м.Вінниця
20 вересня 2012 р. Справа № 2а/0270/1386/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни
представника позивача: Білоус А.П., Слободанюк І.Г.
представника відповідача: Лесика В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод"
до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ "Вінницький ювелірний завод" подало заяву про застосування у 2012 році спрощеної системи оподаткування, проте податковий орган відмовив у її задоволенні та повідомив позивача про застосування до нього з 01.01.2012 р. загальної системи оподаткування. Такі дії позивач вважає протиправними, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати Вінницьку ОДПІ застосовувати до ТОВ "Вінницький ювелірний завод" спрощену систему оподаткування з 01 січня 2012 р.
Крім того, представником позивача 03.09.2012 року за вх. № 22218 надано заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо переведення на загальну систему оподаткування, позбавлення права застосовувати спрощену систему оподаткування з 1 січня 2012 року та визнати протиправними дії щодо відмови у прийнятті податкової декларації за перший квартал 2012 року та за другий квартал 2012 року та зобов'язати податковий орган застосовувати до ТОВ "Вінницький ювелірний завод" спрощену систему оподаткування з 01 січня 2012 року. Зважаючи на процесуальну можливість подання позивачем заяви про зміну позовних вимог, передбачену ст. 137 КАС України, суд прийняв таку заяву до розгляду.
У судовому засіданні представники позивача повністю підтримали заявлені позовні вимоги та надали усні пояснення, на підставі яких просили суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивача заперечив, зазначив, що підстав для перебування ТОВ "Вінницький ювелірний завод" на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності немає, а тому дії податкового органу законні.
Дослідивши матеріали справи, надавши доказам юридичної оцінки, заслухавши пояснення сторін, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод", згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії ААВ № 098006, зареєстроване як юридична особа з 06.12.2007 р.
Визначаючись щодо заявленого позову, судом зауважено, що суть правового спору полягає у визнанні дій відповідача щодо переведення на загальну систему оподаткування та дій щодо позбавлення права товариства застосовувати спрощену систему оподаткування з 1 січня 2012 року протиправними та в непогодженні позивача з відмовою податкового органу у прийнятті та визнанні податкової звітності ТОВ "Вінницький ювелірний завод".
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Вінницької ОДПІ щодо позбавлення права застосовувати спрощену систему оподаткування з 1 січня 2012 року, то суд не вбачає правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються у главі 1 Розділу XIV ПК України.
Судом встановлено, що 25.01.2012 року позивач звернувся до Державної податкової інспекції у м. Вінниці з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, якою просило перевести його на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності з 01.01.2012 р. та вказало на обрані ним види діяльності згідно КВЕД ДК 009:2005, а саме:
- 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів (виробництво ювелірних виробів із дорогоцінних та недорогоцінних металів, плакованих дорогоцінними металами, дорогоцінного або напівдорогоцінного каміння, з дорогоцінних металів у сполученні з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням або з іншими матеріалами) - код КВЕД 009:2010-32.12;
- 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів (виробництво предметів побуту з дорогоцінних металів або з недорогоцінних металів, плакованих дорогоцінними металами: столових приборів, дрібного та глибокого посуду, предметів туалету, декоративних виробів для бюро та офісів, виробі релігійного призначення тощо) код КВЕД 009:2010-32.12;
- 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів (гравірування за індивідуальним замовленням виробів з дорогоцінних металів виробниками) код КВЕД 009:2010-32.12;
- 52.73.2 - ремонт ювелірних виробів, код КВЕД 009:2010-95.25.
За результатом розгляду даної заяви ДПІ у м. Вінниці надано лист від 02.02.2012 р. № 5835/10/15-1, яким повідомила заявника про розгляд заяви. Зокрема, податковий орган зазначив, що юридичні особи - платники єдиного податку не мають права здійснювати виробництво та продаж ювелірних виробів, посилаючись при цьому на вимоги підпункту 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України. Даною нормою передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку юридичні особи, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Також, податкова інспекція навела положення статті 1 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", у якій дано визначення "дорогоцінних металів".
У листі також зазначено, що заява підприємства про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2012 рік залишається без розгляду, а підприємство з 01 січня 2012 року переведено на загальну систему оподаткування.
