09 жовтня 2012 року Справа № 5002-7/1895-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Плута В.М.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, дочірнє підприємство "Пансіонат "Зеніт";
відповідача: Халецького Олега Вячеславовича, довіреність б/н від 01.06.2012, приватне підприємство "Індустрія Цифрових Ілюзій";
відповідача:не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н";
розглянувши апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 16 серпня 2012 року у справі №5002-7/1895-2012
за позовом дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" (вул. Пушкіна, 1,Морське, м. Судак,98033)
до приватного підприємства "Індустрія Цифрових Ілюзій" (вул. Самокіша/Пушкіна, буд. 24/23, кв. 5,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95017)
товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" (вул. Шевченка, 11,Червоноармійське,Болградський район, Одеська область,68720)
про визнання недійсним договору та неправомірними вимоги
Позивач, дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт", звернувся до господарського суду з позовом до приватного підприємства „Індустрія Цифрових Ілюзій", товариства з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н", у якому просив недійсним договір про відступлення права вимоги №1 з додатками до нього, укладений 14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій" до договору поставки б/н від 02 березня 2009 року, підписаного між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та дочірнім державним підприємством „Пансіонат „Зеніт" (на цей час дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт"). Також позивач просив суд визнати неправомірною вимогу приватного підприємства „Індустрія Цифрових Ілюзій" №1 від 10 січня 2012 року до дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" про оплату вартості поставленого товару за договором відступлення права вимоги № 1 з додатками та за договором відступлення права вимоги № 2 від 14 травня 2011 року з додатками, які укладені між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор -Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій".
Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 203, 215, 509,514,1079 Цивільного кодексу України та статті 180 (частину 2) Господарського кодексу України мотивовані тим, що оспорюваний договір укладений як додаток до іншого (основного) договору, який є неукладеним, що встановлено судовим рішенням, набравшим законної сили. Тобто, оскільки спірна угода не може існувати як самостійне зобов'язання у відсутність основного зобов'язання вона є нікчемною. Крім того, позивач вказував, що фактично за своєю суттю спірний договір є договором факторингу, тоді як товариство з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення відповідних договорів.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2012 року у справі № 5002-7/1895-2012 (судя Дворний І.І.) в задоволенні позову відмовлено .
В оскарженому судовому рішенні, проаналізувавши умови оспорюваного правочину, суд першої інстанції надав висновку, що він не є договором факторінгу та відповідає за своїми ознаками договору про відступлення права вимоги. При цьому, місцевим судом зазначено, що вказана угода укладена її сторонами з дотриманням вимог діючого цивільного законодавства України при наявності згоди щодо всіх її суттєвих умов.
Не погодившись із зазначеним судовим актом, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції заявник скарги вважав невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, помилкове застосування норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх заперечень на оскаржене судове рішення позивачем, в цілому, приведені аналогічні доводи, які були викладені в позовній заяві.
Зокрема, сторона зазначала про нікчемність оспорюваної угоди, оскільки вона укладена до договору, який є неукладеним, тобто таким, що не створив відповідних правових наслідків.
Також, позивач вказував, що суд першої інстанції надав невірну оцінку правовідносинам сторін, у зв'язку з чим помилково зазначив, що спірний договір не є договором факторингу.
В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 09 жовтня 2012, з'явився представник відповідача - приватного підприємства „Індустрія Цифрових Ілюзій", який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник позивача та товариства з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" до суду апеляційної інстанції не з'явились.
Ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2012 року про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду в судове засідання 09 жовтня 2012 року, скерована товариству з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" згідно з даними про його державну реєстрацію, повернута на адресу апеляційної інстанції з відміткою поштового відділення про відсутність зазначеного відповідача по вказані адрес (а.с. 15-16 том 2).
Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Від позивача на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло електронне повідомлення про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника сторони в іншому судовому процесі (а.с. 36 том 2).
Втім, розглянувши наведене клопотання, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з огляду на наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
При цьому, приписи Господарського процесуального кодексу України не обмежують коло представників сторони у господарському суді. Тобто позивач не був позбавлений можливості вирішити питання представництва його інтересів у суді апеляційної інстанції іншою особою.
Крім того до зазначеного клопотання сторони не надано підтверджень поважності причин неявки до суду її представника згідно з наведеними у ньому обставинами.
Слід також зазначити, що, виходячи зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладення розгляду справи можливо за обставин, приведених у вказаній процесуальній нормі, але коли це зумовлено неможливістю вирішення спору у даному судовому засіданні.
