Справа: № 2-а-2736/11 Головуючий у 1-й інстанції: Сальникова Н. М.
Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.
Іменем України
"12" жовтня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та допомоги на оздоровлення,
У липні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в частині недоплати щорічної разової допомоги на оздоровлення неправомірними та стягнути з відповідача недоплачені суми за 2010 рік, а також визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва та зобов'язати провести перерахунок пенсії, встановивши її розмір на рівні 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії, встановивши її розмір на рівні 75 % від мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року даний адміністративний позов був задоволений в частині вимог про перерахунок і виплату додаткової пенсії за період з 11 січня по 22 липня 2011 року та в частині перерахунку і виплати допомоги на оздоровлення.
Не погоджуючись із постановою суду від 03 жовтня 2011 року відповідачі подали апеляційні скарги в яких просять суд скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовують тим, що щорічна допомога на оздоровлення позивачу була виплачена у розмірі, встановленому постановою КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року, а пенсія та додаткова пенсія -у розмірі, встановленому постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Позивач також не погодився із постановою суду від 03 жовтня 2011 року та просить суд її скасувати в частині відмови в задоволенні позову і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що судом першої інстанції було безпідставно застосовано шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом. Також позивач послався на те, що відповідача слід зобов'язати в подальшому здійснювати нарахування та виплату пенсії та додаткової пенсії з дотриманням вимог до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Особи, які беруть участь у справі, з клопотаннями про розгляд справи за їх участю -не зверталися. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги ОСОБА_2, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року -без змін виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як інвалід третьої групи, має право отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а пенсію та додаткову пенсію позивачу слід виплачувати у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою серії КВ-І ¹ 002887.
Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»інвалідам ІI групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Проте, відповідач всупереч вказаній нормі закону виплати позивачу в 2010 році допомогу на оздоровлення у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року.
Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу допомоги на оздоровлення, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений абз. 1 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог -законним і обґрунтованим.
Як на підставу для задоволення своїх вимог Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації послалося на те, що положеннями ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат.
У зв'язку з цим апелянт вважає, що здійснивши позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, що визначений Кабінетом Міністрів України у постанові № 562 від 17 липня 2005 року, діяв з дотриманням вимог чинного законодавства.
Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України у 2010 році було надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Таким чином, Кабінету Міністрів України у 2010 році були надані спеціальні повноваження щодо встановлення розміру деяких категорій соціальних виплат.
До такої категорії виплат належить, в тому числі, щорічна допомога на оздоровлення, передбачена ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як така, що обчислюється залежно від розміру мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не було реалізовано у 2010 році вказані повноваження та не прийнято відповідного нормативно-правового акту, в якому було б закріплено абсолютні суми щорічної допомоги на оздоровлення у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Посилання апелянта на постанову КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року як на нормативно-правовий акт, яким установлено розміри вищевказаної допомоги на 2010 рік колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Як вбачається зі ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України було надано право встановлювати на 2010 рік розміри щорічної допомоги на оздоровлення саме у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
З огляду на те, що постанова КМ України, на яку посилається Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, була прийнята у 2005 році колегія суддів вважає, що у ній не враховано та не могло бути враховано межі бюджетних асигнувань, що мали місце у 2010 році.
Спеціального нормативно-правового акту, який передбачав би, що постанова КМ України № 562 від 17 липня 2005 року приймається за основу при нарахуванні та виплаті у 2010 році щорічної допомоги на оздоровлення як така, що передбачає розмір соціальних виплат, які відповідають межам бюджетних асигнувань на відповідні цілі у 2010 році -не приймалося.
У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку про те, що вказана постанова КМ України не може розглядатися як така, що прийнята на виконання спеціальних повноважень, наданих Кабінету Міністрів України ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік».
Таким чином, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року, та є пріоритетним у застосуванні.
Отже, доводи апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 03 жовтня 2011 року, та не можуть бути підставами для її скасування.
Перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва колегія суддів керується наступним.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС. Дані обставини підтверджуються посвідченням серії НОМЕР_1 та довідкою серії КВ-І № 1002887, копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У відповідності до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 цього Закону.
Так, у ч. 4 ст. 54 цього Закону визначено, що державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, та у зв'язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів IІ групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.
Згідно зі ст. 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам IІ групи -у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Положення ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»містять пряму вказівку, що під час визначення розміру таких пенсій за основу їх обчислення як розрахункова величина береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Проте, відповідач всупереч ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплачував позивачу пенсії та додаткову пенсію у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог -законним і обґрунтованим.
Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.
Також судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв'язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку пенсії та додаткової пенсії, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, доводи апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 03 жовтня 2011 року, та не можуть бути підставами для її скасування.
Перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача колегія суддів керується наступним.
Доводи апеляційної скарги позивача ґрунтуються на положеннях ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеки», яка стосується застосування строку позовної давності в разі відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю.
Колегія суддів вважає, що посилання позивача на Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеки»як нормативно-правовий акт, який встановлює інший строк звернення до адміністративного суду, відмінний від строку, встановленого ст. 99 КАС України, -необґрунтованими.
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеки»не належить до нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють правовідносини, що склалися між сторонами даної справи.
Крім того, з огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішень, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією, бездіяльністю.
Натомість розгляд та вирішення вимог про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, не належать до юрисдикції адміністративного суду.
Також позивач вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду з огляду на ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Посилання позивача як на підставу не застосовувати наслідки пропущення строків звернення до суду, передбачені ч. 1 ст. 100 КАС України, на ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тобто, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Разом з тим, в даному випадку, підвищення до пенсії позивачу не лише не виплачувалося з вини відповідача, але й не було нараховане.
Право на отримання підвищення до пенсії відповідачем не визнавалося, що й стало підставою для звернення позивача до суду. За таких обставин необхідною умовою зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу підвищення до пенсії за минулий час є визнання права позивача на отримання такого підвищення в судовому порядку.
Як раніше зазначалося, позивач має право звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав в межах шестимісячного строку. Таким чином, оскільки право позивача на отримання підвищення до пенсії судом може бути визнано у відповідності до ст. 99 КАС України лише з 11 січня 2011 року, то й відповідача може бути зобов'язано виплатити позивачу вказане підвищення лише з 11 січня 2011 року.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно застосовано до даних правовідносин шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України.
Також позивач послалася на те, що суд першої інстанції повинен був зобов'язати відповідача виплачувати підвищення до пенсії у належному розмірі в майбутньому.
Позивачем не було враховано, що у відповідності до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади. Тобто, судовому захисту підлягає порушене право позивача.
Натомість, в межах даної справи були досліджені лише ті письмові докази, які містять інформацію про порушення відповідачем прав позивача на отримання пенсії та додаткової пенсії у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»лише за період до винесення судом оскаржуваної постанови.
Думка позивача про те, що її право на отримання пенсії та додаткової пенсії буде порушуватися у майбутньому -ґрунтується на припущеннях, що є порушенням ст.ст. 69, 159 КАС України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги ОСОБА_2, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Горяйнов А.М.
Судді: Мамчур Я.С
Шостак О.О.