Форму зовнішнього вираження зазначеної відмови відповідача суд розцінює як рішення суб'єкта владних повноважень. Так, в силу вимог п. 299. 8 ст. 299 ПК України, у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку.
При цьому пунктом 299.9 статті 299 ПК України передбачено, що підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави; 2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Отже, письмова вмотивована відмова - це передбачена нормами Податкового кодексу України форма рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку.
Як встановлено судом, юридичною підставою для відмови позивачу у застосуванні спрощеної системи оподаткування є положення п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України (в редакції, що діяла до 01.07.2012 року), а фактичною підставою став висновок відповідача про те, що суб'єкт господарювання, який здійснює видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, не може бути платником єдиного податку.
Крім того, згідно із п.п. 291. 5.1. п. 291.5 ст.291 ПК України (в редакції, що діяла до 01.07.2012 року), не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Податковий кодекс України не визначає поняття "дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння", а також поняття щодо діяльності з їх "видобутку, виробництва та реалізації", а отже згідно із вимогами пункту 5.2. статті 5 цього Кодексу застосуванню підлягають норми інших нормативно-правових актів.
Спеціальним законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України від 18.11.1997 року № 637/97-ВР "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" (далі -Закон № 637/97).
В розумінні пунктів 1-2 ст. 1 Закону № 637/97, ювелірні вироби підпадають під визначення "дорогоцінні метали" чи "дорогоцінне каміння", і одночасно зазначає, що статтею 14 цього ж Закону, врегульований такий вид діяльності як "торгівля дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них". При цьому, згідно із ч. 2 вказаної статті правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, встановлюються Кабінетом міністрів.
Суд зауважує, що застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. Податковим кодексом України чітко встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма.
З огляду на приписи статті 6 та пункту 2 статті 150 Конституції України, суд вважає неприпустимим розширене тлумачення норми закону, яка визначає перелік осіб, на яких розповсюджується пільгова система оподаткування, оскільки таким рішенням фактично буде запроваджено нову правову норму, яка зачіпає права та інтереси платників податків, а дії суду у даному випадку будуть виходити за межі наданих йому повноважень.
Крім того, статтею 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, поняття "вироби із дорогоцінного металу" визначено Інструкцією про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 244 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 3698968 від 25.03.2004 року. Виріб з дорогоцінного металу - це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини тощо), який використовується як прикраса або предмет побуту.
Як вже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 4 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України (в редакції, що діяла до 01.07.2012 року) не можуть бути платниками єдиного податку підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Отже, виходячи із буквального змісту вказаної статті, юридичні особи, які здійснюють виробництво (торгівлю) ювелірними виробами, тобто виробами із дорогоцінного металу та дорогоцінного каміння, не можуть бути суб'єктами спрощеної системи оподаткування.
Доводи позивача про те, що відповідачем необґрунтовано застосовується загальна система оподаткування, судом не приймаються, враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів такої діяльності (або намірів такої діяльності). Крім того, у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зазначено вид діяльності 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів. Вказаний вид діяльності, відповідно до абзацу 4 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України, як зазначено у постанові вище, до 01.07.2012 року виключав можливість бути платником єдиного податку.
Також суд критично оцінює посилання представників позивача п.п "а" розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 04.11.2011 р. № 4014-VІ, де зазначено, що видані свідоцтва платника єдиного податку на 2011 р. відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого цим Законом, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 р. з огляду на наступне.
01.01.2012 р. набули чинності п.п. 291. 5.1. п. 291.5 ст.291 ПК України (в редакції, що діяла до 01.07.2012 року) де зазначено, що не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Таким чином, зазначена норма Закону України від 04.11.2011 р. № 4014-VІ встановлює дійсність свідоцтва платника єдиного податку на 2011 р. до 1 червня 2012 р. в тому випадку, якщо платник податку має право перебувати на спрощеній системі оподаткування, проте відповідною нормою ПК (набула чинності з 01.01.2012 р.) позивач позбавлений можливості перебування на спрощеній системі оподаткування.
