04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
24.09.2012 № 5011-72/5829-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 24.09.2012 року,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року,
у справі № 5011-72/5829-2012 (суддя - Бондарчук В.В.)
за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною
до товариства з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс»
про визнання договору недійсним
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року по справі № 5011 72/5829-2012 позовні вимоги Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною до ТОВ «Український юридичний сервіс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів - задоволено частково. Визнано недійсним договір № 2 38 від 21.12.2011 року укладений між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та ТОВ «Український юридичний сервіс». В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 12.06.2012 року відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року у справі № 5011 72/5829-2012 скасувати в частині визнання недійсним договору та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в цій частині.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2012 року у складі головуючого судді - Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс» прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/3 від 25.07.2012 року у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків було введено до складу колегії замість судді Майданевича А.Г. суддю Ткаченка Б. О.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, по справі № 5011 72/5829-2012 склад колегії суддів змінено: головуючий суддя - Лобань О.І., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважає подану відповідачам апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судових засіданнях 10.09.2012 року та 24.09.2012 року представник Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі. Просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року залишити без змін.
Представники товариства з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс» в судові засідання 25.07.2012 року, 10.09.2012 року та 24.09.2012 року не з'являлися, про місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 173). Про причини неявки скаржник суд не повідомляв.
Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки скаржник про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Участь представників відповідача у судовому засіданні 24.09.2012 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
21.12.2011 року між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс» (виконавець) укладено договір №2-38 від 21.12.2011 року, відповідно до умов якого, позивач доручає, а відповідач бере на себе зобов'язання надати послуги з проведення незалежної оцінки майна, що належить до державної власності, відповідно до додатків, які є невід'ємною частиною даного договору. Послуги надаються з наступних напрямків: - оцінка нерухомого майна (крім земельних ділянок); оцінка машин і обладнання; оцінка дорожніх транспортних засобів; оцінка інших рухомих речей, крім таких, що належать до літальних апаратів, судноплавних засобів, та тих, що становлять культурну цінність. (п.1.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору відповідач зобов'язаний здійснити оцінку станом на дату, що зазначається в додатках до цього договору. Згідно п. 3 додатку №1 до договору послуги з оцінки майна надаються в строк з моменту підписання цієї специфікації та до 28 лютого 2012 року.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов зазначеного договору позивачем було перераховано відповідачеві 100% оплати вартості послуг, що підтверджується платіжним дорученням №2832 від 26.12.2011 року на суму 80000 грн.
У травні 2012 року Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Український юридичний сервіс» про визнання договору № 2-38 від 21.12.2011 року укладеного недійсним з моменту його вчинення та стягнення 80000 грн. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною зазначає, що при укладенні спірного договору, сторонами не було визначено такої істотної умови укладеного договору як дата оцінки, яка згідно ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є істотною умовою договору, а перераховані грошові кошти в якості передоплати є безпідставно отриманими та неповернутими на момент звернення до суду.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року по справі № 5011 72/5829-2012 позовні вимоги Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною до ТОВ «Український юридичний сервіс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів - задоволено частково. Визнано недійсним договір № 2 38 від 21.12.2011 року укладений між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та ТОВ «Український юридичний сервіс». В іншій частині позову відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.
У відповідності до частин 1 та 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як вірно вказав суд першої інстанції, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 2-38 від 21.12.2011 року є договором про надання послуг. Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, предметом договору № 2-38 від 21.12.2011 року є послуги з проведення незалежної оцінки майна, що належить до державної власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003 р. «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» дата оцінки - дата (число, місяць та рік), на яку проводиться оцінка майна та визначається його вартість. У ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов'язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів. Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторони, при укладенні договору №2-38 від 21.12.2011 року не погодили конкретної дати проведення оцінки майна, а тому судова колегія вважає, що сторони не погодили такої істотної умови договору як дата оцінки.
Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 р. № 02-5/111, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, у відповідності до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Як передбачено частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, оскільки сторонами не погоджено дати оцінки при укладені договору №2-38 від 21.12.2011 р., встановленою законодавством як істотною умовою договору для даного виду договорів, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що такий договір є недійсним.
Крім того, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову позивачу у стягненні з відповідача 80000 грн. виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 1 ст. 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, оскільки законодавством прямо не встановлено обов'язку відповідача негайного виконання зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів та позивачем не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, доказів пред'явлення відповідної вимоги до відповідача, то, строк повернення перерахованих коштів та обов'язок відповідача їх повернути станом на момент розгляду справи та прийняття у ній рішення у відповідача не настав.
За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та визнання недійсним договір № 2 38 від 21.12.2011 року укладений між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та ТОВ «Український юридичний сервіс».
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс», на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс», слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український юридичний сервіс» на рішення господарського суду м. Києва від 12.06.2012 року у справі № 5011-75/5829-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року у справі № 5011-75/5829-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 5011-75/5829-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Лобань О.І.
Судді Майданевич А.Г.
Федорчук Р.В.