Однак, судова колегія вважає, що наявні в матеріалах справи письмові докази достатні для вирішення питання щодо обґрунтованості оскарженого судового акту.
З огляду на викладене, судова колегія визнала можливим розглянути спір у відсутність нез'явившихся представників позивача та товариства з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н", відмовивши у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 02 березня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" (постачальник) та дочірнім державним унітарним підприємством „Зеніт"(замовник) підписаний договір поставки (а.с. 15 том 1), відповідно до пункту 1 якого постачальник зобов'язався надати замовнику продукти харчування в асортименті, зазначеному у заявках замовника, а замовник зобов'язався сплатити постачальнику ціну .
Згідно зі статутом дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" (а.с.29-30 том 1) воно є повним правонаступником дочірнього державного унітарного підприємства „Зеніт".
14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" (первісний кредитор) та приватним підприємством „ Індустрія Цифрових Ілюзій" (новий кредитор) підписаний договір № 1 про відступлення права вимоги (а.с.14 том 1).
У відповідність до пункту 1.1. зазначеного договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредиторові по договору постачання продуктів харчування б/н від 02 березня 2009 року (основний договір), укладеного між первісним кредитором та дочірнім державним унітарним підприємством „Пансіонат „Зеніт", яке на час підписання угоди мало назву дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт".
За цим договором новий кредитор одержав право первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі 9 438,41 грн. (пункт 1.2. договору).
У пункті 2.1. спірного договору його сторони визначили, що право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами у сумі 9438,41 грн.
При цьому, як зазначено у пункті 3.1. наведеного договору, первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого зобов'язання.
Первісний кредитор не пізніше 10 днів зобов'язаний шляхом письмового повідомлення повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором новому кредитору (пункт 4.2. договору) .
Також, 14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" (первісний кредитор) та приватним підприємством „ Індустрія Цифрових Ілюзій" (новий кредитор) підписаний договір № 2 про відступлення права вимоги (а.с.104 том 1).
Зміст та умови цього договору є ідентичними із договором № 1 від 14 травня 2011 року. Втім, у відповідність до пункту 1.2. кредитор одержав право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі 335 884,07 грн.
При цьому, 19 та 20 травня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" скерувало на адресу позивача повідомлення про відступлення права вимоги за договором від 02 березня 2009 року, але зазначивши тільки про відступлення права вимоги на підставі угоди від 14 травня 2011 року № 1 (а.с. 24-25).
21 листопада 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" (первісний кредитор) та приватним підприємством „ Індустрія Цифрових Ілюзій" (новий кредитор) підписана додаткова угода до договору № 1 від 14 травня 2011 року про відступлення права вимоги (а.с.103 том 1), у відповідність до пункту 1.1. якої первісний кредитор відступив, а новий кредитор отримав право вимоги до дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" вартості товарів, які отримані останнім на підставі видаткових накладних : № Р-00000795 від 24 квітня 2009 року на суму 6825,78 грн.; № Р00001208 від 1 травня 2009 року на суму 2612,63 грн. Усього на загальну суму 9438,41 грн.
Також, у той же день (21 листопада 2012 року) між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" (первісний кредитор) та приватним підприємством „ Індустрія Цифрових Ілюзій" (новий кредитор) підписана додаткова угода до договору № 2 від 14 травня 2011 року про відступлення права вимоги (а.с.105 том 1).
Згідно з пунктом 1.1. вказаної угоди первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредитору, по отриманню від дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" вартості матеріалів та сантехнічних товарів, які поставлені йому на підставі видаткових накладних, на загальну суму 335 884,07 грн. (Перелік видаткових накладних приведений у цьому пункті угоди від 21 листопада 2011 року).
28 листопада 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" скерувало на адресу позивача повідомлення про відступлення права вимоги грошових коштів за товар, отриманий за видатковими накладними згідно з додатковою угодою від 21 листопада 2011 року (а.с. 24-26).
Таким чином, виходячи зі змісту приведених вище правочинів, підписаних між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій", останньому передано право вимоги сплати позивачем грошових коштів на суму 345 322, 48 грн. (9438,41 грн. +335884,07 грн.)
У зв'язку з викладеним, 10 жовтня 2012 року за вих. № 1 (а.с.27) приватне підприємство „Індустрія Цифрових Ілюзій" звернулось до позивача з вимогою про оплату вартості товару у відповідність до договору відступлення права вимоги від 14 травня 2011 року № 1 та № 2 та додаткових угод до нього на загальну суму 345 322, 48 грн.
