83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
05.04.11 р. Справа № 44/58пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Восход", м. Донецьк, ідентифікаційний код 31018243
до Відповідача: Приватного підприємства „Буд-Фактор", м. Донецьк, ідентифікаційний код 32270329
про: визнання договору підряду №12/1 від 12.04.2007р. недійсним.
за участю уповноважених представників:
від Позивача -не з'явився;
від Відповідача - Тіщенко Д.А. (за довіреністю №1 від 03.01.2011р.)
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 12.03.2009р. на 25.03.2009р., проте 19.03.2009р. провадження у справі було зупинено і поновлено 29.01.2010р. з призначенням до розгляду на 15.02.2010р. Ухвалою від 11.02.2010р. провадження у справі було знову зупинено і поновлено лише 28.03.2011р. з призначенням до розгляду на 05.04.2011р.
У судовому засіданні 05.04.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Восход", м. Донецьк (далі -Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства „Буд-Фактор", м. Донецьк (далі -Відповідач) про визнання договору підряду №12/1 від 12.04.2007р. недійсним.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір підряду №12/1 від 12.04.2007р. є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, оскільки керівник Відповідача, який вчинив правочин не мав необхідного обсягу повноважень, Відповідачем була застосовано обман відносно наявності таких повноважень та через відсутність погодження за істотними умовами.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір підряду №12/1 від 12.04.2007р., правоустановчі документи.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 202, 203, 215, 230, 627, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 318 Господарського кодексу України
Позивачем через канцелярію суду 10.03.2009р. надано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (а.с.16, 17 т.1), шляхом накладення арешту на грошові суми Відповідача Приватне підприємство „Буд-фактор", у розмірі 66000,00грн., що знаходяться на рахунках в банківських установах. Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.03.2009р. Позивачу було відмовлено у заяві про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідач надав відзив на позовну заяву № 31 від 11.03.2009р. (а.с.а.с. 20-23 т.1), в якому проти позову заперечив, посилаючись на: виконання зобов'язань зі свого боку за спірним договором та порушення грошових зобов'язань з боку Позивача; достатність повноважень у свого керівника на вчинення спірного договору згідно Статуту, визначеність істотних умов у договорі та недоведеність існування жодної підстави для визначення спірного договору недійсним.
Відповідач також надав також додаткові документи на підтвердження своєї позиції (а.с.а.с. 24-122 т.1).
У судове засідання 05.04.2011р. представник Позивача без пояснення причин не з'явився,
а представник Відповідача, підтримуючи аргументи відзиву, вимагав вирішення спору на підставі наявних документів.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представника належним чином повідомленого Позивача не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Суд зауважує, що подальше зволікання із вирішенням спору з огляду на загальний строк його існування (справа порушена ще 16.02.2009р.) є несумісним із встановленої ст.6 ратифікованої Україною Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. гарантією розгляду справ в продовж розумного строку.
Вислухавши у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
12.04.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВОСХОД", м. Донецьк (Замовник) та Приватним підприємством „Буд-Фактор", м. Донецьк (Підрядник) укладений договір підряду №12/1 (а.с.а.с.8-10 т.1), згідно умов п. 1.1. якого Відповідач зобов'язується за завданням Позивача виконати, а останній зобов'язується прийняти та сплатити монтаж внутрішніх інженерних мереж для споруджуваного торгового комплексу „Обжора" по вул. Леніна, м. Макіївки.
Умови виконання робіт щодо обов'язку Замовника надати проекту та технічну документацію, будівельну готовність об'єкту для виконання робіт, забезпечення своєчасного їх фінансування, надання матеріалів та організації роботи виконавців сторони визначили в розділі 2 договору, тоді як положення розділу 3 визначають домовленість щодо вартості робіт, порядку розрахунків та зміни договірної ціни.
Факт виконання Відповідачем своїх зобов'язань Підрядника за спірним договором підтверджується наданими довідками про вартість виконаних підрядних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт (а.с.а.с.37-103 т.1), тоді як часткове виконання грошових зобов'язань з боку Позивача вбачається із наданих виписок по рахунку (а.с.а.с.104-122 т.1).
Як вбачається довідки ЄДРПОУ №7-22-294 (а.с.25т.1) та протоколу № 1 рішення засновника від 21.01.2003р. (а.с.36 т.1) єдиним засновником та директором Відповідача, який і підписав спірний договір, є Якименко О.О. -уповноважений за змістом п. 3.4. Статуту (а.с.34 т.1 укладати від імені підприємства будь-які договори без обмежень щодо виду або суми.
За таких обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених вимог.
Відповідач проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзив на позовну заяву № 31 від 11.03.2009р. (а.с.а.с. 20-23 т.1).
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору недійсним.
Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення" від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 чинного Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. № 02-5/111.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема -Цивільним кодексом України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.
