79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
10.10.12 Справа № 5015/774/12
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Юрченка Я.О.
суддів: Данко Л.С.
Давид Л.Л.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські
автобусні заводи", м.Київ
на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2012р.
у справі № 5015/774/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи", м.Київ
до відповідача Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, м.Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада,
м.Львів
про стягнення 8053461 грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Кардаш М.Р. (довіреність від 17.05.2012 року);
від третьої особи: Гнатковська М.І. (довіреність №1.7 вих-115 від 12.12.2011 року);
Рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2012 року у справі №5015/774/12 (суддя Король М.Р.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, м.Львів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи", м.Київ 10 253 461,00 грн. заборгованості, 895 587,73 грн. інфляційних втрат, 450 512,38 грн. -3% річних, 64 380 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»не погоджуючись із постановленим рішенням в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої за період з 23.04.2011 року по 30.06.2011 року включно, у розмірі 572 644,8 грн. задоволити, оскільки, вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального права. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що підстави для нарахування пені передбачено п.6.3 договору №17/12/10-01 від 14.12.2010 року, з урахуванням вимог ст.230 Господарського кодексу України. А тому, зважаючи на те, що договором, а саме: додатком №4, сторонами було погоджено порядок оплат громадських транспортних засобів, який відповідно до умов договору (п.2.2 договору) проводиться у вигляді попередньої оплати, вважає, що нарахування пені за період з 23.04.2011 року по 30.06.2011 року включно в сумі 572 644,8 грн., проведено апелянтом з урахуванням вказаного графіку, у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язань згідно з умовами договору та відповідно до вимог чинного законодавства та, зокрема, ст.ст.549, 693 Цивільного кодексу України.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Львівська міська рада, заперечуючи доводи апелянта у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 22.06.2012 року) зазначає, що всупереч вимог ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивачем поряд із вимогою про збільшення розміру заявлених позовних вимог, ставиться нова вимога про стягнення пені, що на думку третьої особу є зміною предмету позову, оскільки позивачем після початку розгляду справи по суті заявлено додаткову самостійну вимогу про стягнення пені. Крім того, вважає, що апелянтом всупереч вимог ст. ст. 231, 258, 261 Цивільного кодексу України, пропущено спеціальний строк позовної давності для звернення до суду із вимогою про стягнення пені, оскільки, такий строк закінчився 01.04.2012 року, в той час, як апелянт звернувся до суду із відповідною вимогою лише 24.04.2012 року. Враховуючи викладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідач -Львівське комунальне автотранспортне підприємство № 1 правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не подало.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №7901006264282. При цьому, вказаною ухвалою явка уповноваженого представника позивача обов'язковою не визнавалась, а тому, зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи по суті, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи підтримали заперечення, надані по суті доводів апеляційної скарги та просили у її задоволенні відмовити.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, з урахуванням поданих письмових пояснень та заперечень на них, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2012 року у справі №5015/774/12 -залишити без змін, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи встановлено, що 14.12.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»(продавець) та Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 (покупець), укладено договір №17/12/10 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується у 2010-2011 році продати рухомий склад міського пасажирського транспорту (автобуси, тролейбуси) (надалі -Громадські ТЗ) виробництва ТОВ «Львівські автобусні заводи», марка, кількість, яких вказано в Специфікації (Додаток №1), а покупець зобов'язується придбати Громадський ТЗ та здійснити його оплату, для подальшого використання і експлуатації, в строки зазначені в цьому Договорі (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.6 договору поставки ТЗ згідно графіка поставок, який додатково підписується сторонами по факту отримання коштів продавцем і є невід'ємною частиною цього договору. Згідно з п. 5.1.1. договору, продавець зобов'язується поставляти громадський ТЗ належної якості на умовах та в строки, попередньо погоджені сторонами та визначені у даному договорі.
Пунктами 2.1-2.4 договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків, згідно з якими загальна вартість товару за цим договором становить 275 000 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ, розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок учасника у вигляді попередньої оплати. Перерахування здійснюється на підставі графіку оплати та поставки товару. Учасник протягом 90 календарних днів з дня надходження коштів, як попередньої оплати, підтверджує їх використання згідно з актом приймання-передачі Громадських ТЗ. Відповідно до п.5.2.1. договору покупець зобов'язується сплатити суму за Громадський ТЗ згідно п.2 цього договору.
