09 жовтня 2012 року Справа № 5002-33/1718-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Євдокімова І.В.,
Проценко О.І.,
за участю представників сторін:
прокурор: Джавалах Сергій Миколайович, посвідчення № 005801 від 25.09.12, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;
позивача: не з'явився, Ленінська селищна Рада Автономної Республіки Крим;
позивача: не з'явився, Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим;
відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 704 від 03.07.12, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
відповідача: Севостьянов Ігор Володимирович, доручення № б/н від 01.10.12, комунальне підприємство "Семиколодезянський ринок";
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А. ) від 07 серпня 2012 року у справі № 5002-33/1718-2012
за позовом прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі (вул. Геологічна, 17,Леніне, Ленінський р-н,98200)
Ленінської селищної Ради Автономної Республіки Крим (вул. Дзержинського, 6,Леніне,Ленінський район, Автономна Республіка Крим,98200)
Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим (вул. Київська, 81,Сімферополь,95000)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
Комунального підприємства "Семиколодезянський ринок" (вул. Енгельса, 11-а,Леніне, Ленінський р-н,98200)
про визнання недійсним договору
Прокурор Ленінського району АР Крим в інтересах держави в особі Ленінської селищної ради, Державної інспекції сільського господарства в АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, комунального підприємства «Семиколодезянський ринок», в якій просив суд визнати недійсним договір суперфіцію №1 від 25 жовтня 2010 року, укладений між відповідачами з моменту його вчинення.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А..) від 07 серпня 2012 року у справі №5002-33/1718-2012 позов задоволено.
Визнано недійсним договір суперфіцію №1 від 25 жовтня 2010 року, укладений між комунальним підприємством "Семиколодезянський ринок" та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 з моменту його вчинення.
Стягнуто з фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України 536.50 грн.судового збору.
Стягнуто з комунального підприємства "Семиколодезянський ринок" на користь Державного бюджету України 536.50 грн. судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент укладення договору суперфіцію комунальне підприємство "Семиколодезянський ринок" не було власником спірної земельної ділянки, тому не мало права розпоряджатися нею шляхом укладення договору суперфіцію. Крім того, встановлення факту порушення вимог чинного законодавства при укладенні оспорюваного прокурором правочину, а саме статей 203, 215 Цивільного кодексу України, дає підстави для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та припинити провадження по справі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема на думку скаржника, зазначені порушення полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення. Крім того, судом першої інстанції не було встановлено дійсного власника земельної ділянки.
До того ж, комунальне підприємство «Семиколодезянський ринок»на підставі Державного акту на право постійного користування набуло право постійного користування спірною земельною ділянкою, тобто стало землекористувачем, яке надає йому право укладати відповідні договори. Заявник апеляційної скарги також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що укладаючи спірний договір, ОСОБА_3 виступала, як фізична особа, а тому даний спір господарським судам не підвідомчій, що дає підстави для припинення провадження по справі.
В судовому засіданні призначеному до слухання на 09.10.2012, представники відповідачів підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, інші представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справі були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Комунальне підприємство «Семиколодезянський ринок»на підставі державного акту серія ЯЯ № 004390 від 22 листопада 2010 року, виданого згідно рішення Ленінської селищної ради 18 сесії 5 скликання від 14 вересня 2007 року за № 219-18/2007 у 2010 році набуло право постійного користування земельною ділянкою, площею 0.9030 га (АДРЕСА_2) для обслуговування та розміщення ринку (том 1 арк.с. 17).
25 жовтня 2010 року між комунальним підприємством «Семиколодезянський ринок»- (суперфіціар) та ОСОБА_3 (суперфіціарій) укладено договір суперфіція №1, згідно з умовами якого суперфіціар надає, а суперфіціарій набуває в строкове платне користування чужу земельну ділянку для будівництва магазину змішаної торгівлі та площадки, прилеглої до магазину. Місце розташування земельної ділянки - територія ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, КП "Семиколодезянський ринок" (том 1 арк.с. 15-16).
Загальна площа наданої в користування земельної ділянки складає 0,004775 га (пункт 2.1 договору).
Земельна ділянка надається у користуванні суперфіціарія для будівництва магазину змішаної торгівлі (пункт 2.2 договору).
Термін дії договору визначений в пункті 3.1 договору та становить 11 місяців з моменту підписання договору.
За користуванням права суперфіція встановлюється плата у розмірі 250.02 грн. в місяць (пункт 4.1 договору).
Одночасно, судовою колегією встановлено, що державний акт серії ЯЯ № 004390 від 22 листопада 2010 року було скасовано у зв'язку з допущеною помилкою, відповідно до акту списання від 24 листопада 2010 року, у зв'язку з чим у книгу записів державної реєстрації державних актів був внесений відповідний запис про списання акту (том 1 арк.с. 18).