За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Виходячи із наведених Позивачем підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки:
- директор Відповідача міг не мати необхідного обсяг повноважень для підписання спірного договору з огляду на ймовірність перевищення ціни договору розмірі статутного капіталу, що зумовлює порушення ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського процесуального кодексу України;
- Відповідач застосував обман, не надавши документи на підтвердження повноважень директора на підписання спірного договору, що вказує на порушення ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та недійсність спірного договору відповідно до ст.230 Цивільного кодексу України;
- Договір не містить всіх передбачених п. 5 Постанови КМУ „Про затвердження загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" №668 від 01.08.2005р. істотних умов -договірної ціни, прав сторін, порядку забезпечення виконання зобов'язань, умов страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкту будівництва, порядку здійснення замовником контролю за якістю ресурсів, джерела та порядку фінансування робіт, порядок здачі приймання закінчених робіт, вимоги до організації робіт.
Втім, на думку суду, зазначені аргументи не вказують на наявність обставин, з якими законодавство пов'язувало визнання певних положень договору недійсними, з огляду на таке:
По-перше, посилання Позивача на ймовірність відсутності у директора Відповідача достатніх повноважень для укладання спірного договору мають характер необґрунтованих припущень, які у повній мірі спростовуються змістом п.3.4. наданого до матеріалів справи Статуту Відповідача (а.с.а.с.26-35 т.1), з якого вбачається наявність повноважень директора Відповідача як його виконавчого органу на укладання спірного договору і набуття у такий спосіб прав та обов'язків для свого Підприємства у розумінні ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України. В свою чергу, згадувана в ст. 207 Господарського кодексу України спеціальна правосуб'єктність взагалі не відношення до питання наявності або відсутності повноважень керівника на укладання договору, а стосується наявності необхідних ліцензій, питання про що Позивач наразі не ставить. Доречи, зважаючи на організаційно-правову форму Відповідача - приватне підприємство - посилання Позивача на положення Закону України „Про господарські товариства" в розглядуваному контексті є юридично неспроможним.
По-друге, згідно ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України обман відносно повноважень керівника на укладання певного договору взагалі не відноситься до обставин у розумінні вказаних норм, що мають істотне значення, в контексті можливості визнання спірного договору недійсним. Більш того, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Між тим, як було встановлено судом, керівник Відповідача, що підписав спірний договір, згідно Статуту мав достатній обсяг повноважень -отже, обставина, яка могла б замовчуватися взагалі відсутня. Більш того, суд вважає запропонований підхід Позивача до перевірки повноважень свого контрагенту за договором хибним, оскільки за змістом абз. 4 п. 9.1. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. №02-5/111 саме на сторону договору покладається обов'язок перевіряти наявність необхідних повноважень у свого контрагента, що у повній мірі узгоджується та може бути реалізоване враховуючи положення ч. 1 ст. 16 та ч.ч.1, 2 ст. 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців".
По-третє, твердження про відсутність у спірному договорі істотних умов взагалі не стосується питання дійсності зазначеного договору, а пов'язаний із фактом укладання договору і його існування як правової підстави для кореспондуючих прав і обов'язків сторін. В свою чергу, факт виконання (навіть часткового) сторонами своїх взаємних зобов'язань певною мірою вказують на достатність узгоджених умов для повного і належного врегулювання сторонами правовідносин за спірним договором, що узгоджується із правовою позицією з цього приводу, викладеною Верховним Судом України від 10.02.2009р. (розміщена в інформаційній базі ЛІГА)
Поряд із цим, суд вважає за необхідне наголосити на такому:
За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:
- наявність у Позивача певного суб'єктивного права (інтересу) -об'єкту судового захисту;
- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача;
- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).
Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову. При цьому, обов'язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз'яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України. При цьому, порушення прав/інтересів повинно мати місце саме внаслідок існування спірного договору, законність якого наразі заперечується і оспорюється Позивачем.
Втім, ані із змісту позовної заяви або інших матеріалів справи не вбачається в чому Позивач визначає наявність порушення його права та інтересів у зв'язку із існуванням оспорюваної угоди - жодних доказів підтвердження такого факту порушення всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.
Отже, оскільки наведені Позивачем обставини (підстави позову) жодною мірою не вплинули на його суб'єктивні права та інтереси, що, як наслідок, об'єктивно унеможливлює досягнення мети судового захисту при поданні розглядуваного позову -поновленню та захисту порушених (невизнаних) права та інтересів, та є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні цього позову в контексті положень ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, остільки за відсутністю об'єкту захисту звернення до суду являє собою зловживанням відповідним правом з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „Восход".
Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через їх юридичну і доказову неспроможність.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати підлягають віднесенню на його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Восход", м. Донецьк (ідентифікаційний код 31018243) до Приватного підприємства „Буд-Факт визнання договору підряду №12/1 від 12.04.2007р. недійсним.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 05.04.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2011р.
Суддя Попков Д.О.