -довіреність;
Заржицька В.О. -довіреність;
Від відповідача: Юзишина І.В.- довіреність;
Анісімова О.А. -довіреність;
В судовому засіданні 15.10.2012р. приймали участь представники:
Від позивача: Заржицька В.О. -довіреність;
Від відповідача: Юзишина І.В.- довіреність;
СУТЬ СПОРУ: Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" звернулось до господарського суду Одеської області до Відповідача, Міського комунального господарства „Теплодарводоканал" про стягнення заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 87578,41грн. з яких заборгованість за жовтень 2011р. в сумі 17807,28грн. за червень 2012р. в розмірі 67200грн. пеня в сумі 1965,90грн, штраф в сумі 534,22грн. та індекс інфляції в розмірі 71,01грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.08.2012року порушено провадження у справі № 5017/2436/2012.
12.09.2012р. представник позивача надав уточнення позовних вимог, відповідно яких в зв'язку з частковою сплатою відповідачем боргу за червень 2012р. в розмірі 67200грн. просить суд стягнути заборгованість за період з 01.10.2011р. по 31.07.2012р. в сумі 17807,28грн., пеню в розмірі 1967,66грн., штраф в сумі 534,22грн. та індексі інфляції в сумі 178,07грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.10.2012 р. провадження по справі в частині стягнення 67200грн. основної заборгованості, враховуючи її сплату відповідачем, було припинено.
В судових засіданнях в порядку ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва 03.09.2012р. на 12.09.2012р. та з 01.10.2012р. на 15.10.2012р.
Відповідач в судове засідання з'явився, надав відзив на позов, відповідно якого проти позову заперечує та просить суд в його задоволені відмовити.
Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 15.10.2012р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
01.06.2001р. між сторонами було укладено договір № 262-4 на послуги водопостачання та водовідведення.
10.08.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал" та Міським комунальним господарством „Теплодарводоканал" була укладена додаткова угода №3/3-4 до договору на послуги водопостачання та водовідведення (додаткова угода).
Пунктом 7.5 додаткової угоди передбачено, що договір діє з моменту укладення до 31.12.2015р.
Позивач зазначає, що згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди. Так, відповідно до умов договору позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги по водопостачанню та водовідведенню стічних вод, а відповідач зобов'язується сплачувати за отримані послуги.
Пунктом 3.2.додаткової угоди з урахуванням протоколу узгодження від 14.12.2010р. передбачено, що оплата водопостачання здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Грошові кошти перераховуються на поточний рахунок Виробника.
Відповідно до ч.1 п. 3.3 додаткової угоди оплата здійснюється по тарифам, затвердженим згідно чинного законодавства. Частиною 6 п.3.3 додаткової угоди передбачено, що у разі зміни тарифів, діючих на момент укладання договору, оплата Споживачем наданих йому послуг здійснюється по новим тарифах, без змін інших умов договору.
Позивач вказує що свої зобов'язання за договором виконував належним чином, а саме надавав послуги по водопостачанню та водовідведенню, що підтверджується звітами відповідача, які складались відповідно до п. 2.3.9 договору.
Проте відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, згідно уточненої позовної заяви за період з 01.10.2011р. по 31.07.2012р. в розмірі 17807,28грн.
Судом встановлено, що розрахунок заборгованості за послуги водопостачання у спірному періоді здійснений позивачем згідно даних засобів обліку, а також діючих тарифів, затверджених постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України №182 від 30.09.2011р., яка набрала чинності з 01.10.2011р.
Крім того, на підставі ст. 625 ГПК України, п. 4.1 додаткової угоди, якою передбачено, що у випадку несвоєчасного перерахування платежів Споживач сплачує Виробнику пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, а за прострочення більше 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 3% від несплаченої суми платежу позивачем нараховано пеня в розмірі 1967,66грн., штраф в сумі 534,22грн. та індексі інфляції в сумі 178,07грн.
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо належного та своєчасного розрахунку за надані послуги по водовідведенню та водопостачанню, позивач змушений був звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1. ст. 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, між сторонами 01.06.2001р.був укладений договір № 262-4 на послуги водопостачання та водовідведення та додаткова угода до нього №3/3-4 від 10.08.2010р.
Пунктом 3.3 додаткової угоди передбачено, що відомості про зміну діючих тарифів споживач отримує з засобів масової інформації
Проте, при укладанні додаткової угоди у сторін виникли розбіжності щодо п.3.3, в зв'язку з чим ТОВ „Інфокс" звернулось до господарського суду Одеської області про зобов'язання МКП „Теплодарводоканал" укласти додаткову угоду в тому числі і п.3.3 на його умовах.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.01.2011р. по справі №11/87-10-4072, яке було залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2011р., суд вирішив вважати укладеним пункт 3.3. додаткової угоди в наступній редакції: „...У разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин змін вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів".
Відповідно ч.1 ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов.
Тобто, умови договірних відносин, зокрема і порядок введення нових тарифів між сторонами по справі визначені договором від 01.06.2001р.за №262-2, додатковою угодою від 10.08.2010р. №3/3-4 з урахуванням вищезазначеного рішення суду та протоколу узгодження розбіжностей від 14.12.2010р.
Як зазначав позивач, розрахунок заборгованості за жовтень 2011р. здійснювався за новими тарифами затвердженими постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України №182 від 30.09.2011р., яка набрала чинності з 01.10.2011р.
Повідомлення про зміну тарифів було надіслано відповідачу 03.10.2011р.
Таким чином в матеріалах справи відсутні, будь які належні та допустимі докази повідомлення відповідача про зміну тарифів, як то передбачено умовами п.3.3 додаткової угоди в редакції рішення суду від 21.01.2011р., що суперечить вимогам чинного законодавства.
Частиною 1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться (ст. 193 ГК України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 610 ЦК України встановлює, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими та таким що не відповідають вимогам чинного законодавства застосування нових тарифів при розрахунку заборгованість за жовтень 2011р. без належного виконання вимог п.3.3 додаткової угоди в редакції рішення суду від 21.01.2011р. , а тому в задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 17807,28грн. відмовляє.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1967,66грн., штрафу в сумі 534,22грн. та індексі інфляції в сумі 178,07грн. суд вважає, що вони є похідними з вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 17807,28грн. а тому відмовляючи в її задоволені, суд доходить висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення пені, штрафу та індексу інфляції.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Заперечення позивача наведенні в уточненнях до позовної заяви до уваги судом не приймаються оскільки спростовуються наявними матеріалами справи.
За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі викладених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та не доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні повністю.
Відповідно до ст.44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача у справі.
Керуючись ст.ст.32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.85 ГПК України.
Повний текст рішення складено 22.10.2012р.
Відповідно до ст.ст.91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
.
Суддя Погребна К.Ф.