вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
03 жовтня 2012 р. (12:42) Справа №2а-10148.1/11/0170/5
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Сидоренка Д.В.,
суддів: Кащеєвої Г.Ю.,
Кушнової А.О.,
при секретарі Леоновій В.В.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_7, довіреність № б/н від 24.06.2011 року,
ОСОБА_3, довіреність № б/н від 01.03.2012 року,
відповідача - ОСОБА_4, довіреність № 9-10137 від 15.06.2012 року,
третьої особи (ГУ ДМС)- Нестерук Д.А., довіреність № 17-9-1767 від 01.08.2012
року,
третьої особи (ГУ МВС) - Юфімчук М.В., довіреність № 23/дз від 03.01.2012 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_8
до Державної міграційної служби України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим
Головне управління Державної міграційної служби України в АР Крим,
про визнання незаконним та скасування рішення, спонукання до виконання певних дій,
Обставини справи: До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов ОСОБА_8 до Державної міграційної служби України про визнання незаконним та скасування рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 01.12.2010 року № 602-10 про втрату статусу біженця громадянкою Іраку ОСОБА_8, зобов'язання Державної міграційної служби України розглянути питання про надання статусу біженця громадянці Іраку ОСОБА_8.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.08.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.09.2011 року первинного відповідача у справі замінено на належного Державний комітет України у справах національностей та релігій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.10.2011 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим та Відділ міграційної служби в АР Крим.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.11.2011 року до участі у справі в якості відповідача залучено Державну міграційну службу України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.12.2011 року провадження по справі закрито в частині позовних вимог щодо зобов'язання Державної міграційної служби України розглянути питання про надання статусу біженця громадянці Іраку ОСОБА_8.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.12.2011 року позивачу відмовлено у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду та позовну заяву залишено без розгляду на підставі ст. 100 КАС України.
Не погодившись з вказаною ухвалою, позивачем було її оскаржено в апеляційному порядку.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.12.2011 року у справі № 2а-10148/11/0170/5, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Матеріали адміністративної справи № 2а-10148/11/0170/5 повернуті до Окружного адміністративного суду АР Крим 19.07.2012 року, справі привласнено номер № 2а-10148.1/11/0170/5, матеріали справи передані для продовження розгляду судді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 14.08.2012 року справу призначено до розгляду на 30.08.2012 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.09.2012 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог до Державного комітету України у справах національностей та релігій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.09.2012 року проведено заміну третьої особи - Відділу міграційної служби в АР Крим на Головне управління Державної міграційної служби України в АР Крим.
Представник позивача, присутній у судовому засіданні 03.10.2012 року, наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення про втрату позивачем статусу біженця прийнято необґрунтовано, оскільки позивач території України не полишав та захистом країни громадянської належності (Іраку) не скористався.
Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що рішення про втрату статусу біженця громадянкою Іраку ОСОБА_8 прийнято правомірно на тій підставі, що позивач скористався захистом країни громадянської належності, що підтверджується відміткою у проїзному документі, а саме візою посольства Туреччини в Іраку.
Треті особи письмових заперечень проти позову не надали. Присутні у судовому засіданні представники проти позову заперечували.
Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Постановою Кабінету Міністрів України № 201 від 14.02.2007 року було затверджено Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, відповідно до п. 1 якого Державний комітет України у справах національностей та релігій України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України.
Вказаним пунктом також було передбачано, що Держкомнацрелігій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.
Указом Президента України від 09.12.2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій України та утворено Державну міграційну службу, поклавши на цю службу функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.
Таким чином, Державна міграційна служба є правонаступником Державного комітету України у справах національностей та релігій в частині функцій з реалізації міграційної політики в межах, визначених законодавством про біженців.
Положенням про Державну міграційну службу України, яке затверджено Указом Президента України від 06.04.2011 року № 405/2011 «Питання Державної міграційної служби України» встановлено, що Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр).
ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС України відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про надання, втрату, позбавлення і скасування статусу біженця та інших форм захисту (п.п.15 п.4 Положення).
Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Іраку, яка є біженцем згідно із свідоцтвом від 25.07.2001 року № 102, звернулась до Державного комітету України у справах національностей та релігій з заявою щодо надання інформації про можливість продовження статусу біженця.
