79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.10.12 Справа№ 5015/3084/12
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-Ігор», м.Львів
до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів
про визнання договору продовженим (поновленим).
Суддя Коссак С.М.
при секретарі Кміть М.Б.
Представники:
Від позивача: Могильницький А.М. - представник за довіреністю №б/н від 28.02.2012р., діє до 31.12.2012р.;
Від відповідача: Романяк М.О.- представник за довіреністю від 3 січня 2012р. №2302-вих-1, діє до 31 грудня 2012р.
29.11.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-Ігор» звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання договору продовженим (поновленим).
Рішенням господарського суду Львівської області від 27.01.2012р. у справі №5015/7159/11 відмовлено у задоволенні позову повністю Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛІМ-Ігор»(надалі - позивач) до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі -відповідач) про визнання договору продовженим (поновленим).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2012р. у справі №5015/7159/11 рішення господарського суду Львівської області від 27.01.2012р. у справі №5015/7159/11 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 04 липня 2012 року у справі №5015/7159/11 рішення господарського суду Львівської області від 27.01.2012р. у справі №5015/7159/11 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2012р. у справі №5015/7159/11 скасовано та справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту його прав не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України та 20 ГК України. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим з наступних підстав. Виходячи із системного аналізу приписів ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а значить не потребує окремого судового врегулювання. В даному випадку орендодавець вважає спірний договір припиненим та вимагає повернення об'єкту оренду, тобто, між сторонами виник спір щодо права орендаря на продовження строку дії договору в порядку ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 764 ЦК України, а відтак, останній підлягає розгляду в судовому порядку та не суперечить передбаченому ст. 16 ЦК України способу захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, про визнання права, а також правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 03.02.09 у справі № 20/257-35/597.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.
Системою автоматизованого розподілу справ у господарському суді Львівської області справі №5015/7159/11 присвоєно номер №5015/3084/12. Ухвалою господарського суду від 27.07.2012 р. розгляд справи призначено на 15.08.2012 р.
В судовому засіданні 15.08.2012р. представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не поступало. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подав клопотання.
Ухвалою суду від 15.08.2012р. розгляд справи відкладався на 04.09.2012р. через неявку в судове засідання представника позивача та невиконання сторонами всіх вимог ухвали суду. В судовому засіданні 04.09.2012р. розгляд справи відкладено на 02.10.2012р. через неявку сторін в судове засідання та не виконання вимог ухвали суду .
В судовому засіданні 02.10.2012р. представнику позивача роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не поступало. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подав клопотання.
З підстав зазначених в ухвалі суду від 02.10.2012р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 10.10.2012р.
В судовому засіданні 10.10.2012р. позивач явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд позов задоволити повністю.
В судовому засіданні 10.10.2012р. відповідач явку повноважного представника забезпечив, подав відзив (вх. №22835/12 від 10.10.2012р.), в якому заперечує проти заявлених позовних вимог і просить в позові відмовити повністю.
У судовому засіданні 10.10.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши зібрані та наявні в матеріалах справи докази судом встановлено наступне.
25 січня 2000р. між позивачем (за договором -Орендар) та відповідачем (за договором- Орендодавець) укладено договір оренди нежитлових приміщень №7671 за адресою м. Львів, вул. Роксоляни, 24 1-го поверху, пл.736,9 кв. м., підв. прим. площею 659,5 кв. м., призначення приміщень -магазин ( надалі -Договір). Відповідно до п.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду приміщення з 24.01.2000р. до 24 січня 2005 року терміном на 5 (п»ять) років.
Додатком №2 до Договору від 28.12.2001р. внесені зміни та доповнення до Договору в частині використання приміщень, а саме орендовані приміщення використовувати: магазин -567,8 кв.м., громадське харчування -380,0 кв.м., аптека -448,6 кв.м. та аптечний склад.
Актом обстеження технічного стану приміщень 1-го поверху та підвалу в будинку №24 по вул.. Роксоляни у м.Львові від 03.03.2000р. було виявлено ряд недоліків орендованого приміщення.
Матеріалами справи підтверджується, що ремонтні роботи проводилися Орендарем за погодженням з Орендодавцем, що свідчить про належне виконання взятих зобов'язань за Договором. Зокрема, листом від 07.03.2000р. №1203-265 та від 29.12.2001р. №1203-5339 управління комунального майна департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради повідомило Орендаря про те, що не заперечує проти проведення ремонтних робіт нежитлового приміщення на вул. Роксоляни, 24 при умові подання проектних пропозицій. Актами від 18 грудня 2000р. та від 5 червня 2001р. погоджено суми та об'єми виконаних робіт по ремонту орендованих приміщень за адресою м.Львів, вул.Роксоляни,24, які підписані Орендодавцем та Орендарем та скріплені печатками.
Крім цього, у судовому засіданні позивачем надано платіжні доручення №2912 від 27 лютого 2012р. на суму 1 323,14 грн., №2920 від 29 лютого 2012 р. на суму 1 654,25 грн., №2931 від 06 березня 2012р. на суму 7 024, 12грн., №2932 від 06 березня 2012 р. на суму 8 034,17 грн., №3006 від 30 березня 2012р. на суму 2 000,00грн., №3353 від 23 серпня 2012р. на суму 5 238,00 грн., №3352 від 23 серпня 2012р. на суму 4 000, 00грн., №3439 від 28 вересня 2012р. на суму 12 000,00грн. про оплату відповідно до умов Договору.
