79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.10.12 Справа№ 5015/2568/12
за позовом: Публічного акціонерного товариства „ФОЛЬКСБАНК", м.Львів
до відповідача 1: Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, м.Львів
до відповідача 2: Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області, м.Львів
до відповідача 3: Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, м.Львів
до відповідача 4: Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві, м.Київ
про: звільнення майна з - під арешту
Суддя Король М.Р.
Представники:
від позивача: Федорюк І.І. - юрисконсульт (довіреність від 12.09.2012р.)
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3: не з'явився
від відповідача 4: не з'явився
В судовому засіданні 09.10.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Публічне акціонерне товариство „ФОЛЬКСБАНК" (м. Львів) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, (м.Львів), до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області, (м.Львів), до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, (м.Львів) та до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві, (м.Київ) про звільнення майна з - під арешту.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.06.2012 року у справі №5015/2568/12 позовну заяву Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк" повернуто без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.63 ГПК України.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк" за №10-3/21530 від 02.07.2012 року задоволено, ухвалу господарського суду Львівської області від 22.06.2012 року скасовано, справу передано на розгляд господарського суду Львівської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 червня 2012 року з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ПАТ "Фольксбанк" стало відомо, що на нерухомість, яка знаходиться в іпотеці банку, накладено арешти, чим порушено права банку.
Ухвалою суду від 03.08.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25.09.2012 р.
Ухвалою суду від 25.09.2012р. строк розгляду спору продовжено на 15 днів.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду від 25.09.2012 р.
Представник позивача в судові засідання з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві. 28.09.2012 р. представник позивача подав заяву (№21774/12) про долучення до матеріалів справи матеріалів, витребуваних судом, а саме позовної заяви від 15.06.2012р. з додатками.
В судове засідання відповідачі явку повноважних представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, витребовуваних судом документів не подали, з клопотаннями та заявами до суду не звертались, хоча були належним чином повідмлені про час та місце розгляду спору, про що свідчить наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень № № 79044 0572717 1, 01032 3622055 2, 79058 0479832 1, 79000 3312499 2.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
07 листопада 2007 року між ВАТ „Електрон Банк", правонаступником якого є ПАТ „ФОЛЬКСБАНК", та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № KF 45482, за яким позичальник отримав грошові кошти в сумі 500 000,00 дол США строком на 20 років. Додатковою угодою від 23 квітня 2008 року ліміт заборгованості збільшено до 752 000,00 дол. США.
Згідно п. 1.3. договору № KF 45482, позичальник зобов'язується забезпечити повне погашення заборгованості по кредиту та нарахованих процентах за користування кредитними коштами в строк до 05 листопада 2027 року в порядку, передбаченому кредитним договором на умовах погашення ліміту, визначених в додатку №1 до даного договору.
Відповідно до п. 1.4. договору, процентна ставка за користування траншами кредитної лінії встановлюється в розмірі 11,5% річних. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом або частиною кредиту та/або процентами, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 14,5% річних.Після повного погашення простроченої заборгованості процентна ставка встановлюється в розмірі 11,5%.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором між ПАТ "Фольксбанк" та ОСОБА_3 було укладено Іпотечні договори а саме:
· Іпотечний договір від 09 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №8660, за яким в іпотеку було передано земельну ділянку площею 0,1480 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Земельна ділянка передана для будівництва та обслуговування
житлового будинку. Кадастровий № 32 218 860 01 01 119 0005.
27.03.2008 року до Іпотечного договору внесено зміни, за якими в іпотеку додатково
було надано об'єкт незавершеного будівництва готовністю 20%, що знаходиться за
адресою Вишгородський район, с. Нові Петрівці, масив „Вишгородський";
· Іпотечний договір від 09 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом
Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі
за №8661, за яким в іпотеку було надано земельну ділянку площею 0,1571 га, яка
знаходиться за адресою:АДРЕСА_2. Земельна ділянка передана для будівництва та обслуговування
житлового будинку. Кадастровий №32 218 860 01 01 119 0108.