Листом від 29.06.2011 року № 17-9-130 (а.с.14) Державним комітетом України у справах національностей та релігій було повідомлено позивача про те, що продовження статусу біженця не є можливим, оскільки відповідно до ст. 15 Закону України «Про біженців» 01.12.2010 року прийнято рішення № 602-10 про втрату статусу біженця громадянкою Іраку ОСОБА_8.
В листі також було зазначено про те, що про вказане рішення ОСОБА_8 було сповіщено відповідним повідомленням від 28.12.2010 року.
Заявою від 04.07.2011 року позивач звернувся до Державною міграційної служби України (а.с.15) з проханням направити на його адресу рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 602-10 від 01.12.2010 року.
Супровідним листом № 17-9-467 від 27.09.2011 року (а.с.40) позивачу направлено рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 602-10 від 01.12.2010 року.
На час виникнення спірних правовідносин правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, були закріплені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
У відповідності до ст. 2 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців на час прийняття оскаржуваного рішення були визначені Законом України «Про біженців» від 21.06.2001 року № 2557-ІІІ (далі по тексту - Закону № 2557).
Статтею 1 Закону № 2557 було надано визначення біженця - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 19 Закону № 2557).
Відповідно до ст. 14 Закону № 2557 статус біженця в Україні надається на період дії обставин, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону.
Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсилається до органу міграційної служби, який розглядав заяву.
Орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про надання статусу біженця видає кожній особі, яка досягла шістнадцяти років, посвідчення біженця встановленого зразка.
Особа, якій надано статус біженця в Україні і яка досягла шістнадцятирічного віку, має право отримати проїзний документ для виїзду за кордон у порядку, встановленому законодавством України.
Статтею 15 Закону № 2557 були визначені підстави, з яких особа втрачає статус біженця, а саме статус біженця втрачається, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.
Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.
Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.
Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.
Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові. Посвідчення біженця та проїзний документ біженця для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.
Згідно із ст. 16 Закону № 2557 рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції про відхилення скарги про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця, про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця можуть бути оскаржені протягом місяця з дня, коли особа дізналася про такі рішення у встановленому законом порядку до суду.
Скориставшись наданим правом, громадянкою Іраку ОСОБА_8 рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 602-10 від 01.12.2010 року про втрату нею статусу біженця було оскаржено до Окружного адміністративного суду АР Крим.
Під час розгляду справи судом перевірено правомірність прийнятого відповідачем рішення та було встановлено наступне.
Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 602-10 від 01.12.2010 року про втрату статусу біженця громадянкою Іраку ОСОБА_8 рішення (а.с.39) вбачається, що 10.03.2010 року за № 10/1201 до Відділу міграційної служби в АР Крим надійшло клопотання Головного управління МВС України в АР Крим щодо позбавлення гр. ОСОБА_8 статусу біженця в Україні як таку, що добровільно скористалася захистом країни громадянської належності, та надано підтверджуючі документи.
За матеріалами проведеної Відділом міграційної служби в АР Крим перевірки за клопотанням органів внутрішніх справ встановлено, що обставини, на підставі яких гр. ОСОБА_8 було надано статус біженця в Україні, більше не існують, вона не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, що підтверджується неодноразовими поїздками чоловіка біженки ОСОБА_9 до Іраку.
З огляду на зазначене, відповідно до п.1 та п.6 ст. 15 Закону України «Про біженців» гр. ОСОБА_8 позбавлено статусу біженця.
Таким чином, статусу біженця в Україні позивача позбавлено з двох підстав, визначених статтею 15 Закону України «Про біженців»:
1) позивач добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства), а саме Іраку (п.1 ст. 15 Закону № 2557);
2) обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують (п.6 ст. 15 Закону № 2557).
Судом було перевірено наявність вказаних підстав та було встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.1999 року позивачем до міграційної служби було подано заяву про надання статусу біженця з причини того, що її життю та життю її дітей погрожує небезпека, приїхала до чоловіка, який знаходиться у місті Сімферополі (а.с.247).
