04.12.08
Справа №АС18/34-08.
За позовом: Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
До відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Надія», с. Ковтунове, Шосткинський район, Сумська область
Про стягнення 3671 грн. 00 коп.
СУДДЯ С.В. Заєць
При секретарі судового засідання Ж.М. Гордієнко
За участю представників:
Від позивача - Груздо Т.С.
Від відповідача - не з'явився
Суть спору: позивач, відповідно до позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3671 грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 р. відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з яких 3431 грн. 25 коп. основної заборгованості та 239 грн. 75 коп. пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій станом на 07.10.2008р.
Відповідачем 31.10.2008р. був поданий відзив № 19 від 28.10.2008р. на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що з його боку не було відмови у працевлаштуванні інвалідів і на його підприємстві була працевлаштована та отримувала заробітну плату інвалід ІІ групи Пігіна Ніна Андріївна. Зазначає, що у звіті № 1784 від 21.02.2008р. про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік помилково вказано кількість працівників за рік. В підтвердження своєї позиції відповідачем подані копія довідки № 63 з єдиного державного реєстру, копію наказу № 43 про прийняття на роботу Пігіної Н.А., копію посвідчення інваліда ІІ групи Пігіної Н.А., копію наказу № 10 про звільнення Пігіної Н.А., копії особових рахунків, копію книги особових рахунків.
Представником позивача в судове засідання від 04.12.2008р. було подане пояснення № 04-369/1750 від 01.12.2008р. на відзив відповідача. Відповідно до зазначеного пояснення, позивач вважає питання, які відображені у відзиві № 19 від 28.10.2008р. є безпідставними, мотивуючи тим, що відповідачем не виконано норматив по створенню 1 робочого місця для працевлаштування інваліда, так як нормами п. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», чітко вказано, що на підприємствах, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 2002 року № 875-ХП (далі Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Статтею 19 даного Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості 1 робочого місця.
Статтею 20 Закону встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч.1 ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, а якщо працює від 8 до 15 осіб - в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об'єднанні), установі.
Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від Форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлена нормативами зазначеними вище, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ч. І ст.20 Закону).
Згідно із ч.3 ст. 18 вищезазначеного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно наказу № 43 від 01.11.2006р. (а.с.9) прийнята на роботу в Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Надія» на опалювальний період лаборантом інвалід ІІ групи Пігіна Ніна Андріївна ( копія наказу та посвідчення додаються). З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу № 10 від 01.04.2007р. (а.с.10) в зв'язку з закінченням опалювального періоду Пігіна Ніна Андріївна була звільнена. Про те, що Пігіна Ніна Андріївна була працевлаштована та отримувала заробітну плату свідчить особовий рахунок в книзі по оплаті праці. Копії зазначених особових рахунків містяться в матеріалах справи.
Як пояснював представник відповідача, в зв'язку із закінченням опалювального періоду чисельність працівників склала менше восьми осіб. З початком нового опалювального періоду штат працівників знову збільшився і правління Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Надія» запропонувало Пігіній Ніні Андріївні працевлаштування, але вона відмовилась з особистих причин - на даний період повинна була оздоровлюватись в обласній Чорнобильській лікарні.
Також представником відповідача в судовому засіданні від 06.11.2008р. зазначалось, що у звіті № 1784 від 21.02.2008р. про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік помилково вказано кількість працівників за рік.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається про працевлаштування на підприємстві відповідача інваліда та про заохочення його до роботи на підприємстві після звільнення з настанням нового опалювального сезону. Крім того, слід зазначити, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що на підприємство покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України »Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» органами - позивачем не були надані і у справі відсутні.
Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів, тому покладати на підприємство відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків щодо працевлаштування інвалідів є неправомірним і суперечить, як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Підставою для застосування будь - яких штрафних санкцій, тобто для застосування певного виду відповідальності має бути конкретне правопорушення з певним його складом, визначеним чинним законодавством.
Відповідач не порушив покладений на нього законодавством обов'язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже не може нести відповідальність, що встановлена ст. 20 Закону, за неналежне виконання обов'язків по працевлаштуванню інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону та в Положенні про робоче місце інваліда, оскільки на підприємстві відповідача працював інвалід ІІ групи Пігіна Ніна Андріївна. Крім того, відповідач не зобов'язаний забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів.
Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення, а відповідно до ч. 1 ст. 86 КАСУ, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Згідно ст. 186 КАС України заява про апеляційне оскарження постанови подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення (з дня складення постанови в повному обсязі). Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Згідно ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СУДДЯ С.В. ЗАЄЦЬ