· Іпотечний договір від 09 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом
Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі
за №8662, за яким в іпотеку було надано земельну ділянку площею 0,1619, яка
знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Земельна ділянка передана для будівництва та обслуговування
житлового будинку. Кадастровий №32 218 860 01 01 119 0106.
27.03.2008 року до Іпотечного договору внесено зміни, за якими в іпотеку додатково
було надано об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 11%, що знаходиться за
адресою: АДРЕСА_1.
· Іпотечний договір від 12 липня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом
Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за
№1052, за яким в іпотеку було надано нежитлове приміщення загальною площею 84,0
кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
11 червня 2012 року з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ПАТ "Фольксбанк" стало відомо, що на нерухомість, яка знаходиться в іпотеці банку, було накладено арешти, а саме:
22 серпня 2011 року Галицьким відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 (запис 15);
25 листопада 2011 року Підрозділом примусового виконання рішень відділу виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 (запис 16);
29 лютого 2012 року Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції накладено арешт на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (запис 18);
25 квітня 2012 року відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 (запис 19).
З витягу з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що Іпотечні договори між ПАТ "Фольксбанк" та ОСОБА_3 були укладені 9 листопада 2007 р. та 12 липня 2010р.
В обгрунтування позовних вимог позивачем подано розрахунок загальної заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ „ФОЛЬКСБАНК" по кредитному договору № KF 45482 від 07.11.2007 р., згідно якого станом на 28.10.2011 р. загальна заборгованість ОСОБА_3 становить 735 121,16 доларів США та 2969,50 грн.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, який зазначено в ч. 2 ст. 16 ЦК України не є вичерпним.
Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 60 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Також в п. 5.6. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за № 865/4158 зазначено, що державний виконавець роз'яснює сторонам та зацікавленим особам, які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, що вони мають право оскаржити дії державного виконавця, а також звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Згідно ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Отже, виходячи із змісту зазначених норм власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально -правових вимог позивача має бути встановлення факту належності позивачеві права на спірне майно та безпідставність включення такого майна до опису боржника та накладення на нього арешту.
У відповідності до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про виключення майна з опису" №6 від 27.08.76 р. (в редакції від 25.05.1998 р.), за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.
Як вбачається з матеріалів справи, майно передане в іпотеку банку для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, належить на праві власності ОСОБА_3.
Умовами договорів іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право, зокрема, вищого пріоритету на задоволення своїх вимог за рахуноу предмета іпотеки; у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 37 наведеного закону передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
В матеріалах справи відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, які б засвідчували передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Беручи до уваги наведене, суд прийшов до висновку про те, що позивачем не надано доказів наявності у нього права власності чи володіння на арештоване майно, в зв'язку з чим обраний банком спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає вимогам ст. 60 Закону України „Про виконавче провадження".
Позивачем не представлено рішення суду, яке набрало законної сили, та яким задоволено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки або про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Крім того, поданий позивачем розрахунок загальної заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ „ФОЛЬКСБАНК" по кредитному договору № KF 45482 від 07.11.2007 р. проведений станом на 28.10.2011 р. Розрахунку суми заборгованості на момент розгляду спору позивачем не надано.
В силу приписів частини 1 ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. При цьому частиною 3 цієї статті визначено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Водночас частиною 4 ст. 54 цього Закону встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом (частина 7 ст. 54 Закону).
Аналогічні положення містяться в пункті 5.3.5. Інструкції про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999, № 74/5, яким роз'яснено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Частинами 5,6,7,8 ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України „Про іпотеку".
З аналізу наведених норм, суд прийшов до висновку, що відповідачами при проведенні виконавчих дій у відповідності до вимог Закону України „Про виконавче провадження", а саме при накладенні арешту на майно, передане в іпотеку банку, не порушено права позивача щодо пріоритету на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, оскільки у разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження".
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами у відповідності до ст. 43 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повне рішення складено 15.10.2012 р.
Суддя Король М.Р.