Що стосується позовних вимог щодо визнання неправомірною відмови у прийнятті податкових декларацій за перший квартал 2012 року та за другий квартал 2012 року, то суд приходить до висновку, що відмови Вінницької ОДПІ, оформлені листами №10573/10/15-1 від 04.05.2012 р. та №27177/10/15 від 02.08.2012 р., в прийнятті та визнанні податкової звітності ТОВ "Вінницький ювелірний завод" є неправомірними, з огляду на наступне.
Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Податкова декларація, виходячи з п. 46.1 ст. 46 ПК України, за своєю суттю є документом, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до п. 49.1 цієї статті, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Як вже зазначалось, ТОВ "Вінницький ювелірний завод" знаходиться на податковому обліку у Вінницькій ОДПІ.
Пунктом 49.3 ст. 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Як вбачається з позовної заяви та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, податкову декларацію №25603 від 28.04.2012 року за перший квартал 2012 року та податкову декларацію №58556 від 01.08.2012 року за другий квартал 2012 року позивачем подано до податкового органу.
Проте, 04.05.2012 року відповідач листом № 10573/10/15-1 та листом від 02.08.2012 року №27177/10/15 (а. с. 79, 80) повідомив позивача про невизнання податкових декларацій податковою звітністю у зв'язку з тим, що товариством подано декларацію платника єдиного податку за перший та другий квартал 2012 року, що не відповідає режиму оподаткування, на якому перебуває позивач.
Таке рішення не узгоджується з приписом п. 49.8 ст. 49 ПК України, де передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби.
Як передбачено нормою абзацу першого п. 49.9 ст. 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті, посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.
Згідно з п. 49.8 ст. 49 ПК України, під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПК України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.
При цьому, як визначено пунктом 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.
Методичними рекомендаціями щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затвердженими наказом ДПА України № 827 від 31.12.2008 року (які діяли на час спірних правовідносин) передбачено право податкових органів не визнавати податковою звітністю отримані декларації, але зазначений наказ не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України, а затверджені ним положення Методичних рекомендацій суперечать вищенаведеним нормам ПК України.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що дії Вінницької ОДПІ щодо невизнання податкових декларацій ТОВ "Вінницький ювелірний завод" №25603 за перший квартал 2012 року та №58556 за другий квартал 2012 року податковою звітністю фактично є відмовою в прийнятті податкових декларацій з непередбачених підстав, оскільки ПК України не передбачено взагалі право податкового органу щодо не визнання податкових декларацій податковою звітністю.
Згідно з п. 49.13 ст. 49 ПК України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.
За таких обставин суд приходить до висновку, що дії Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби щодо відмови в прийнятті податкових декларацій платника єдиного податку, товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод", №25603 за перший квартал 2012 року та №58556 за другий квартал 2012 року є протиправними.
Як вбачається з листів Вінницької ОДПІ від 04.05.2012 р. № 10573/10/15-1 та від 02.08.2012 р. № 27177/10/15 податкова декларація № 25603 за перший квартал 2012 р. була подана 28.04.2012 р., а податкова декларація № 58556 за другий квартал - 01.08.2012 р.
Таким чином суд приходить до висновку про необхідність визнання податкової декларації товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" № 25603 за перший квартал 2012 р. поданою до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби 28.04.2012 р., а податкової декларації товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" № 58556 за другий квартал 2012 р. поданою до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби 01.08.2012 р.
Зазначені висновки суду погоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в Інформаційному листі № 1503/12/12-12 від 15.06.2012 року.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково, чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
В даному випадку, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Статтею 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Також, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що Вінницькою ОДПІ в повній мірі не доведено правомірності своїх дій, відтак позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними відмову Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 04.05.2012 р. № 10573/10/15-1 в прийнятті податкової декларації платника єдиного податку - юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" за перший квартал 2012 р. та відмову Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 02.08.2012 р. № 27177/10/15 в прийнятті податкової декларації платника єдиного податку - юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" за другий квартал 2012 р.
Визнати податкову декларацію товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" № 25603 за перший квартал 2012 р. поданою до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби 28.04.2012 р.
Визнати податкову декларацію товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" № 58556 за другий квартал 2012 р. поданою до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби 01.08.2012 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" судові витрати в розмірі 16,10 грн. (шістнадцять гривень десять копійок) шляхом їх безспірного стягнення органами Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Вергелес Андрій Валерійович