Втім, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав про незаконність цієї вимоги, оскільки вважав недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений між відповідачами у справі 14 травня 2011 року, що, на думку сторони, тягне за собою недійсність всіх додаткових угод, підписаних у відповідність до цього договору.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що оскаржене судове рішення підлягає частковому скасуванню, з огляду на наступне.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1 з додатками до нього, укладеного 14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій" до договору поставки б/н від 02 березня 2009 року, підписаного між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та дочірнім державним підприємством „Пансіонат „Зеніт" (на цей час дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт").
Правовими підставами позову зазначені положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1-2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції детально дослідив умови оспорюваного правочину та надав висновків, що за своєю правовою природою він є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, на чому наполягав позивач.
З огляду на викладене, в оскарженому рішенні спростовані доводи дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" необхідного обсягу цивільної правоздатності у зв'язку з відсутністю в останнього відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій.
Одночасно, судом зазначено про відповідність умов вказаної угоди вимогам діючого цивільного законодавства України, а саме вимогам статей 509-517 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим надано висновків, що він не є договором факторінгу.
Судова колегія в цілому погоджується із вказаними висновками місцевого суду щодо правової природи оспорюваного правочину, адже вони засновані на належному аналізі, як умов спірного договору, так і норм матеріального права, якими врегульовані правовідносини факторингу.
Водночас, як роз'яснено у пункті 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення" від 23 березня 2012 року № 6, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З позовної заяви слідує, що позивач обґрунтував свої вимоги також тим, що оспорюваний ним договір не є самостійним зобов'язанням, а додатковою угодою до договору поставки від 02 березня 2009 року, підписаного між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та дочірнім державним унітарним підприємством „Зеніт", визнаного в судовому порядку неукладеним.
В порушення вимоги статей 4-7, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України та приведених приписів пленуму Вищого господарського суду України, суд першої інстанції вказані доводи сторони до уваги не прийняв, відповідних обставин справи не досліджував та висновків щодо них не надав.
Отже, оскаржене рішення не можна визнати таким, що прийнято у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Усуваючи наведені недоліки судового розгляду, судовою колегією встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 27 липня 2011 року у справі №5/17-1930-2011 (а.с. 21-23 том 1) відмовлено у задоволенні позову дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" до товариства з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" про визнання недійсним договору.
Залишаючи без змін зазначене рішення місцевого господарського суду, Одеський апеляційний господарський суд в постанові від 18 жовтня 2011 року (а.с. 16-20 том 1) зазначив, що фактично договір поставки від 02 березня 2009 року, підписаний між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та дочірнім державним унітарним підприємством „Зеніт", є неукладеним у зв'язку з недосягненням його сторонами згоди щодо всіх суттєвих умов.
Із вказаною позицією апеляційної інстанції погодився Вищий господарський суд України у постанові від 07 грудня 2012 року (а.с. том 2).
У розумінні частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, висновки господарських судів, викладені у приведених судових актах, мають преюдиціальне значення у вирішенні даного спору.
Таким чином, належним чином доведено, що договір поставки від 02 березня 2009 року не створив відповідних правових наслідків для сторін, що його підписали, оскільки він є неукладеним.
Як слідує зі змісту оспорюваного у цій справі договору № 1 про відступлення права вимоги від 14 травня 2011 року (а.с.14 том 1), його предметом є передача прав кредитора за договором поставки від 02 березня 2009 року.
Відповідно до статей 510, 520 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За приписами статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
При цьому, статтею 514 Цивільного кодексу України зумовлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Втім, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично будь -які зобов'язання за договором поставки від 02 березня 2009 року у сторін його підписавших, а саме товариства з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та дочірнього державного унітарного підприємства „Зеніт", не виникли.
Таким чином, укладаючи оспорюваний договір № 1 від 14 травня 2011 року товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" передані права кредитора, які у нього не існували, що суперечить приписам статтей 203 та 514 Цивільного кодексу України.
Отже, викладені обставини вказують на наявність правових підстав для визнання недійсним в судовому порядку договору про відступлення права вимоги №1, укладеного 14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій" до договору поставки б/н від 02 березня 2009 року, а також додатків до нього.
Між тим, суд першої інстанції викладеного не встановив, незважаючи на наведені позивачем посилання на вказані обставини та на наявність в матеріалах справи рішень господарського суду Одеської області від 27 липня 2011 року у справі №5/17-1930-2011 та Одеського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2011 року (а.с. 16-23 том 1).