У відповідності до п.п.3.1,3.4, 3.5 договору продавець здійснює поставку Громадського ТЗ, зазначеного в Специфікації на умовах -ЕХ№ - Львів, згідно ІНКОТЕРМС-2000, факт приймання-передачі Громадського ТЗ посвідчується підписанням сторонами акту приймання-передачі Громадського ТЗ, який підписується в 2 (двох) примірниках. Датою поставки Громадського ТЗ є дата підписання Акту приймання-передачі громадського ТЗ.
Відповідно до п.6.3 договору за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Додатками №2 «Технічна специфікація Громадського ТЗ до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 14.12.2010», сторони визначили технічні характеристики Громадських ТЗ (а.с.15-22).
В специфікації поставки товару (Додаток №1) сторони визначили марку, кількість та ціну, включаючи ПДВ, Громадських ТЗ, придбання яких є предметом укладеного між сторонами договору. При цьому, сторони погодили графік поставки Громадських ТЗ, графік оплат Громадських ТЗ у Додатках №3,4 до договору (а. с. 23-26).
Згідно з графіком оплат Громадських ТЗ та з урахуванням п.п.2.1-2.4, 5.2.1 договору, відповідач взяв на себе зобов'язання проводити розрахунки шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача у вигляді попередньої оплати, а саме: в грудні 2010 року -4 871 759,00 грн., в лютому 2011 року -15 000 000,00 грн., в березні 2011 року - 15 000 000,00 грн., в травні 2011 року -40 128 241,00 грн., в липні 2011 року - 35 000 000,00 грн., в серпні 2011 року -55 000 000,00 грн., в жовтні 2011 року - 55 000 000,00 грн., в листопаді -55 000 000,00 грн.
Таким чином, сторони визначили терміни з настанням яких відповідач повинен перерахувати позивачу відповідну суму та виконати взяте на себе, відповідне грошове зобов'язання, оскільки, попередня оплата, за своєю природою є різновидом грошового зобов'язання, який обумовлюється тим, що покупець повинен сплати вартість товару до моменту його передачі продавцем, що узгоджується із ст.ст.538,692,693 Цивільного кодексу України.
На підставі укладеного договору 17.12.2010 року позивач передав, а відповідач прийняв 15 автобусів марки ЛАЗ-А191 та 1 автобус марки ЛАЗ А152 загальною вартістю 24 440 000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 17 грудня 2010р., копія якого міститься в матеріалах справи.
У зв'язку з цим, 11.03.2011 р. відповідач з метою виконання умов договору в якості оплати поставленого товару згідно акту приймання-передачі від 17 грудня 2010р. перерахував позивачу грошову суму у розмірі 4 680 000,00 грн.; 22.07.2011р. -786 539,00 грн. та 10 920 000,00 грн. частково, виконавши свої зобов'язання згідно з умовами укладеного договору.
30.12.2011 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання- передачі ще одного тролейбуса ЛАЗ-Е183 вартістю 2 200 000,00 грн.
З наведеного вбачається, що товар, переданий позивачем, відповідач оплатив лише частково, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 10 253 461,00 грн., яка є документально обґрунтованою та підтверджується належнимим доказами. А тому, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині, заявлені підставно та підлягають задоволенню, що вірно встановлено господарським судом Львівської області при прийнятті оскаржуваного рішення.
В силу вимог ст. ст. 11, 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 174 Господарського кодексу України (далі -ГК України) договір є підставою виникнення господарських зобов'язань, які мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ст.526 ЦК України, ст. 193 ГК України), і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, п.7 ст.193 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В силу вимог ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 538 ЦК України встановлено, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
В силу вимог частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із змісту вказаної норми вбачається, що право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору; а тому інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
При цьому, з'ясуванням документальних доказів у справі встановлено, що позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (за вих. №23/4-1 від 23.04.2012 року), на підставі 625 Цивільного кодексу України заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 895 587,73 грн. та 3% річних в сумі 450 512,38 грн. періоди, підстава нарахування та розмір яких відповідають вимогам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, а тому, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволено обґрунтовано.
Крім того, зважаючи на те, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі та у встановлені строки, позивач у відповідності до вимог ст. ст. 611, 612, ч. 1 ст. 624 ЦК України, ст. ст. 230, 231 ГК України на підставі п. 6.3 договору, нарахував відповідачу за прострочення оплати товару, отриманого на підставі вказаного договору, пеню за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року в сумі 1 089 822,83 грн. При цьому, пеня розрахована позивачем з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
У відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем та третьою особою у відповідності до ч.3 ст. 267 ЦК України подано заяви про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення з відповідача пені (а.с.92-94), з урахуванням яких, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої за період з 01.01.2011 р. по 23.04.2011 р., не підлягають задоволенню. У стягненні решти пені суд відмовив з огляду на те, що згідно п.2.2. договору, розрахунки повинні були проводитись у вигляді попередньої оплати, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені є безпідставними.
