Справа: № 2а-624/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О.
Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
"11" вересня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді: Собківа Я.М.,
суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,
при секретарі: Муханьковій Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2011 року по справі за адміністративним позовом Білоцерківського районного споживчого товариства до Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2011 року позивач -Білоцерківське районне споживче товариство звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області, в якому просив обов'язати відповідача вчинити дії щодо видачі довідок (витягу) про визначення грошової оцінки земельних ділянок по сільських, селищних радах, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна Білоцерківського районного споживчого товариства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 27.01.2011 відповідачем не надано запитуваних довідок чи будь-якої іншої інформації, стосовно встановлення, застосування плати за землю на звернення позивача від 27.12.2010 року, що на його думку свідчить про бездіяльність відповідача.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2011 року адміністративний позов Білоцерківського районного споживчого товариства задоволено.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, Білоцерківське районне споживче товариство (ідентифікаційний код: 30353151, місцезнаходження: 09112, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Привокзальна, буд. 87) є юридичною особою та зареєстроване Державним реєстратором Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області 22.04.1999 року, що підтверджується наявною в справі копією довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України № 2147/2004.
Згідно п. 5 розд. I статуту Білоцерківського районного споживчого товариства (надалі по тексту -Статут), зареєстрованого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 25.04.1999, позивач є самостійною демократичною організацією громадян, які проживають або працюють в м. Біла Церква, Узині та селах Білоцерківського району Київської області та юридичних осіб, які на основі добровільності членства та взаємодопомоги об'єдналися для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного й соціального стану.
Основними цілями і завданнями Білоцерківського районного споживчого товариства є задоволення потреб своїх членів в товарах та послугах, сприяння розвитку їх трудової і соціальної активності, зростанню добробуту і культурного рівня, згідно п. 10 розд. I статуту.
Пунктом 8.1 розд. VIII Статуту встановлено, що позивачу належать будинки, приміщення, споруди устаткування, транспортні засоби, машини товари, кошти та інше майно, відповідно до цілей його діяльності.
Згідно реєстру земельних ділянок в розрізі сільських рад станом на 01.01.2011 року за Білоцерківським районним споживчим товариством рахуються земельні ділянки на території 34-ьох сільських рад Білоцерківського району Київської області, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, власником яких є позивач.
Судом першої інстанції було встановлено, що фактична кількість об'єктів нерухомого майна відповідає кількості об'єктів, зазначених у реєстрі земельних ділянок в розрізі сільських рад Білоцерківського районного споживчого товариства станом на 01.01.2011 року. На підставі права власності на об'єкти нерухомого майна відповідними сільськими та міською радами були прийняті рішення, якими позивачу були надані в користування землі для експлуатації та обслуговування об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на цих ділянках.
Згідно Статуту, за своєю організаційно-правовою формою та видом діяльності Білоцерківське районне споживче товариство є платником податків та серед інших видів податків та зборів, зокрема є платником земельного податку. У кінці 2010 року позивачем було подано до податкового органу відповідні податкові декларації та розрахунки за відповідний звітний період, однак останній відмовив у прийнятті довідки Білоцерківського районного споживчого товариства про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які перебувають у його користуванні, внаслідок чого стало неможливим встановити розмір земельного податку, який підлягає обов'язковій сплаті позивачем.
На письмове звернення позивача до Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області, останній надіслав лист від 19.01.2011 № 06-7-22, в якому повідомив про відсутність юридичних підстав для отримання Білоцерківським районним споживчим товариством вказаних вище довідок, у зв'язку з неоформленістю права користування земельними ділянками за позивачем у визначеній законом формі.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
На момент винесення відповідними сільськими та міською радами рішень про надання позивачу у користування земельних ділянок під об'єктами нерухомого майна, діяв Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-XII (далі по тексту -ЗК від 18.12.1990 № 561-XII), який втратив чинність із набранням чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III.
Відповідно до статті 7 ЗК від 18.12.1990 № 561-XII, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЗК від 18.12.1990 № 561-XII, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Згідно ч. 4 ст. 30 ЗК від 18.12.1990 № 561-XII, право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З 1 січня 2002 року набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III. (надалі -ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III)
Згідно ч. 2 ст. 92 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
В силу положень даної норми, позивач не входить до даного переліку.
Відповідно до п. 6 розд. X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Зазначений вище пункт розд. X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначає механізм та строк заміни права постійного користування земельними ділянками на інші правові титули по відношенню до суб'єктів, котрі відповідно до чинного ЗК України вже не мають права набувати земельні ділянки на праві постійного користування, але мали таке право відповідно до законодавства, що діяло раніше, відповідно до Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII.
Оскільки ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III на момент прийняття не встановив чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди, тому виникло питання щодо відповідності положення п. 6 розділу X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III Конституції України.
Рішенням Конституційного суду України у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III «в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення». В своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.
Отже, аналізуючи норми діючого законодавства та обставини даної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що хоча переоформлення права постійного користування не є на сьогодні обов'язком, користувач у визначеному законом порядку може здійснити його за власним бажанням.
За таких обставин, вимоги позивача колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,-
Апеляційну скаргу Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області -залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Петрик І.Й.