02 жовтня 2012 року 11:47 Справа № 0870/7996/12
Запорізький окружний адміністративний суд
у складі: головуючого - судді Чернової Ж.М.
при секретарі судового засідання Батигіні О.В.
за участю представників:
від позивача: Крохмаль О.П.
від відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу
за позовом: Вільнянського районного центру зайнятості
до: ОСОБА_2
про: стягнення матеріального забезпечення на випадок безробіття,
17.08.2012 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Вільнянського районного центру зайнятості до ОСОБА_2, в якому позивач просить стягнути з відповідача суму матеріального забезпечення виплаченої з коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у розмірі 3694,33 грн.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 107 КАС України, судом був зроблений запит до адресно-довідкового сектору ВГІРФО ГУМВС в Запорізькій області щодо надання інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2.
Ухвалою суду від 06.09.2012 року, після отримання підтверджуючої інформації з сектору ВГІРФО ГУМВС в Запорізькій області про місце проживання відповідача, було відкрито провадження в адміністративній справі.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримує у повному обсязі. Обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач перебував на обліку в центрі зайнятості з 10.11.2010 як безробітна особа, що шукає роботу, однак, під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, проведеного Південним районним центром зайнятості, встановлено, що між відповідачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений трудовий договір від 10.10.2003 №2554 та станом на 12.07.2012 договір між сторонами не розторгнутий та в центрі зайнятості з обліку не знятий, також отримано інформацію про доходи отримані відповідачем у період перебування на обліку. Відповідачу направлено повідомлення про необхідність повернути в добровільному порядку отримане матеріальне забезпечення у сумі 3694,33 грн., та оскільки до цього часу вказана сума не повернута, позивач звернувся до суду для примусового стягнення боргу.
Відповідачка у судовому засіданні проти позову заперечує, наголошує на тому, що трудовий договір з ФОП ОСОБА_3 нею не укладався, більш того, копія цього договору що міститься в матеріалах справи, на її думку, є підробленою. Зазначає, також що вона дійсно працювала у приватного підприємця ОСОБА_3, однак 16.09.2006 позивачка звільнилася відповідно до ст. 38 КЗпП України та з цього часу ніякого відношення до вказаного підприємця не має і заробітну плату у нього не отримує. Вважає позов безпідставним та просить відмовити у задоволені позовних вимог.
Вислухавши представників сторін, проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
03.11.2010 Вільнянським районним центром зайнятості було зареєстровано ОСОБА_2, як таку, що шукає роботу. Статус безробітної надано відповідачу 10.11.2010 відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення», з призначенням допомоги по безробіттю відповідно до п.п. 1,4 ст. 22 та п.1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
В своїй заяві про надання статусу безробітного від 10.11.2010 відповідач вказала, що трудовою діяльністю не займається, не є найманим працівником, не укладала договір цивільно-правового характеру, тобто не належить до зайнятого населення.
14.02.2011 ОСОБА_2 було знято з обліку у Вільнянському районному центрі зайнятості у зв'язку з працевлаштуванням за виданим направленням робітником зеленого будівництва до ВАТ «Мотор Січ».
12.07.2012 Південним районним центром зайнятості м.Запоріжжя проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», результати якого відображено в акті №236. Розслідуванням встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 був укладений трудовий договір за сумісництвом від 10.10.2003 №2554. На дату підписання акту договір між сторонами не розторгнутий та в центрі зайнятості з обліку не знятий. Із пояснень підприємця, викладених в акті, відповідачка з серпня 2010 року не з'являлася на роботу без попередження та без поважних причин. Згідно розрахунково-платіжних відомостей гр. ОСОБА_2 нараховувалась заробітна плата за січень 2011 року - 941,00 грн.; за лютий 2011 року - 941,00 грн., за березень 2011 року 941,00 грн.; утримано єдиний соціальний внесок у розмірі 33,88 грн. щомісячно.
За період з 10.11.2010 по 07.02.2011, відповідач отримала від Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття допомогу по безробіттю у розмірі 3694,33 грн.
Таким чином, позивач, посилаючись на ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-ІІІ вважає, що відповідач повинна повернути суму виплаченої допомоги по безробіттю.
26.07.2010 відповідачу направлений лист за №835 з пропозицією про повернення неправомірно отриманої допомоги по безробіттю в добровільному порядку у 15-ти денний строк з моменту отримання листа.
Зважаючи на несплату у добровільному порядку коштів, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Із пояснень відповідача з'ясовано, що вона працювала реалізатором в кафе у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, 01 червня 2000 року її було прийнято на роботу та 16 вересня 2006 за її заявою звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.
Судом також з'ясовано, що в подальшому після вищевказаного звільнення відповідачка працювала з 26.06.2007 по 01.11.2010 в санаторії-профілакторії «Славутич», звідки була звільнена відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) та вже 03.11.2010 звернулася до Вільнянського районного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної.
