Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/10763/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10 год. 45 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Папазової Г.П.
при секретарі Нетреба А.Ю.
за участю
представника відповідача Карацюби В.Л. за дов. від 17.01.11р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора м. Маріуполя до виконавчого комітету Маріупольської міської ради про скасування рішення № 113 від 17.03.2004р.,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Маріупольської міської ради про скасування рішення № 113 від 17.03.2004р.
В обґрунтування позовних вимог вказав наступне. За результатами розгляду колективного звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 прокуратурою м. Маріуполя 25.06.2012 внесено протест на рішення Маріупольської міської ради № 113 від 17.03.2004 «Про затвердження переліку нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності та підлягають передачі в оренду» в частині включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
За результатами розгляду протесту 05.07.2012 на адресу прокуратури міста Маріуполя надійшов лист Маріупольської міської ради за № 05-2480-02 від 05.07.2012, в якому повідомлено про розгляд протесту прокурора на черговій сесії міської ради.
30.07.2012 до прокуратури м. Маріуполя супровідним листом № 07-2480-02 від 27.07.2012 надіслано рішення Маріупольської міської ради № 213 від 18.07.2012р., яким протест прокурора відхилено.
Прокурор вважає відхилення прокурора незаконним, а рішення Маріупольської міської ради № 113 від 17.03.2004 «Про затвердження переліку нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності та підлягають передачі в оренду» в частині включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 таким, що не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню.
Також, позивач зазначив, що вказане приміщення є підвальним допоміжним приміщенням вказаного житлового будинку. Так, в приміщенні знаходяться комунікації, призначені для обслуговування житлового будинку, тому воно являється спільною власністю співвласників будинку.
Підвали житлових будинків відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають, тобто, на законодавчому рівні встановлено, що підвали будинків відносяться до допоміжних приміщень і не підлягають окремій приватизації.
У своїх доводах позивач посилається на норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Прокурор просить скасувати рішення Маріупольської міської ради № 113 від 17.03.2004 «Про затвердження переліку нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності та підлягають передачі в оренду» в частині включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 11.10.2012р. було замінено відповідача - Маріупольську міську раду на належного - виконавчий комітет Маріупольської міської ради.
Прокурор у судове засідання не з,явився, надав заяву, в якій наполягав на задоволенні позову, просив його задовольнити та справу розглядати без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись, зокрема не те, що прокурором не було з,ясовано та надано документи, які свідчать про те, що спірне приміщення є допоміжним. Відповідно до свідоцтва про право власності від 17.04.2008р. ЯЯЯ № 694414 власником нежитлового приміщення літ. А/п, приміщення № 52, а саме: кімн. 7-15, загальною площею 110,1 кв.м, розташованого за адресою: 87500, АДРЕСА_1 була територіальна громада м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради. У відповідності до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Суд, заслухавши доводи представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач - прокурор міста Маріуполя в розумінні п.7 ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про прокуратуру» повноваження.
Відповідачем у справі є виконавчий комітет Маріупольської міської ради, який є органом виконавчої влади - суб'єктом владних повноважень та здійснює в даних правовідносинах повноваження, наданій йому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 113 від 17.03.2004 «Про затвердження переліку нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності та підлягають передачі в оренду» було включенно до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Прокурором міста Маріуполя 05.07.2012 року внесено протест на зазначене рішення. 30.07.2012 до прокуратури м. Маріуполя супровідним листом № 07-2480-02 від 27.07.2012 надіслано рішення Маріупольської міської ради № 213 від 18.07.2012р., яким протест прокурора відхилено.
Згідно із п. 4 ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» у разі відхилення протесту, прокурор може звернутися із заявою до суду по визнання акту незаконним.
Прокурор міста Маріуполя із рішенням відповідача не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються права, свободи та інтереси держави, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.
Вимогою протесту прокурора є скасування рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 113 від 17.03.2004 «Про затвердження переліку нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності та підлягають передачі в оренду» було включенно до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Так, Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначає, що в Конституції України закріплений принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною своєю діяльністю. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані із реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Щодо правомірності спірного рішення відповідача, то суд вважає встановленим наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем доведено суду правомірність свого рішення з наступних підстав.
Проблемою даного спору є правомірність рішення про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, нежитлового приміщення № 52, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно свідоцтва про право власності від 17.04.2008р. ЯЯЯ № 694414 власником нежитлового приміщення літ. А/п, приміщення № 52, а саме: кімн. 7-15, загальною площею 110,1 кв.м, розташованого за адресою: 87500, АДРЕСА_1 була територіальна громада м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради.
Нормами статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном.
Відповідно до п.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виняткової компетенції органів місцевого самоврядування відносяться правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного жилого фонду».
Приватизація державного житлового фонду, у розумінні норм ч.1 ста.1 Закону, це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Крім того, положенням ч.1 ст.1 Закону дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. N 4-рп/2004 , згідно якого допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Прокурор у своїх доводах посилається на норми п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного жилого фонду», згідно якої власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Згідно доводів прокурора нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є підвальним допоміжним приміщенням.
Однак, суд не приймає зазначені ствердження до уваги з огляду на наступне.
Згідно рапорту директора ЖКП «Житлокомплекс» від 28.02.2008, нежитлове приміщення № 52, а саме: кімн.7-15, загальною площею 110,1 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , використовувалося для укриття персоналу КП «Маріупольське виробниче управління водопроводно - каналізаційне господарство», як сховище 5 категорії.
Як вбачається із листа управління з питань цивільної безпеки та захисту населення № 94 від 22.02.2008, приміщення може на особливий період використовуватися для укриття персоналу підприємства та мешканців будинку.
Згідно ч. 4 ст. 4 Житлового кодексу, до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Таким чином, діючим законодавством розрізнені поняття допоміжного та нежитлового приміщення.
Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 05.05.2008 між управлінням міського майна Маріупольської міської ради та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на довгострокову оренду нежитлового приміщення № 3377, відповідно до якого ОСОБА_2 у срочне платне користування передане нежитлове приміщення загальною площею 110,1 кв.м, що є частиною нежитлового приміщення багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: літ. А/п, приміщення № 52 (кімн.7-15), підвал для виростання під офіс строком до 14.04.2018.
14.10.2008 між Маріупольською міською радою та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу вбудованого нежитлового приміщення літ. А/п, приміщення № 52, а саме: кімн. 7-15, загальною площею 110,1 кв.м, що складає 31/100 частку приміщення № 52, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
02.02.2009 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 31/100 частки приміщення № 52 АДРЕСА_1 загальною площею 351, 6 кв.м, а саме: кімн. 7-15, загальною площею 110,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, суд вважає доведеним, що спірне приміщення є саме нежитловим приміщенням, яке належить до жилого комплексу за адресою: АДРЕСА_1, проте не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно - правових відносин.
Суду не надано прокурором належних доказів відношення спірного приміщення до категорії допоміжних приміщень.
Також, прокурор у своїх доводах посилається на те, що відповідачем порушені норми Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків», проте суд вважає це безпідставним, оскільки вказаний Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захист їх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
Суду не надано доказів створення мешканцями буд. 19а по вул. Казанцева у місті Маріуполі об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, отже норми Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків» не регулюють спірні відносини.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд вважає, що відповідач при прийнятті спірного рішення діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову прокурора м. Маріуполя до виконавчого комітету Маріупольської міської ради про скасування рішення № 113 від 17.03.2004р. - відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 11 жовтня 2012 року, повний текст постанови виготовлений 16 жовтня 2012 року.
Суддя Папазова Г.П.