Справа: № 2-а-427/11 Головуючий у 1-й інстанції: Павленко О.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
"25" вересня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Ключковича В.Ю.
Федорової Г.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій неправомірними та стягнення щомісячної грошової допомоги в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва,-
Позивач звернувся з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області про зобов'язання провести перерахунок та виплату грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.
Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25 січня 2011 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно п. 2 ч. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на перерахунок та отримання доплат відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні радіоекологічного контролю - 30 % від мінімальної заробітної плати.
Всупереч ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказані доплати виплачувались частково, у фіксованому розмірі, визначеному відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, як того вимагає вказаний Закон.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що при визначенні розміру виплат позивачеві застосуванню підлягає стаття 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, при визначенні розміру доплат позивачу застосуванню підлягає стаття 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ, а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка звужує обсяг встановлених законом прав.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача не знайшли свого підтвердження, постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає, як таке, що постановлене за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в справах, розгляд яких передбачено п. 2 ч. 1 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 183-2, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області -залишити без задоволення.
Постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25 січня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Ключкович В.Ю.
Федорова Г. Г.