Тобто, неповне дослідження місцевим судом обставин справи з'явилось причиною невірного застосування норм матеріального права та призвело до надання невірних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору від 14 травня 2011 року, що є підставою для скасування судового рішення в цій частині.
Судова колегія враховує, що на підставі угоди від 21 листопада 2011 року товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" передано новому кредиторові - приватному підприємству „Індустрія Цифрових Ілюзій" право вимоги оплати вартості товарів на загальну суму 9438,41 грн. до дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" відповідно до видаткових накладних (а.с.103 том 1): № Р-00000795 від 24 квітня 2009 року на суму 6825,78 грн.; № Р00001208 від 1 травня 2009 року на суму 2612,63 грн.
Водночас, апеляційна інстанція звертає увагу, що вказаний правочин укладений саме як додаткова угода до договору № 1 про відступлення права вимоги від 14 травня 2011 року, недійсність якого встановлена в ході апеляційного перегляду даного спору, тоді як, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Отже, недійсність основного зобов'язання, визначеного у договорі № 1 про відступлення права вимоги від 14 травня 2011 року, зумовлює недійсність додаткової угоди до нього від 21 листопада 2011 року.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій" також підписаний договір № 2 про відступлення права вимоги на суму у розмірі 335884,07 грн. (а.с.104 том 1), який теж є недійсним з огляду на фактичну відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" прав кредитора, які передані за наведеною угодою.
Втім, вимоги про визнання недійсним договору № 2 про відступлення права вимоги від 14 травня 2011 року позивачем не заявлені, що підтверджується змістом прохальної частини позовної заяви ( а.с. 7 том 1), а тому не є предметом дослідження суду у цій справі.
З цих підстав судова колегія відхиляє посилання представника приватного підприємства „Індустрія Цифрових Ілюзій" в судовому засіданні апеляційної інстанції на отримання на підставі додаткової угоди від 21 листопада 2011 року до договору № 2 від 14 травня 2011 року права вимоги оплати дочірнім підприємством „Пансіонат „Зеніт" товару за видатковими накладними суми у розмірі 335884,07 грн.
Позивачем також заявлені позовні вимоги про визнання неправомірною вимогу приватного підприємства „Індустрія Цифрових Ілюзій" №1 від 10 січня 2012 року до дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" про оплату вартості поставленого товару за договором відступлення права вимоги № 1 з додатками та за договором відступлення права вимоги № 2 від 14 травня 2011 року з додатками, які укладені між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор -Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій".
Зокрема, загальні способи захисту цивільних прав та інтересів судом визначені у статті 20 Господарського кодексу України, які кореспондуються із нормами статті 16 Цивільного кодексу України.
Водночас, вказані норми передбачають, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання неправомірною вимогу одного господарюючого суб'єкта до іншого.
Крім того, слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.
При цьому, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога не призведе до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що, звернувшись із вимогами у даній справі саме про визнання неправомірною вимогу приватного підприємства „Індустрія Цифрових Ілюзій" №1 від 10 січня 2012 року, позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, який не відповідає способам, викладеним нормам законодавства.
Таким чином, з огляду на неповне з'ясування місцевим судом доводів позову та обставин справи, що призвело до невірного застосування норм матеріального права в частині вимог про визнання недійсним оспорюваного договору № 1 про відступлення права вимоги від 14 травня 2011 року, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції у зазначеній частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Повний текст постанови складений 15 жовтня 2012 року.
Керуючись статтями 103 (пункт 2), 104 ( пункти 1, 4 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2012 року у справі № 5002-7/1895-2012 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1, укладеного 14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій", з додатками до нього.
В цій частині прийняти нове рішення.
Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №1, укладений 14 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Радіатор-Н" та приватним підприємством „Індустрія Цифрових Ілюзій", з додатками до нього.
В частині відмови в задоволенні позову про визнання неправомірною вимогу приватного підприємства „Індустрія Цифрових Ілюзій" №1 від 10 січня 2012 року до дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт" за договором відступлення права вимоги № 1 про оплату вартості поставленого товару з додатками - рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2012 року у справі № 5002-7/1895-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді В.М. Плут
І.В. Черткова
Розсилка:
дочірнє підприємство "Пансіонат "Зеніт" (вул. Пушкіна, 1,Морське, м. Судак,98033)
приватне підприємство "Індустрія Цифрових Ілюзій" (вул. Самокіша/Пушкіна, буд. 24/23, кв. 5,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95017)
товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" (вул. Шевченка, 11,Червоноармійське,Болградський район, Одеська область,68720)