Рішенням господарського суду АР Крим від 28 жовтня 2008 року по справі №2-20/4721-2008 рішення 18 сесії 5 скликання Ленінської селищної ради АР Крим від 14 вересня 2007 року за № 219-18X2007, на підставі якого було видано вищенаведений державний акт на право постійного користування комунальному підприємству "Семиколодезянський ринок" визнано недійсним (том арк.с. 33-34).
Прокурор вважаючи, що договір суперфіцію був укладений сторонами всупереч вимогам чинного законодавства, що дає підстави для визнання його недійсним звернувся до господарського суду із відповідним позовом.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, що зявились, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
В ході розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що по своєї правовій природи спірний договір є договором суперфіцію.
Договір суперфіція - є договір між власником земельної ділянки та майбутнім забудовником.
Згідно з частиною 1 статті 102 Земельного кодексу України суперфіцій - це відчужуване речове право користування земельною ділянкою для забудови, яке повинно здійснюватися з додержанням вимог земельного законодавства щодо особливостей земельної ділянки, як предмету договору, істотних умов договору, прав та обов'язків сторін.
Відповідно до глави 34 Цивільного кодексу України та статті 102 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально -культурних, житлових та інших споруд і будівель(суперфіцій). Таке право може виникати на підставі договору.
Статтею 1021 Земельного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватись цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відсуджене її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.
Відповідно до частини 1 статті 413 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
Отже, враховуючи вищевикладені норми законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може виникнути лише на підставі договору, укладеного тільки з власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватись цією земельною ділянкою для таких потреб.
Частиною 5 статті 21 Земельного кодексу України встановлено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням земельного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 414 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.
З норм земельного та цивільного законодавства вбачається, що право власності та право постійного користування має різну юридичну природу та наслідки.
Так, згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійною користування земельною ділянкою -це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває в держаній або комунальній власності без встановлення строку.
Момент виникнення права на землю визначений статтею 125 Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Як встановлено та вказувалось вище, договір суперфіцію №1 був укладений 25 жовтня 2010 року між комунальним підприємством «Семиколодезянський ринок»та ОСОБА_3 на підставі державного акту серія ЯЯ №004390 від 22 листопада 2010 року, виданого комунальному підприємству «Семиколодезянський ринок»згідно рішення Ленінської селищної ради 18 сесії 5 скликання від 14 вересня 2007 року за № 219-18/2007, який в свою чергу, у зв'язку з допущеною помилкою, відповідно до акту списання від 24 листопада 2010 року був скасований, у зв'язку з чим у книгу записів державної реєстрації державних актів був внесений відповідний запис про списання акту, що підтверджується відомостями, наданими відділом Держкомзему у Ленінському районі АР Крим (том 1 арк.с. 18, 146).
Більш того, рішенням господарського суду АР Крим від 28 жовтня 2008 року по справі №2-20/4721-2008, яке набуло законної сили 17 листопада 2008 року, визнано недійсним рішення 18 сесії 5 скликання Ленінської селищної ради АР Крим від 14 вересня 2007 року за № 219-18/2007 (том арк.с. 33-34).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відсутності у комунального підприємства «Семиколодезянський ринок»права розпоряджатися землею, площею 0.9030 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, оскільки ані на момент укладення договору суперфіцію від 25 жовтня 2010 року, а ні на даний час комунальне підприємство "Семиколодезянський ринок" не є власником спірної земельної ділянки, а отже не мало права розпоряджатися нею шляхом укладення договору суперфіцію.
Щодо вимог про визнання вищезазначеного договору суперфіцію недійсним, судова колегія також погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Вищий Господарський суд України у своєму Роз'ясненні №02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" роз'яснив, що господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, необхідно враховувати, що угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом.
Таким чином, встановлення факту порушення вимог чинного законодавства при укладенні оспорюваного прокурором правочину, надає суду підстави для визнання договору суперфіцію №1 від 25 жовтня 2010 року недійсним.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про наявність у комунального підприємства «Семиколодезянський ринок»на підставі Державного акту на права постійного користування, а отже права укладати відповідні договори, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки, як було встановлено в ході розгляду справи, на момент укладання спірного договору комунальне підприємство «Семиколодезянський ринок»не мало правовставлюючих документів на право користування земельною ділянкою. Більш того навіть, якщо б у комунального підприємства «Семиколодезянський ринок»було право на користування земельною ділянкою, воно також не мало б права укладати відповідний договір, оскільки, відповідно до діючого законодавства лише власник землі має право на укладання договору суперфіцію.
Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про те, що договір був укладений з ОСОБА_3, як з фізичною особою, а не як із підприємцем, а тому даний спір господарським судам не підвідомчій та наявні підстави передбачені пунктами 1-1 та 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України для припинення провадження по справі, є неспроможними, оскільки пунктом 1.1 договору суперфіцію №1 передбачено, що ОСОБА_3 набула земельну ділянку у користування для будівництва магазину роздрібної торгівлі та майданчику, прилеглого до магазину.
Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності(частина 1 статті 1 цього Кодексу).
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
Відповідно до пунктів 1,2 статті 3 цього Кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.
Крім того, приписами статті 55 вказаного Кодексу визначено поняття суб'єкта господарювання, а саме суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію(сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.
При цьому, суб'єктами господарювання, зокрема є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
А як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є суб'єктом господарювання - фізичною особою - підприємцем, що підтверджується свідоцтвом серії В01 №194342 (том 1 арк.с. 29, 61-63) та довідкою ДПС в АР Крим, у зв'язку з чим, враховуючи господарську мету укладення договору суперфіцію, судова колегія вважає спірні відносини господарськими, а спір - таким, що підлягає розглядові у господарському суді
Щодо доводів скаржника, про відсутність повноважень у прокурора на звернення до суду в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в АР Крим та Ленінської селищної ради із відповідним позовом, судова колегія вважає за необхідне зазначити.
Відповідно до Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіки Крим, областях, містах Києві та Севастополі, основним завданням Держсільгоспінспекції є реалізація повноважень Державної інспекції сільського господарства України у межах відповідної території є зокрема здійснення державного нагляду (контроль) за дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Положеннями "Про Державну інспекцію сільського господарства України" затвердженими Указ Президент України, від 13.04.2011, № 459/2011 встановлено, що Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Статтею 4 Закону Україну "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що об'єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.
А в силу статті 5 зазначеного Закону, Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.
Відповідно до статті 6 цього Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать: а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.
Згідно пункту 4 Положення про державну інспекцію сільського господарства в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №770 від 23.12.11 держсільгоспінспекція здійснює нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель, дотримання вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування та інш.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських, селищних, сільських рад віднесено, в тому числі, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.
Статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
До делегованих повноважень виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" відноситься здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Таким чином, Державна інспекція сільського господарства в АР Крим та Ленінська селищна рада є органами, що представляють державу у спірних правовідносинах, інтереси якого були порушені внаслідок недотримання земельного, господарського та цивільного законодавства при укладення договору сепурфіція №1 від 25.10.2010 р., а також органами які уповноважені державою на здійснення функцій з дотримання земельного законодавства на території АР Крим, які також забезпечують реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання і охорони земель та державний контроль у вказаній сфері.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів громадянина та держави у суді.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 08.04.99 прокурори та їх заступники мають право звертатися до суду з позовними заявами в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоврядування з делегованими повноваженнями органів виконавчої влади. Прокурор самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення інтересів держави.
Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокуратурою інтересів громадянина в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Здійснюючи повноваження, покладені на прокуратуру статтею 121 Конституції України, прокурор, як це передбачено ст.ст. 35 і 36і Закону України «Про прокуратуру», зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що звернення із позовами в інтересах держави в особі та Державної інспекції сільського господарства в АР Крим та Ленінської селищної ради відноситься до повноважень прокуратури, які передбачені діючим законодавством, а тому доводи відносно відсутності такого права у прокуратури не можуть бути прийняти до уваги суду апеляційної інстанції.
Також судова колегія не приймає доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було встановлено дійсного власника спірної земельної ділянки та звертає увагу скаржника на наступне.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
А, як вказувалось вище, відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських, селищних, сільських рад віднесено, в тому числі, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.
Статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Більш того, в рамках даної справи зазначені обставини не потребували встановлення оскільки не були предметом спору, а як вбачається, предметом спору по даній справі є визнання договору суперфіцію недійсним.
Стосовно обставин, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія вважає їх не обґрунтованими та такими, що суперечать дійсним обставинам, які були встановлені у ході розгляду справи.
З урахуванням викладеного, судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 серпня 2012 року у справі № 5002-33/1718-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді І.В. Євдокімов
О.І. Проценко
Розсилка:
1.Ленінська селищна Рада Автономної Республіки Крим (вул. Дзержинського, 6,Леніне,Ленінський район, Автономна Республіка Крим,98200)
2.Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим (вул. Київська, 81,Сімферополь,95000)
3.Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
4.Комунальне підприємство "Семиколодезянський ринок" (вул. Енгельса, 11-а,Леніне, Ленінський р-н,98200) 5.Прокурор Ленінського району Автономної Республіки Крим (вул. Геологічна, 17,Леніне, Ленінський р-н,98200)
6.Прокуратура міста Севастополя (м. Севастополь, вул. Павліченко, 1, 99011)