27.10.2011р. Орендодавець листом за №2302-2921 повідомив Орендаря про припинення договірних стосунків з 24.01.2005р.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 20 Господарського кодексу України, статтею 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. При цьому зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з статтею 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч.6 цієї ж статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Нормою ч. 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 631 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди майна, цим законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Пунктом 14 Договору сторони передбачили, що відносини щодо оренди нежитлових приміщень (споруд, будівель), що знаходяться у комунальній власності міста, регулюються Законами України «Про оренду державного та комунального майна», «Про власність», «Про місцеве самоврядування в Україні», а також іншими нормативно-правовими актами України. Інших умов, які б передбачали порядок продовження строку дії договору оренди, окрім порядку встановленого ст.764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», сторони в Договорі оренди нежитлових приміщень №7671 від 25 січня 2000 року не передбачили.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди),то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічне положення міститься у ч.4 статті 284 Господарського кодексу України, ч.2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку (терміну) дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовується ні позивачем, ні відповідачем той факт, що протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, а саме 24.01.2005р. та 24.01.2010р. ні одна із сторін за Договором не виявила бажання припинити договірні відносини і не повідомляла про свої наміри іншу сторону. Належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що відповідач заперечував проти такого користування та направляв позивачу заяву про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди відсутні, а лист Орендодавця (відповідача у справі) від 27.10.2011р. за №2302-2921 про припинення договірних стосунків з 24.01.2005р., надсилався позивачу лише через 6р. 9 міс. після закінчення строку Договору, і не може свідчити про те, що Договір не був поновлений після 24.01.2005р. на новий строк до 24.01.2010р., а відтак, оскільки лист від 27.10.2011р. і на новий строк до 24.01.2015р. Позивач (Орендар) після спливу вищевказаного строку і по теперішній час продовжує користуватися даними приміщеннями, утримує їх та сплачує орендну плату, про що свідчать надані платіжні доручення.
Листом №2302-2921 від 27.10.2011 р. відповідач повідомив позивача про те, що договір №7671 від 25.01.2000 р. припинив дію з моменту закінчення, а саме з 24.01.2005 р., що перевіркою були виявлені порушення позивачем умов договору та зобов'язано позивача протягом 15 днів повернути орендоване майно. Зокрема, констатується, що позивач не уклав договір із ЖЕК на відшкодування експлуатаційних витрат. Відповідно до статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте жодних доказів стверджуючих у вказаному листі порушень умов договору суду не надано. Натомість позивачем надано докази проведення ремонту орендованого приміщення та вчинення дій щодо приведення та підтримання його у належному стані, що є в матеріалах справи (Акт обстеження технічного стану приміщень, кошториси на виконання часткових будівельних робіт, договірні ціни на виконання часткових будівельних робіт, Акти погодження суми та об'ємів виконаних робіт по ремонту орендованих приміщень, Акти приймання виконаних робіт, типові форми КБ-3). Зазначеним спростовуються посилання відповідача на належне виконання Позивачем умов договору.
Виходячи із системного аналізу приписів статті 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 статті 284 Господарського кодексу України та ч. 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а значить не потребує окремого судового врегулювання.
Суд приходить до висновку, що орендні відносини за договором оренди №7671 від 25.01.2000р. були продовжені до 24.01.2010р., а в подальшому і до 24.01.2015р. Дане вбачається з того, що відповідач в порядку та строки, передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та договором не заявив про бажання припинити орендні відносини. Лист Орендодавця (відповідача у справі) від 27.10.2011р. за №2302-2921 про припинення договірних стосунків з 24.01.2005р. суд не приймає до уваги як належне повідомлення про бажання припинити договірні відносини, оскільки відповідач фактичними діями не заперечував проти продовження строку дії договору оренди з 24.01.2005р. до 24.01.2010р., приймав орендну плату, не заперечував щодо продовження користування останнім приміщеннями. Щодо підстави для не продовження договору оренди з 24.01.2010р. по 24.01.2015р. даний лист також не може бути прийнятий до уваги, так як датований 27.10.2011р., тобто більш як через півтора року після продовження орендних відносин між сторонами в силу положень статті 764 Цивільного кодексу України, ч.2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п.14 Договору.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч.1 статті 291 Господарського кодексу України, ч. 1 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", одностороння відмова від договору оренди не допускається. Згідно із ч. 3 статті 651 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від договору допускається лише тоді, коли право на таку відмову встановлено договором або законом і тоді при такій відмові договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно із ч. 1 статті 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, лише якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
З огляду на все вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору оренди нежитлових приміщень №7671 від 25 січня 2000 року, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24, загальною площею 1396,4 кв.м., продовженим, оскільки станом на дату подання позову раніше укладений між сторонами договір оренди, в силу положень статті.764 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п.14 Договору оренди нежитлових приміщень №7671 від 25 січня 2000 року, вважається продовженим на новий термін.
Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 20, 175, 193, 283, 284, 291 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 15, 16, 509, 526, 626, 629, 631, 759, 763, 764,782, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 17, 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та ст.ст. 1,3, 33, 38, 43, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволені позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 12.10.2012 р.
Суддя Коссак С.М