ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-22/12180-2012 12.10.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Авто»
до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»
треті особи Бойко Анатолій Валерійович
Блощинський Олег Олександрович
про визнання недійсною згоди поручителя
Суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Лупейко О.В. (довіреність від 06.06.2011р.)
від відповідача: Телющенко П.П. (довіреність № 472/11.5.2 від 30.07.2010р.);
від третьої особи-1: не з'явились;
від третьої особи-2: Блощинський О.О.;
В судовому засіданні 12.10.2012р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Авто»(надалі ТОВ «Стандарт-Авто», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсною згоди на реструктуризацію зобов'язань за кредитним договором № 4-77-08 СК від 22 травня 2008р., надану директором ТОВ Блощинським О.О. у листі від 30.11.2009р..
При порушенні провадження у справі, ухвалою суду від 06.09.2012р. до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Бойко Анатолія Валерійовича, який є боржником по кредитному договору на реструктуризацію заборгованості якого надано згоду від імені товариства (ТОВ «Стандарт-Авто») у оспорюваному листі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав вимагати визнання недійсною в судовому порядку згоди викладеної у листі ТОВ «Стандарт-Авто»де зазначено, що останнє надає свою згоду на укладання Бойком А.В. договору про внесення змін до кредитного договору № 4.77-08-СК від 22.05.2008р. з умовами якого ознайомлене.
Заперечення відповідача викладені письмово у відзиві на позов та обґрунтовані безпідставністю заявлених вимог.
Ухвалою суду від 24.09.2012р. до участі у справі третьою особою-2 залучено Блощинського Олега Олександровича.
Згідно письмових пояснень третьої особи, лист від 30.11.2009р. у відношенні якого подано позов, був підписаний з відома усіх учасників ТОВ «Стандарт-Авто», жодного перевищення повноважень не існувало, а теперішній учасник товариства, як і представники позивача, не можуть відтворити те, що відбулось протягом 2008 - 2009 років на ТОВ «Авто-Стандарт».
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
22 травня 2008 року між ВАТ ВТБ Банк та ТОВ «Стандарт-Авто»укладено договір поруки № 4.77-08-ДП1, згідно з умовами якого, поручитель (позивач у справі) на добровільних засадах взяв на себе зобовязання перед банком відповідати по борговим зобов'язанням боржника -Бойко Анатолія Володимировича, які виникають з умов кредитного договору № 4.77-08-СК від 22.05.2008р., а саме: повернути кредит в розмірі 3 742 000 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
У п. 1.3 договору поруки, сторони договору встановили, що зобовязання поручителя перед банком є безумовними і для їх виконання дотримання ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та кредитним договором -не потребується.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
В свою чергу, умови кредитного договору (в редакції договору від 22.05.2008р.) передбачали право кредитора без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника приймати рішення про зміну процентної ставки протягом строку дії договору у визначених випадках (п. 8.6 договору), і такі ж були викладені у п. 5.2.7 кредитного договору в редакції договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009р..
Право кредитора достроково вимагати погашення позичальником заборгованості за кредитом було передбачено кредитним договором в редакції договору від 22.05.2008р. у п. 8.1, відповідно при викладенні договору в редакції згідно з положеннями договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009р., наявність такого ж права на дострокове погашення кредитної заборгованості у п. 5.2.1, не підтверджує наявності підстав вважати збільшеним обсяг зобов'язань поручителя.
Твердження позивача про те, що викладення кредитного договору в редакції згідно положень договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009р. свідчить про безумовне збільшення обсягу відповідальності поручителя не відповідає дійсності, а позивачем при підписанні договору поруки було підтверджено, що поручитель ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за зобов'язаннями боржника; будь-яке посилання в тексті цього договору на положення кредитного договору є достатніми для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання (п. 3.1 договору поруки).
Під борговим зобов'язанням, на забезпечення виконання якого укладено договір поруки від 22.05.2008р., у договорі визначено:
- всі зобовязання боржника перед банком по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору, як це визначено кредитним договором, в тому числі щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафів), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодування можливих збитків та виконання інших умов кредитного договору в повному обсязі (визначення термінів у договорі поруки).
Таким чином, при підписанні договору поруки, поручитель вже надав згоду виконати зобовязання боржника (Бойка А.В.) що виникають згідно з положеннями кредитного договору, як це визначено кредитним договором…
Зазначені умови договорів є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.
Твердження позивача про збільшення обсягу його відповідальності, без отримання на це згоди не підтверджені матеріалами справи, а при врахуванні наведених положень договору поруки (п. 1.2, 3.1) не мають правового підґрунтя, оскільки підстави для припинення поруки, передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК України, відсутні якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному основним договором, в забезпечення якого надана порука.
Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 17 січня 2011 року, а в силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Предметом заявлених позовних вимог у даній справі є вимоги позивача щодо визнання недійсною згоди на реструктуризацію зобов'язань за кредитним договором № 4-77-08 СК від 22 травня 2008р., надану директором ТОВ Блощинським О.О. у листі від 30.11.2009р.. Заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав.
