06 серпня 2012 року о/об 11год. 32 хв. Справа № 0870/6428/12
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Тєтєревій К.О., розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
про стягнення грошового утримання судді, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізької області (далі - відповідач або ТУ ДСА в Запорізькій області), в якому позивач просить визнати дії посадових осіб ТУ ДСА України в Запорізькій області по невиплаті йому грошового утримання судді за період з 01 травня 2010 року по 30 травня 2012 року неправомірними; стягнути з ТУ ДСА в Запорізькій області на його користь суму грошового утримання судді за період з 01 травня 2010 року по 30 травня 2012 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова у виплаті грошового утримання судді, у зв'язку з відстороненням судді від займаної посади, не передбачена чинним законодавством. На думку позивача відсторонення від посади судді не є підставою для втрати статусу судді, а відтак у позивача не було права займатися будь-якою іншою оплачуваною роботою або стати на облік в Центр зайнятості населення.
Заперечуючи проти позовних вимог Територіальне управління ДСА України в Запорізькій області зазначає, що стажу позивача для отримання, як довічного грошового утримання судді у відставці, так і щомісячного грошового утримання працюючого судді не достатньо, оскільки стаж позивача на посаді судді складає 6 років 06 місяців 21 день, що менше ніж встановлений законодавство необхідний 20-ти річний стаж роботи на посаді судді.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Указом Президента України №1412/2005 від 04 жовтня 2005 року ОСОБА_1 призначено суддею Токмацького районного суду Запорізької області строком на п'ять років.
Наказом в.о. голови Токмацького районного суду Запорізької області №136 від 01.11.2005 року ОСОБА_1 зараховано до складу Токмацького районного суду та наказано вважати таким, що з 01 листопада 2005 року приступив до виконання своїх обов'язків, звільнивши з посади помічника судді.
Згідно Наказу Начальника територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області №318 від 01.11.2005 «Про матеріальне забезпечення судді ОСОБА_1» ОСОБА_1, судді Токмацького районного суду Запорізької області, встановлено з 01 листопада 2005 року посадовий оклад згідно штатного розпису 429 гривень на місяць; надбавку за особливий характер роботи та інтенсивність праці у розмірі 50 відсотків від посадового окладу відповідно до Указу Президента України від 19.09.1997 року №856/96 «Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення суддів»; надбавку за вислугу років у розмірі 10% від загальної суми щомісячного заробітку (стаж роботи, що дає право на одержання надбавки, становить 4 роки 04 місяці 20 днів).
Наказом Заступника начальника територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області №156 від 22.06.2006 встановлено судді Токмацького районного суду Запорізької області ОСОБА_1 з 13 червня 2006 року надбавку за вислугу років 15% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, як такому, стаж роботи якого становить 05 років; відділу планово-фінансової діяльності, обліку та звітності наказано проводити ОСОБА_1 з 13.06.2006 року виплату надбавки за вислугу років у розмірі 15% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Відповідно до Указу Президента України №562/2010 від 20 квітня 2010 року ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Токмацького районного суду Запорізької області у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.
Наказом Голови Токмацького районного суду Запорізької області №7-ос від 27.04.2010 відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Токмацького районного суду Запорізької області у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності; створено комісію для прийому передачі справ та матеріалів від судді ОСОБА_1 у складі: голови - керівника апарату суду ОСОБА_2, членів комісії - секретарі суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4; наказано членам комісії у термін до 30 квітня 2010 року здійснити прийом справ та матеріалів, які знаходяться у провадженні судді ОСОБА_1
Указом Президента України №225/2012 від 30 березня 2012 року звільнено ОСОБА_1 з посади судді Токмацького районного суду Запорізької області у зв'язку з порушенням присяги судді.
Відповідно до Наказу Голови Токмацького районного суду Запорізької області №4-ос від 22 травня 2012 року суддю ОСОБА_1 виключено зі складу Токмацького районного суду Запорізької області 22 травня 2012 року у зв'язку зі звільненням за порушення присяги судді; наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у кількості 29 календарних днів за період з 01.07.2009 по 30.04.2010.
Згідно довідки відповідача №08-03/1540 від 02.08.2012 року заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2010 року складала 3 268грн. 15 коп.