Однак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду із вищевказаним висновком місцевого господарського суду не погоджується, враховуючи наступне.
У відповідності до приписів ст. ст. 538, 693 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Враховуючи викладене, якщо сторони у договорі визначили форму оплату товару, шляхом здійснення його попередньої оплати покупцем, то в такому випадку, обов'язок щодо здійснення оплати за товар, якщо таку оплату не здійснено до передачі товару, може виникнути в покупця з того моменту коли продавець передав, а покупець прийняв відповідний товар, що повинно підтверджуватись належними та допустимими доказами.
При цьому, якщо договором не встановлено строк здійснення попередньої оплати покупцем, то така оплата, після передачі продавцем та отримання товару покупцем, повинна здійснюватись у відповідності до вимог ст.530 ЦК України. Однак, якщо сторонами визначено терміни, з настанням яких у покупця виникає обов'язок здійснити попередню оплату за товар, то така оплата повинна здійснюватись у відповідності до встановлених термінів, за прострочення яких настає відповідальність у відповідності до положень ст. ст.624, 625 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем відповідного товару підтверджується актами прийому-передачі продукції б/н від 17.12.2010 року, №30/12/11-01 від 30.12.2011 року та не заперечуються відповідачем, а також третьою особою, що згідно із вимогами ст.538 ЦК України є підставою для виконання грошового зобов'язання відповідачем у строк, який визначений сторонами у графіку оплат Громадських ТЗ (а.с.26).
При цьому, з матеріалів справи встановлено, що у відповідності до графіку оплат Громадських ТЗ, датою, з якої у позивача виникло право на нарахування пені є 01.01.2011 року, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно з укладеним договором. Наступні терміни, з настанням яких відповідач зобов'язався здійснювати попередню оплату, зокрема, є 01.03.2011 року, 01.04.2011 року, оскільки, у випадку здійснення оплати відповідачем у вказані строки, останнім не було б порушено майнові права позивача. Тому, кінцевою датою, з якої у позивача виникло право на нарахування пені є 01.04.2011 року.
Однак, зважаючи на те, що вимога про стягнення пені з відповідача заявлена 23.04.2012 року (відповідно до відмітки господарського суду Львівської області), в той час як статтею 258 ЦК України передбачено річний строк для звернення до суду із відповідними вимогами, а відповідач та третя особа подали заяви про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені з відповідача у відповідності до вимог ст.267 ЦК України (а.с.92,93), колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені нарахованої за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року, є безпідставними, у зв'язку із пропуском позивачем річного строку для звернення до суду із вказаними вимогами.
При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що позивач має право на стягнення пені за період з 23.04.2011 року по 30.06.2011 року включно, є необгрунтованими, з огляду на викладене вище, оскільки, термін позовної давності обчислюється з дня коли настав термін оплати, без урахування шестимісячного строку нарахування пені.
Більше того, з матеріалів справи встановлено, що 23.04.2012 року, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (за вих.№23/4-1 від 23.04.2012 року). Однак, із змісту вимог вищевказаної заяви вбачається, що позивачем поряд із збільшенням позовних вимог про стягнення заборгованості по договору, інфляційних нарахувань та 3% річних, заявлено нову вимогу про стягнення із відповідача пені, яку не було заявлено при поданні позовної заяви у даній справі, а відтак, в даному випадку має місце зміна предмета спору.
Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення позову за тією ж вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.2007 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Тому, господарський суд не повинен був розглядати пред'явлені додатково позовні вимоги про стягнення пені, про які не йшлося в позовній заяві, оскільки ст.22 ГПК України передбачено лише право позивача, зокрема, на збільшення позовних вимог, однак згідно з п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 таке збільшення не може бути пов'язане з пред'явленням додаткових позовних вимог, які можуть бути предметом розгляду в окремому провадженні. Відповідно до п.2 вищевказаного листа одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для стягнення пені з відповідача в даному випадку відсутні, однак, з підстав, викладених вище. При цьому, з огляду на те, що за результатами розгляду даної справи місцевим господарським судом було прийнято правильне рішення по суті, підстави для його скасування відсутні в силу вимог ст.104 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2012 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. У задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи", м.Київ відмовити.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2012 року у справі №5015/774/12 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 15.10.2012 року
Головуючий-суддя Юрченко Я.О.
Суддя Данко Л.С.
Суддя Давид Л.Л.