За направленням Вільнянського районного центру зайнятості ОСОБА_2 працевлаштована з 14.02.2011 робітником зеленого будівництва до ВАТ « Мотор Січ» де працює і до цього часу, що підтверджено копією трудової книжки (завіреною начальником управління кадрів ВАТ «Мотор Січ»).
Заперечуючи проти позову відповідач звертає увагу суду на те, що трудовий договір від 10.10.2003 №2554, на який посилається позивач, вона не укладала, та дізналася про його існування з повідомлення центру зайнятості про відшкодування коштів, більш того цей договір не відповідає дійсності, оскільки по-перше при заповненні зазначеного договору використані дані її паспорту: НОМЕР_1 виданого ОВД Вільнянського району Запорізької області від 06.12.1982 року, однак станом на 10.10.2003 (на день укладання трудового договору) відповідач користувалася вже іншим паспортом: НОМЕР_2 виданим Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 25.05.2002; по-друге в договорі зазначена адреса проживання: АДРЕСА_1, проте як свідчать дані паспорту відповідачки (стор.11), вона зареєстрована у встановленому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» порядку, за місцем проживання з 24.12.1982 року: Запорізька область, с.Михайлівка, вул.Шкільна, 27 та проживає там до цього часу; крім цього, розділ договору «Підписи сторін» містить підпис відповідачки, який візуально відрізняється від її підпису в паспорті та в заяві до центру зайнятості про надання статусу безробітного.
Щодо вищевказаного, представник позивача аргументованих пояснень не надав.
Також, із пояснень відповідачки стало відомо, що надані суду розрахунково-платіжні відомості за період січень 2011 року по березень 2011 року також не відповідають дійсності оскільки фактично ОСОБА_2 після свого звільнення з роботи у підприємця (16.09.2006), заробітної плати не отримує у ФОП ОСОБА_3, доказів зворотнього позивач суду не надав, підтверджень фактичного отримання відповідачкою заробітної плати у вказаний період також не надав.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що доводи позивача безпідставні та не підтверджені документально, оскільки зокрема пояснення ФОП ОСОБА_3 викладені в акті розслідування №236 щодо невиходу ОСОБА_2 на роботу з серпня 2010 року без попередження та без поважних причин, протирічать його власним діям, як вбачається із наданої суду копії (завіреної) трудової книжки, підприємець звільнив відповідачку за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.
Статею 38 КЗпП України, передбачено, право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Отже, суду не зрозуміло з яких підстав зазначений вище підприємець нарахував відповідачці заробітну плату у період з січня по березень 2011 року.
Крім цього, посилання позивача на трудовий договір за сумісництвом від 10.10.2003 №2554, який на даний час не розторгнутий та в центрі зайнятості з обліку не знятий, суд не бере до уваги, оскільки дослідивши у судовому засіданні наданий оригінал паспорту ОСОБА_2 виданий у 2002 році, суд погоджується з тим, що вказаний трудовий договір укладений у 2003 році повинен містити данні саме цього паспорту, крім того суд оглянув підписи відповідачки, що містяться у договорі, в паспорті та в заяві до центру зайнятості про надання статусу безробітного та погоджується з твердженням відповідачки, що підпис в договорі значно відрізняється від інших, а тому є всі підстави вважати що відповідачка цього договору не вкладала.
Абзацем 2 ст. 24 КЗпП України передбачено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
До того ж, запис у трудовій книжці свідчить, що підприємцем ОСОБА_3 прийнято ОСОБА_2 на посаду реалізатора 01 червня 2000 року, проте трудовий договір №2554 датований 10 жовтня 2003 року, тоді як статею 24-1 КЗпП України встановлено, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Щодо посилання позивача у своєму позові на те, що трудовий договір не розірваний та не знятий з обліку в центрі зайнятості, слід зазначити наступне:
Наказом Міністерства праці України «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» N 58 від 29.07.1993 передбачений порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно із п.2.20-1 цього наказу, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.
Зазначені в абзаці першому цього пункту фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Під час прийняття на роботу вноситься запис: "Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості), при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер), зареєстрований (дата)"), а при звільненні - запис: "Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України)", при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)".
Цим же пунктом передбачено, що унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.
Суд, дослідивши надану відповідачем копію трудової книжки встановив, що внесені до неї записи ФОП ОСОБА_3 про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідачки не підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, та не засвідчений його печаткою.
Отже, позивачем не доведено укладання трудового договору між ФОП ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2, а тому у відповідача відсутні будь які зобов'язання щодо його розірвання або зняття з обліку в центрі зайнятості.
Згідно ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХІІ, безробітні - це громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів.
Згідно до ст. 1 цього Закону, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах та зокрема працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві та інш.;
За таких обставин, позивачем не доведено факт того, що відповідач перебуваючи на обліку у Вільнянському районному центрі зайнятості відносився до категорії зайнятого населення.
Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М.Чернова