Преамбулою Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII, який діяв на час видачі Указу Президента України №1412/2005 від 04 жовтня 2005 року та Указу Президента України №562/2010 від 20 квітня 2010 року, передбачено, що цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» встановлено, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".
До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до п. 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячного грошового утримання суддів» від 03.09.2005 №865, яка діяла на час видачі Указу Президента України №1412/2005 від 04 жовтня 2005 року та Указу Президента України №562/2010 від 20 квітня 2010 року, судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків, судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів - 50 відсотків передбаченого законом щомісячного довічного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Разом з тим, за приписами ч.1 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень, має кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.
Системний аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що підставою для отримання грошового утримання судді є наявність у судді права на відставку, а виплата довічного грошового утримання або щомісячного грошового утримання залежить від того, чи суддя, який має право на відставку, пішов у відставку, чи продовжує працювати на посаді судді.
При цьому, за змістом частини першої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, який є чинним на час розгляду справи та на час видачі Указу Президента України №225/2012 від 30 березня 2012 року, право на щомісячне довічне грошове утримання має суддя, який вийшов у відставку.
Водночас, згідно частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подати заяву про відставку має право суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону.
Відповідно до листа Державної судової адміністрації України №10-1497/12 від 26.03.2012 для обчислення стажу роботи судді необхідно визначити момент набуття та припинення повноважень судді. Так, обчислення стажу роботи судді проводиться з моменту зарахування його до штату суду (видання наказу голови суду) - фактичного виконання обов'язків, а припиняється з моменту видання указу Президента України чи постанови Верховної Ради України про звільнення з посади.
Як вже було зазначено вище, наказом в.о. голови Токмацького районного суду Запорізької області №136 від 01.11.2005 року позивач зарахований до складу Токмацького районного суду та вважається таким, що з 01 листопада 2005 року приступив до виконання своїх обов'язків.
Указом Президента України №225/2012 від 30 березня 2012 року позивача звільнено з посади судді Токмацького районного суду Запорізької області.
Таким чином, загальний стаж позивача на посаді судді складає 6 років 05 місяців 00 днів, що менший ніж вставлений законодавством 20-ти річний стаж роботи на посаді судді, необхідний для набуття права судді на відставку.
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення саме грошового утримання судді, оскільки стажу позивача на посаді судді недостатньо для отримання права на відставку, суд приходить до висновку, що позиція позивача щодо наявності в нього права на отримання грошового утримання судді є хибною.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно частини першої статті 147 Кримінально-процесуального кодексу України в разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само, якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.
Відсторонення, в свою чергу, передбачає недопущення посадової особи на певний термін до роботи, яку він зобов'язався виконувати відповідно до обов'язків. В разі відсторонення від роботи трудові правовідносини тривають, хоча працівник тимчасово до роботи не допускається.
Відсторонення від роботи використовується як тимчасовий захід до прийняття остаточного рішення.
Водночас, статтею 147 КПК України не передбачено збереження заробітної плати на час відсторонення. При цьому, за приписами статті другої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті; закриття справи про адміністративне правопорушення.
За змістом статті третьої зазначено Закону громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
З листа Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області №11764 від 27.07.2012 вбачається, що вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.06.2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 368 ч.2 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах та органах судової влади строком на 3 роки з конфіскацією усього особистого майна. На вирок подано апеляційну скаргу та справа знаходиться на розгляді в Апеляційному суді Дніпропетровської області.
Таким чином, на час розгляду справи відсутні підстави для відшкодування неотриманих грошових доходів ОСОБА_1 в порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а відтак і вимоги позивача про визнання дій посадових осіб ТУ ДСА в Запорізькій області по не виплаті йому грошового утримання судді за період з 01 травня 2010 року по 30 травня 2012 року неправомірними є необґрунтованими.
Вимоги ж позивача про стягнення з ТУ ДСА України в Запорізькій області на його користь суми грошового утримання судді за період з 01 травня 2010 року по 30 травня 2012 року є похідною від вимоги про визнання дій неправомірними, а тому задоволенню також не підлягають.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України виявлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності слугує підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Суд звертає увагу на те, що дії відповідача аналізуються судом на предмет їх правомірності та відповідності вимогам чинного законодавства України станом на момент вчинення цих дій та обсягу доказів та інших фактичних обставин, які існували на цей момент.
Враховуючи викладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.В. Горобцова