При цьому суд враховує, що позивачем, яким є ТОВ «Стандарт-Авто»вимоги про недійсність наданої згоди у листі від 30.11.2009р. заявляються до банку, а не до свого директора, тобто позивачем оскаржується свій же лист, як документ виданий від імені товариства, а не від імені особисто директора Блощинського О.О..
Вимоги до Блощинського О.О. не підлягають розгляду в господарському суді, і не можуть розглядатися в межах даної справи, а на вимоги суду (ухвали від 06.09.2012р., від 24.09.2012р.) позивачем не представлено належних доказів, що вказана особа діяла з умислом чи не від імені товариства.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно зі ст. 16 цього Кодексу, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Заявлені позовні вимоги, спрямовані на встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Вимоги щодо недійсності договору поруки № 4.77-08-ДП1 від 22.05.2008р. вирішуються в межах справи № 4/388-54/236-5011-1/2272-2012, яка неодноразово вже розглядалась судами, зокрема тричі по першій інстанції, і доводи позивача, в тому числі щодо необхідності отримання згоди учасників ТОВ «Стандарт-Авто»для підписання директором листа від 30.11.2009р. були предметом оцінки в судовому порядку (рішення суду від 21.05.2012р.).
Посилання позивача на те, що лист ТОВ «Стандарт-Авто»від 30.11.2009р. про надання згоди на реструктуризацію кредитних зобов'язань Бойко А.В., не може вважатися згодою, отриманою в установленому порядку, з огляду на перевищення директором повноважень передбачених п. 9.4 статуту при його підписанні, суд відхиляє, оскільки зазначений лист за своєю правовою природою не є договором, інших обмежень у повноваженнях директора стосовно представництва інтересів ТОВ «Стандарт-Авто»при підписанні документів від імені товариства статут не містить.
Позичальник по кредитному договору -Бойко А.В., у відповідності до положень статуту в редакції затвердженій загальними зборами учасників 26.12.2008р. є одним із учасників вказаного товариства.
Ствердження позивача з приводу адресування вказаного листа директору структурного підрозділу ВАТ «ВТБ Банк»який не являється стороною у зобов'язаннях за кредитним договором № 4-77-08 СК від 22.05.2008р. та іпотечним договором від 22.05.2008р. укладеним у забезпечення вищевказаного кредитного договору, суд взагалі не приймає, оскільки директор виконує обов'язки керівника одного із структурних підрозділів юридичної особи (банку), відповідно і документи, що отримуються ним у зв'язку з виконанням службових обов'язків, містять вказівку на особу, якій такі подаються.
При укладенні договору поруки № 4.77-08-ДП1 від 22.05.2008р., кредитного договору № 4.77-08-СК від 22.05.2008р. з договором про внесення змін № 1 від 30.11.2009р. ПАТ «ВТБ Банк», як сторону кредитора у зобов'язаннях, представляв директор відділення «Кредитний центр «Білоцерківський»ВАТ «ВТБ Банк».
Чинне законодавство не передбачає наслідком недійсності відповідного документу - вказання адресатом у листі до банку, керівника одного з його структурних підрозділів. Посилання позивача на те, що тільки ця обставина свідчить про недійсність наданої згоди задекларованої у листі товариства від 30.11.2009р. суд визнає безпідставними.
У позовній заяві, позивач, як на підставу звернення до суду з вимогою про визнання недійсною згоди поручителя, зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: - припинення дії, яка порушує право та -припинення правовідношення.
Однак, жодних доказів в чому відбулось порушення права ТОВ «Стандарт-Авто»з боку ВАТ «ВТБ Банк» при підписанні директором товариства листа 30.09.2011р., суду не представлено, а в позовній заяві не зазначено, які норми закону передбачають вирішення в судовому порядку питання про визнання недійсної згоди поручителя і своїм наслідком мають припинення дій банку, що порушують таке право тощо.
Вимога про визнання недійсною згоди товариства не є вимогою про визнання права, оскільки відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, 20 ГК України способи захисту прав по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушення суб'єктивного права.
Посилання позивача в обґрунтуваннях заявленого позову на наявність підстав вважати припиненим договір поруки згідно положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, були оцінені судом та визнані як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають обставинам справи, окрім того, передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, що відповідно обумовлене і моментом припинення зобовязання який настає в силу положень закону та не залежить від вирішення судом відповідного спору.
Припинення правовідносин (зобов'язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів та інші.
Спосіб захисту права «визнання права»застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права (визнання особи недієздатною, визнання за відповідною особою права власності тощо). Згідно зі ст. 626 ЦК України договір -це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір -це більш широка юридична категорія, яка включає в себе не одне суб'єктивне право, є підставою виникнення прав та обов'язків…, у зв'язку з чим, його не можна ототожнювати із суб'єктивним правом.
При вирішенні спору суд насамперед враховує, що ні частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України, ні договором поруки не передбачено визнання недійсною згоди поручителя в судовому порядку. Такі вимоги, за висновком суду, не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав.
У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009р., № 01-08/163 вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанови Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344, п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005р. № 01-8/2229 і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482.
При врахуванні викладеного, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
дата підписання рішення 15.10.2012
Суддя Р.І. Самсін