З обґрунтування спеціаліста про надання статусу біженця (а.с.250-251) вбачається, що ОСОБА_8 разом з чоловіком ОСОБА_7 та двома дітьми прибула з Іраку Багдад внаслідок переслідувань чоловіка через втечу родичів від місцевої влади. Переслідування пов'язані з тим, що родичі родини відмовились служити в армії.
Під час розгляду справи чоловік ОСОБА_8 - ОСОБА_7, який є громадянином України та отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, надав пояснення відносно того, що на даний час будь-які переслідування родини ОСОБА_7 в Іраку відсутні, ні його особисто, ні його родичів до служби в армії Іраку не спонукають. У зв'язку з цим, ОСОБА_7 також було зазначено про те, що він неодноразово відвідував Ірак.
Зазначене вище свідчить про те, що обставини, за яких ОСОБА_8 було надано статус біженця в Україні відпали.
За таких умов, суд дійшов висновку, що рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 602-10 від 01.12.2010 року прийнято правомірно в частині, що стосується втрати статусу біженця громадянкою Іраку ОСОБА_8 як такою, що не може більше відмовлятися від користування захистом країни громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.
Що стосується втрати статусу біженця позивачем як особою, яка добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства), то суд зазначає наступне.
Міжнародний статус біженців врегульований Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 року, до якої України приєдналась 10.01.2002 року.
Пунктом С вказаної Конвенції визначено, що положення цієї Конвенції більше не поширюються на особу, яка, зокрема добровільно повторно скористалася захистом країни своєї громадянської належності.
Отже, позбавлення особи статусу біженця з цієї обставини, яка також продубльована у п. 1 ст. 15 Закону України «Про біженців», передбачає наявність трьох складових:
а) добровільність: рішення про необхідність скористатися захистом країни своєї громадянської належності прийнято особою самостійно, без будь-якого стороннього впливу;
б) намагання: біженець умисно вчинив дії, що спрямовані на отримання захисту країни своєї громадянської належності;
в) поновлення: біженець дійсно отримав захист країни своєї громадянської належності.
Згідно з поданням Відділу міграційної служби в АР Крим до Державного комітету України у справах національностей та релігій про втрату (позбавлення) статусу біженця (а.с.81) підставою для втрати статусу біженця ОСОБА_8 є те, що вона виїжджала за межі України та перебувала у Іраку, який вона залишила внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Приводом такого висновку став штамп Посольства Туреччини у Іраку, який було проставлено на 10 аркуші проїзного документу ОСОБА_8 у період перебування її за межами України. Вказані дані зафіксовані у Висновку Відділу міграційної служби в АР Крим від 08.04.2010 року у справі № 01KRY00153 про проведення перевірки за клопотанням органів внутрішніх справ про визнання Відділом міграційної служби в АР Крим ОСОБА_8 такою, що втратила статус біженця (а.с.78-80).
За результатами вивчення проїзного документу ОСОБА_8 серії TD№000147, копія якого також наявна в матеріалах справи (а.с.67-68), судом дійсно було встановлено наявність на сторінці 10 документу візи Посольства Туреччини у Іраку.
Зазначене вище вказує на те, що громадянка ОСОБА_8 перебувала на території Іраку - країни своєї громадянської приналежності.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що громадянка ОСОБА_8 отримала захист країни своєї громадянської приналежності шляхом вчинення умисних дій, спрямованих на отримання такого захисту.
Натомість, під час розгляду справи судом було встановлено відсутність намагань з боку ОСОБА_8 поновити захист країни своєї громадянської приналежності.
Приймаючи до уваги зазначене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним рішення про втрату статусу біженця № 602-10 від 01.12.2010 року в частині визнання гр. ОСОБА_8 такою, яка втратила статус біженця в Україні як особа, яка добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.
Враховуючи те, що рішення по справі ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
У судовому засіданні, яке відбулось 03.10.2012 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 08.10.2012 року.
Керуючись ст.ст.160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним рішення про втрату статусу біженця № 602-10 від 01.12.2010 року в частині визнання гр. ОСОБА_8 такою, яка втратила статус біженця в Україні як особа, яка добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_8 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної міграційної служби України.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Сидоренко Д.В.